79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.07.2021 Справа № 914/1362/21
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Шевчук О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «А. І. Бізнес груп», місто Львів,
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів», місто Миколаїв Львівської області,
про: стягнення 345?727,53 грн (з яких: 295?888,00 грн - сума основного боргу, 29?588,80 грн - штраф, 12?600,51 грн - інфляційні втрати, 7?650, 22 грн - три відсотки річних).
За участю представників:
позивача:не з'явився,
відповідача:не з'явився.
1. Судові процедури.
1.1. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «А. І. Бізнес груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» про стягнення 345?727,53 грн (з яких: 295?888,00 грн - сума основного боргу, 29?588,80 грн - штраф, 12?600,51 грн - інфляційні втрати, 7?650, 22 грн - три відсотки річних).
1.2. Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначеного підготовче засідання на 23.06.2021.
02 червня 2021 року від позивача повернулось без вручення поштове відправлення, яким суд надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі, причина повернення «досилається за місцем обслуговування». Відповідач, ухвалу про відкриття провадження отримав отримав 31.05.2021, що підтверджується перевіркою відстеження поштових повідомлень (7901413922413).
В подальшому, сторони отримували поштову кореспонденцію, якою суд надсилав відповідні ухвали, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами надіслання та перевіркою відстеження таких відправлень.
Таким чином, суд констатує, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд їхньої справи у суді та мали можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання процесуальних обов'язків, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.
1.3. Підготовче засідання 23.06.2021 було відкладено на 06.07.2021.
1.4. Ухвалою суду від 06.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.07.2021. У судовому засіданні 20.07.2021 оголошено перерву до 27.07.2021.
Також, 20.07.2021 представником позивача подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмір 20'000,00 грн.
26 липня 2021 року відповідачем подано до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, 6 (шести) платіжних доручень на загальну суму 50'500,00 грн, у яких вказано призначення платежу: «за дп. зг. дог. № 24/02/2020-1 від 24.02.2020». Також, у вказаній заяві, ТзОВ «Вояж-Львів» просить закрити провадження у справі в частині сплати вказаних коштів у зв'язку з відсутністю предмету спору.
1.5. Згідно з частинами першою та другою статті 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Відповідно до частин першої та третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
1.6. Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон ЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
1.7. Частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, беручи до уваги достатність доказів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, відсутність будь-яких клопотань від учасників процесу, які б опосередковували рух справи, з урахуванням строків розгляду справи, дійшов висновку розглянути спір по суті у даному судовому засіданні.
У судовому засіданні 27.07.2021 підписано вступну та резолютивну частини рішення без її оголошення.
2. Аргументи сторін.
2.1. У позовній заяві ТзОВ «А. І. Бізнес груп» (Позивач у справі) вказує про неналежне виконання ТзОВ «Вояж-Львів» (Відповідач у справі) своїх договірних зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим у Відповідача виник борг перед Позивачем у загальному розмірі 295'888,00 грн. Окрім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань Відповідачу нараховано 29'588,80 грн - штрафу, 12?600,51 грн - інфляційних втрат та 7?650,22 грн - трьох відсотків річних.
2.2. Відповідач -ТзОВ «Вояж Львів» відзив на позов не подав, проти позову не заперечив, однак 26.07.2021 подав суду докази часткової оплати боргу у розмірі 50'500,00 грн та просив закрити провадження у справі в цій частині.
3. Обставини справи.
3.1. 24 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А. І. Бізнес груп» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 24/02/2020-1 (надалі - Договір). Відповідно до умов цього Договору, Продавець зобов'язується передати нафтопродукти (надалі - Товар) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та повністю оплатити його вартість на умовах і протягом строку дії цього Договору. Товар передається Покупцеві окремими партіями. Кожна окрема партія товару передається в рамках цього Договору лише після попереднього узгодження Сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки на підставі заявки від Покупця. Заявка може бути надана продавцеві засобами телефонного зв'язку, електронною поштою, кур'єром або іншим погодженим Сторонами способами (п. 1.1., 1.2. Договору).
Згідно з пунктом 2.2., 2.3. Договору, ціна та вартість кожної окремої партії товару погоджується Сторонами та зазначаються у відповідних видаткових накладних на переданий товар. Ціна (вартість) товару є динамічною і може змінюватись Продавцем залежно від відповідних змін на ринку нафтопродуктів.
Пунктом 5.1. Договору закріплено, що Покупець зобов'язаний здійснити оплату ціни (вартості) кожної окремої партії товару до поставки наступної партії товару, але не пізніше ніж за три банківських дні з моменту поставки, якщо інакше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору. Невиконання цього обов'язку Покупцем надає Продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов'язків за цим договором повністю або частково. Сторони погодили, що покупець може здійснити попередню оплату вартості товару.
3.2. Так, на виконання взятих на себе Договірних зобов'язань Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 903'888,00 грн, що підтверджується наступними документами:
- Видатковою накладною № 400 від 10.03.2020 на суму 40?008,00 грн;
- Видатковою накладною № 402 від 11.03.2020 на суму 80?016,00 грн;
- Видатковою накладною № 426 від 13.03.2020 на суму 79?200,00 грн;
- Видатковою накладною № 449 від 18.03.2020 на суму 114?048,00 грн;
- Видатковою накладною № 482 від 24.03.2020 на суму 108?000,00 грн;
- Видатковою накладною № 504 від 26.03.2020 на суму 90?000,00 грн;
- Видатковою накладною № 521 від 31.03.2020 на суму 54?000,00 грн;
- Видатковою накладною № 536 від 02.04.2020 на суму 54?000,00 грн;
- Видатковою накладною № 546 від 06.04.2020 на суму 51?012,00 грн;
- Видатковою накладною № 567 від 08.04.2020 на суму 48?924,00 грн;
- Видатковою накладною № 595 від 14.04.2020 на суму 48?024,00 грн;
- Видатковою накладною № 609 від 14.04.2021 на суму 48?024,00 грн;
- Видатковою накладною № 625 від 16.04.2020 на суму 48?024,00 грн;
- Видатковою накладною № 10 від 06.01.2021 на суму 40?608,00 грн.
Свій обов'язок з оплати, за період з 10 березня 2020 року по дату подання позову, Відповідач виконав частково у розмірі на загальну суму 608'000,00 грн, що підтверджується наступними документами:
- Платіжне доручення № 2423 від 10.03.2020 на суму 40'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2433 від 12.03.2020 на суму 20'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2455 від 17.03.2020 на суму 20'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2463 від 19.03.2020 на суму 80'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2472 від 23.03.2020 на суму 30'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2478 від 25.03.2020 на суму 45'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2486 від 30.03.2020 на суму 38'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2489 від 31.03.2020 на суму 50'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2495 від 01.04.2020 на суму 40'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2502 від 03.04.2020 на суму 70'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2513 від 08.04.2020 на суму 50'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2530 від 14.04.2020 на суму 80'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 2547 від 22.04.2020 на суму 20'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 3337 від 15.01.2021 на суму 10'000,00 грн;
- Платіжне доручення № 3401 від 10.02.2021 на суму 15'000,00 грн.
Після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено що 50'500,00 грн, що підтверджується:
- Платіжним дорученням № 3726 від 01.06.2021 на суму 7'000,00 грн;
- Платіжним дорученням № 3753 від 10.06.2021 на суму 10'000,00 грн;
- Платіжним дорученням № 3763 від 14.06.2021 на суму 10'000,00 грн;
- Платіжним дорученням № 3779 від 15.06.2021 на суму 5'000,00 грн;
- Платіжним дорученням № 3840 від 07.07.2021 на суму 6'000,00 грн;
- Платіжним дорученням № 3893 від 26.07.2021 на суму 12'500,00 грн.
3.3. Для відновлення порушених прав та законних інтересів Позивач звернувся до суду із даним позовом.
4. Позиція суду.
4.1. Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з пунктами 5.1. Договору, Покупець зобов'язаний здійснити оплату ціни (вартості) кожної окремої партії товару до поставки наступної партії товару, але не пізніше ніж за три банківських дні з моменту поставки, якщо інакше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору. Невиконання цього обов'язку Покупцем надає Продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов'язків за цим договором повністю або частково. Сторони погодили, що покупець може здійснити попередню оплату вартості товару.
4.2. Як з'ясовано судом та не спростовано ТзОВ «Вояж-Львів», Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято Товар на загальну суму 903'888,00 грн, що підтверджується матеріалами справи та встановлено у п. 3.2. даного рішення.
Кореспондуючий обов'язок з оплати за отриманий Товар Відповідач виконав частково, зокрема, у розмірі 608'000,00 грн до звернення позивача до суду та на суму 50'500,00 грн після звернення з даним позовом, що підтверджується платіжними дорученнями зазначеними у п. 3.3 даного рішення. Інших доказів оплати Товару у матеріалах справи немає та сторонами не надано.
Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
Отже, суд встановивши обставини часткової оплати боргу до прийняття рішення у справі, дійшов висновку закрити провадження у справі в частині стягнення 50'500,00 грн основного боргу, в іншій частині заявлених вимог - визнав доводи позивача обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у розмірі 245'388,00 грн основного боргу.
4.3. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, розглянувши вимоги позивача про стягнення 12?600,51 грн - інфляційних втрат, перевіривши наданий розрахунок, зазначає, що такий розрахунок здійснено частково правильно.
За період з 23 квітня 2020 року по 05 січня 2021 року розмір інфляційних втрат на суму боргу 280?280,00 грн становить 9?641,63 грн, за період з 10 лютого 2021 року по 26 березня 2021 року - 8?039,28 грн.
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
23.04.2020 - 05.01.2021280280.001.0349631.70289911.70
10.02.2021 - 26.03.2021295888.001.0278039.28303927.28
Однак суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а тому стягненню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі заявленому позивачем, а саме 12?600,51 грн.
Щодо розрахунку трьох відсотків річних суд зазначає, що такий здійснено позивачем правильно, тому заявлені вимоги про стягнення 7?650,22 грн трьох відсотків річних підлягають задоволенню у повному розмірі.
4.4. Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до умов пункту 6.2 Договору кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої зобов'язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) Товар або несвоєчасно поставляє замовлену партію товару) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі 5% (п'ять) відсотків від несвоєчасної перерахованої (простроченої) суми (вартості несвоєчасно поставленої партії товари) за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми/прострочення поставки), а у випадку прострочення виконання зобов'язання протягом більш як 30 (тридцять) днів, винна Сторона зобов'язана додатково (крім пені) сплатити на користь протилежної Сторони штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від вартості неоплаченого (непоставленого) Товару.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, розглянувши вимоги Позивача про стягнення 29'588,80 грн - штрафу, перевіривши наданий останнім розрахунок, вказує, що заявлені вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
4.5. Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
5. Судові витрати.
5.1. Частиною четвертою статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору.
Враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 50'500,00 грн основного боргу, сплачена частина судового збору у розмірі 757,50 грн може бути повернута позивачу у порядку передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
5.2. Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 4'428,41 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
5.3. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Загальне правило розподілу судових витрат визначено у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має, сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Варто зазначити, що аналогічних висновків у подібних правовідносинах дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019.
5.4. Як встановлено з матеріалів справи, між ТзОВ «А. І. Бізнес груп» (надалі - Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Юридична фірма «Гринчук та партнери» (надалі - Фірма) укладено Договір про надання правової допомоги від 19.03.2021. Предметом цього договору є правова допомога, що надається Фірмою Клієнту. Укладаючи цей договір, Клієнт доручає Фірмі виконання послуг (виконання доручень Клієнта) в його інтересах. Правова допомога (юридичні послуги), що надаються Клієнту в господарській справі в Господарському суду Львівської області щодо стягнення з ТзОВ «Вояж-львів» суми основного боргу в розмірі 295888,00 грн, а також штрафу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, за поставлений ТзОВ «Вояж-Львів» товар згідно з Договором купівлі-продажу № 24/02/2020-1 від 24.02.2020. Правова допомога (юридичні послуги), що надається за цим Договором, полягає у аналізі матеріалів та фактичних обставин справи, перевірці їх належного підтвердження доказами, підготовці позиції по справі, підготовці позовних матеріалів (позовної заяви та додатків), поданні позову до суду та представництво в суді першої Інстанції, апеляційної інстанції, Верховному Суді (в порядку письмового провадження), підготовка в разі необхідності апеляційної та касаційної скарг (пункти 2.1., 2.2. та 2.3. Договору).
Згідно з пунктом 4.2. Договору, розмір гонорару за супровід господарської справи в суді першої Інстанції (Господарський суд Львівської області) становить 20'000,00 грн (двадцять тисяч гривень), які сплачуються Клієнтом протягом 5-гк календарних днів з моменту отримання рахунку. Ця сума є гонораром за ведення справи в суді першої інстанції і не залежить від результатів її розгляду.
19 березня 2021 року позивачем сплачено АО «ЮФ «Гринчук та партнери» 20'000,00 грн, призначення платежу: оплата за надання правової допомоги згідно договору від 19.03.2021 та рахунку № 1 від 19.03.2021, який долучено до матеріалів справи.
Заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу обґрунтована з посиланням на положенням ст.ст. 16, 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» із зазначенням позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відображеної у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.
5.5. Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності (ч. 4 ст. 126 ГПК України), розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у численних постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Окрім того, застосовуючи вищевказані критерії Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
5.6. Як з'ясовано з аналізу поданих позивачем документів, в тому числі за відсутності поданого детального опису робіт, обов'язок надання якого встановлено ч. 3 ст. 126 ГПК України, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг), тощо, не повністю відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Також, суд звертає увагу заявника, що надані послуги, які суд встановив із аналізу матеріалів справи виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони, не відповідають критеріям їхньої реальності та розумності їхнього розміру. Окрім того, суд враховує також і позицією Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у зазначену у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019, та вважає за доцільне зменшити заявлену до відшкодування суму витрат до 75 відсотків.
Таким чином, суд погодився частково із доводами заявника та здійснивши відповідну оцінку заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу вказує, що позивачу підлягає відшкодуванню 15'000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі № 914/1362/21 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» 50?500, 00 грн заборгованості - закрити.
2. Позов задовольнити повністю.
3. Стягнути з Товариства з Обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (81600, Львівська область, Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 45; ідентифікаційний код 38008383) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А. І. Бізнес Груп» (79049, місто Львів, вулиця Драгана, будинок 15; ідентифікаційний код 37444103) 245'388,00 грн - заборгованості, 29'588,80 грн - штрафу, 12?600,51 грн - інфляційних втрат, 7?650,22 грн - трьох відсотків річних та 4'428,41 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору, 15'000,00 грн - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 30.07.2021.
Суддя В.П. Трускавецький