ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.07.2021Справа № 910/24315/16
За позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської області (Київської міської державної адміністрації)
до Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7", Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7"
про виселення з приміщення.
Суддя Борисенко І.І.
Секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи:
Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської області (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" про виселення із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління №7, розташованого за адресою: м. Київ, просп. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв.м. та м. Київ, вул. Якіра, 16/18, загальною площею 290,10 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.10.1993 між позивачем і Організацією орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7") укладено договір оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 розташованого за наведеною адресою. Строк дії зазначеного договору неодноразово продовжувався. Оскільки строк дії цього договору закінчився 13.10.2014 і відповідача у встановленому порядку було повідомлено про необхідність повернути об'єкт оренди, то невиконання відповідачем обов'язку з повернення майна стало підставою для звернення позивача до суду з позов про його виселення.
Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020, позовні вимоги задоволено. Постановлено виселити ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованих за адресою: м. Київ, просп. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м та м. Київ, вул. Якіра (нині Деревлянська), 16/18, загальною площею 290,10 кв.м.
Постановою Верховного Суду від 02.12.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 у справі № 910/24315/16 скасовано. Справу № 910/24315/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 29.12.2020 суддею Борисенко І.І. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження.
04.02.2021 позивач подав клопотання про залучення Київської міської ради до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Враховуючи, що рішення суду у даній справі не впливатиме на права та обов'язки вказаної особи, у задоволенні клопотання відповідно до вимог ст. 50 ГПК України судом відмовлено.
05.02.2021 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що ним з позивачем договір оренди не укладався, а тому вимога про його виселення є безпідставною. Також вказував, що позивачем не надано доказів передачі цілісного майнового комплексу з державної до комунальної власності міста Києва.
05.04.2021 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачам 1 у відзиві обставинах заперечував.
Як вбачається з матеріалів справи Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.04.2017 з власної ініціативи залучив до участі у справі як іншого відповідача Організацію орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", оскільки договір оренди від 20.10.1993 щодо цілісного майнового комплексу було укладено саме з організацією орендарів.
Під час нового розгляду даної справи позивач не заявляв вимог до Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", тому предметом розгляду цього спору є вимоги про виселення Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7".
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів", вирішено, зокрема, затвердити перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (додаток 1) (пункт 1); ГоловПЕУ разом з управлінням, об'єднаннями міськвиконкому здійснити до 25.02.1992 приймання державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, органів уповноважених управляти державним майном, до комунальної власності міста згідно із переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (пункт 2); Головним управлінням, управлінням, об'єднанням, фірмам міськвиконкому здійснити до 15.02.1992 передачу комунального майна станом на 01.01.1992, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності районів згідно із затвердженим цим рішенням переліком (пункт 4).
У переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста, що є додатком № 1 до цього рішення, зазначено двоповерховий госпблок, 940 кв.м, СРНУ-7 ВЖРО міськвиконкому по вул. Палладіна, 9.
20.10.1993 між Управлінням комунального майна у м. Києві Київської міської державної адміністрації (орендодавець; правонаступником якого є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської області (Київської міської державної адміністрації)) (позивач) та Організацієй орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (орендар, відповідач 2) укладено договір оренди державного майна, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в користування майно спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 у складі: основних засобів виробництва по відновній вартості на суму 3 718 700 крб, у т.ч. будівлі та споруди на суму 2 808 000 крб, згідно додатку № 2, 3. Обігові кошти на суму 5 195 500 крб., у т.ч. запаси та витрати на суму 5 165 400 крб.
За господарське використання майна та обігових коштів, наданих в оренду, орендар сплачує орендодавцю орендну плату згідно з розрахунком орендної плати. Орендна плата є фіксованою платою і сплачується щомісячно в розмірі 1/12 частини річної суми не пізніше 20 числа наступного місяця (згідно з розрахунком орендної плати) (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пунктів 6.2, 6.5 договору він припиняється внаслідок: закінчення строку дії договору; викупу об'єкта оренди; загибелі об'єкта оренди. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни договору до закінчення строку він вважається продовженим на той же строк на тих же умовах.
Згідно з пунктом 7.1 договору він вступає в дію з часу його підписання і діє протягом 3-х років.
У додатку № 2 до договору сторонами погоджено об'єкти, які передаються в оренду, а саме: будови по вул. Якіра, 16/18 і по вул. Палладіна, 9.
Також встановлено, що рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатком № 1, до якого включено, зокрема нежилий будинок по просп. Академіка Палладіна, 9, літ. А, площею 1 790,50 кв. м.
Рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532 "Про затвердження переліку об'єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік відповідних об'єктів згідно з додатком, до якого включено, зокрема об'єкт по вул. Якіра, 16/18, площею 240,00 кв. м, балансоутримувачем об'єкта є ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7". (відповідач 1).
Рішенням Київської міської ради від 08.12.2005 № 565/3026 "Про продовження орендному підприємству "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дії договору оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" на вул. Палладіна, 9", продовжено ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дію договору оренди на 3 роки та встановлено річну плату за користування у розмірі 3 % від ринкової вартості цілісного майнового комплексу, визначеної згідно з актом оцінки майна, проведеної у встановленому законодавством порядку (пункт 1). Вирішено укласти договір оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" з ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" відповідно до умов, викладених у пункті 1 цього рішення (пункт 2.2).
Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 "Про питання оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва" вирішено: дозволити або відмовити укласти (переукласти) договори оренди (суборенди) встановити пільгові орендні ставки згідно з переліками, визначеними у додатках 1, 2, 3, 4, 5, 6 до цього рішення (пункт 1); доручити підприємствам (установам), за якими закріплене майно на праві господарського відання (оперативного управління), в термін до двох місяців укласти (переукласти) договори оренди (суборенди) з фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 1 цього рішення, яким надано дозвіл, в установленому порядку (пункт 2); договори оренди будинків або приміщень об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, крім істотних умов, визначених у додатках до цього рішення, мають містити додаткові умови, визначені Головним управлінням культури і мистецтв виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (пункт 3).
У додатку до цього рішення зазначено, що ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" погоджено оренду цілісного майнового комплексу площею 1 790,50 кв. м у м. Києві по вул. Академіка Палладіна, 9, строком на 2 роки 364 дні з орендною ставкою в 5 %.
У листі від 18.01.2012 № 042/11/13-614 позивач звернувся до ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" з вимогою про приведення договірних відносин цілісного майнового комплексу СРНУ-7 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та орендним підприємством у відповідність до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, і про те, що орендному підприємству відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 629 від 10.05.1995 необхідно надати кандидатуру до складу комісії з оцінки майна, скласти звіт про оцінку цілісного майнового комплексу СРНУ-7, уклавши договір на проведення незалежної оцінки майна з суб'єктом оціночної діяльності.
У листі від 20.06.2014 № 062/7/17-4998 Департамент комунальної власності послався на рішення Київської міської ради від 08.12.2005 № 565/3026 і повідомив ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", що ним не виконано вимоги щодо укладення договору оренди відповідно до вимог законодавства, тому після закінчення терміну дії договору оренди цілісного майнового комплексу, а саме 13.10.2014, його термін продовжуватися не буде і орендарю необхідно повернути об'єкт оренди за актом приймання-передавання.
Цей лист отримано ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" 26.06.2014, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
01.07.2014 ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" у листі № 125/01 повідомило Департамент комунальної власності, що відповідно до умов договору від 20.10.1993 орендарем цілісного майнового комплексу є саме організація орендарів як юридична особа, утворена членами трудового, а не орендне підприємство. ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" послалася на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 і зауважила, що термін договору оренди не може бути меншим, ніж 5 років, якщо орендар не пропонує менший термін. Організація орендарів, як орендар, не пропонувала зменшення терміну договору оренди. Оскільки до 21.11.2008, часу коли сторони мали можливість заявити про зміну чи розірвання договору, жодна зі сторін не висунула відповідні умови, то договір від 20.10.1993 було пролонговано до 20.10.2013 і з тих же підстав та умови його пролонговано до 20.10.2018.
24.07.2014 Департамент комунальної власності направив Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" лист № 062/7/17-5976, у якому повідомив, що договір оренди від 20.10.1993 діє до 13.10.2014. Оскільки орендарем не виконано вимоги про приведення договірних відносин у відповідність до чинного законодавства, тому після закінчення терміну дії договору його термін продовжуватися не буде, а орендар має повернути об'єкт оренди за актом приймання-передавання.
Цей лист отримано Організація орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" 28.07.2014, про що свідчить рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
17.10.2014 Департамент комунальної власності направив Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" лист № 062/7/17-8804, у якому орендаря повідомлено про те, що договір оренди продовжуватися не буде з огляду на невиконання вимог приведення договірних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, тому орендарю необхідно повернути об'єкт оренди за актом приймання-передавання.
Цей лист отримано Організацієй орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" 23.10.2014, про що свідчить рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Департамент комунальної власності, звертаючись до суду з відповідним позовом, послався на те, що закінчення строку дії договору оренди та невиконання відповідачем 1 своїх зобов'язань з повернення об'єкта оренди є підставою для виселення відповідача із займаних приміщень цілісного майнового комплексу.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК).
За змістом статті 162 ГПК у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Предметом позову у справі є вимога Департаменту комунальної власності про виселення Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідача-1) із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, просп. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та м. Київ, вул. Якіра (нині - Деревлянська), 16/18, загальною площею 290,10 кв.м, обґрунтована обставинами невиконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення об'єкта оренди відповідно до умов договору оренди у зв'язку із закінченням його дії та положеннями статей 629, 764 ЦК, статей 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Тобто позивач вважає, що у нього виник спір з особою, яка відповідно до умов договору оренди не виконує своїх зобов'язань щодо звільнення об'єкта оренди у зв'язку із закінченням строку дії договору.
Статтею 11 ЦК передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 зазначеної норми).
За змістом статей 626, 629 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За змістом частин 1, 2 статті 26 цього Закону одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Як убачається з матеріалів справи згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Організація орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (код 19477727) є юридичною особою, створеною і зареєстрованою у встановленому законом порядку; відомості щодо її припинення відсутні.
Відповідно до статуту Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (код 33306062) це підприємство створено організацією орендарів на основі оренди майна цілісного майнового комплексу державного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" для викупу майна орендованого підприємства. Це підприємство є юридичною особою, яка має самостійний баланс та інш., і метою діяльності якого є здійснення підприємницької діяльності.
Договір оренди державного майна від 20.10.1993 укладено між Управлінням комунального майна у м. Києві Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Департамент комунальної власності) та Організацієй орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" і саме останньому спірні приміщення передано в оренду.
Будь-яких обставин внесення змін до цього договору, у тому числі стосовно його сторін суду не надано.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивача виник спір з особою, яка відповідно до умов договору оренди від 20.10.1993 р. будучи стороною даного договору не виконує своїх зобов'язань, щодо звільнення об'єкта оренди у зв'язку із закінченням строку дії договору.
Статтею 11 ЦК передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 зазначеної норми).
За змістом статей 626, 629 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Орендне підприємство "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", з моменту свого створення, а саме з 18.03.2005 р. користується, як будівлею по проспекту Палладіна, 9, так і виробничою базою розміщеною в будівлі по вулиці Деревлянській (Якіра), 16/18, як правонаступник ліквідованого Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління №7, без укладення жодних договорів з позивачем.
З огляду на вищевказане, позовні вимоги про виселення саме Орендне підприємство "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" із займаних приміщень, переданих за договором оренди Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", як до особи, яка відповідно до умов договору оренди від 20.10.1993 р. не виконує своїх зобов'язань щодо звільнення об'єкта оренди у зв'язку із закінченням строку дії договору, є безпідставними.
При цьому, позивач стверджує про наявність у нього матеріально-правових підстав заявляти про порушення права власності та звертатися за захистом цього права шляхом виселення Орендне підприємство "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", з підстав неповернення спірного майна після закінчення 13.10.2014 терміну дії договору оренди.
Наявність матеріально-правових підстав заявляти позов позивач обґрунтовує тим, що спірне майно належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, на підставі наступних документів:
- рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» (на підтвердження віднесення до комунальної власності територіальної громади м. Києва цілісного майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Палладіна, 9);
- рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» (на підтвердження віднесення до комунальної власності територіальної громади м. Києва цілісного майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Палладіна, 9);
- рішення Київської міської ради м. Києва від 24.06.2004 № 322/1532 «Про затвердження переліку об'єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва» яким будинок за адресою: м. Київ, вул. Якіра (на даний час - вул. Деревлянська), 16/18 включений до переліку об'єктів, що відлягають відновленню шляхом реконструкції;
- рішення Київської міської ради №565/3026 від 08.12.2005 року «Про продовження орендному підприємству «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7».
Суд зазначає, що вказані документи не доводять факту перебування спірних приміщень у власності територіальній громаді міста Києва з огляду на наступне.
Як слідує з дати прийняття вищевказаних рішень, були чинні і діяли положення: Закону України «Про власність», постанови Верховної ради УРСР «Про введення в дію Закону Української PCP «Про власність», постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 p. N 678 «Про порядок передачі державного майна», Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 p. N 1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про власність» у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Відповідно до абзацу другого пункту 5 постанови Верховної ради УРСР «Про введення в дію Закону Української PCP «Про власність»» встановлено, що майно, необхідне для задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці, підлягає передачі в її комунальну власність до 1 липня 1991 року.
В період з 1990 року по день розгляду даної справи, порядок передачі державного майна в комунальну власність регулювався декількома нормативними актами, зокрема: Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
До прийняття вищевказаного нормативного акту, це питання було врегульоване постановою Ради міністрів Української PCP від 28 квітня 1980 p. № 285 «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд», яка втратила чинність після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 p. N 678 «Про порядок передачі державного майна».
Аналіз змісту положень вищезазначених нормативних актів свідчить, що передача нерухомого майна провадиться із загальнодержавної власності у власність адміністративно-територіальних одиниць та навпаки на підставі законодавчо визначеної процедури, а саме:
пунктом 2 постанови Ради міністрів Української PCP від 28 квітня 1980 p. N 285 «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд» було визначено, що передача державних підприємств, виробничих, науково-виробничих, виробничо-аграрних, будівельно-монтажних та інших аналогічних об'єднань (комбінатів), а також організацій і установ одними державними органами УРСР іншим державним органам УРСР повадиться з республіканського підпорядкування у місцеве підпорядкування.
Згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 р. № 678 «Про порядок передачі державного майна» передача майна провадиться із загальнодержавної власності у власність адміністративно-територіальних одиниць та навпаки - на підставі рішень Кабінету Міністрів України.
Пунктом 1 ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» встановлено, що передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України щодо підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні господарських товариств; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та Фондом державного майна України - щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого).
Згідно п. 1 ст. 6 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.
У відповідності до п. 4 ст.7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» встановлено, що право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Відповідно пункту «б» ст. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» об'єктами передачі згідно з цим Положенням є нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території).
Відповідно абзацу четвертого частини 2 статті Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» встановлено, що не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність, об'єкти, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку(крім об'єктів житлового фонду та гуртожитків, нерухомого військового майна, яке вивільняється у процесі реформування Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 1.5 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року «Про затвердження тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», обов'язковій реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. Підтвердженням державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є свідоцтво про право власності, форма якого затверджена вказаним вище Наказом міністерства Юстиції України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» в редакції станом на момент його прийняття та набрання чинності, яке відбулось 03 серпня 2004 року, встановлено, що до сфери його регулювання віднесені правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державна реєстрація прав на нерухоме майно територіальної громади повинна була здійснюватися за заявою органу, уповноваженого управляти комунальним майном.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Всупереч ст. 74 ГПК України позивачем не надано суду доказів, що засвідчували б здійснення, як до 25 лютого 1992 року так і пізніше, передачу з державної та приймання у комунальну власність спірного нерухомого майна, розташованого за адресою: проспект Академіка Палладіна, 9.
Крім того, наявними у матеріалах справи письмовими пояснення позивача від 14.03.2017 сам позивач вказує, що у Департаменті на даний час відсутній акт приймання-передачі приміщень, що знаходяться за адресами: м. Київ, просп. Палладіна. 9. м. Київ, вул. Якіра. 16/18, який є обов'язковою умовою засвідчення факту передачі майна.
Також, в додатку 1 до рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» відсутнє (не зазначене) нерухоме майно за адресою вул. Якіра 16 / 18 (на даний час вул. Деревлянська).
Тому, посилання позивача на рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» як на доказ передачі /набуття та перебування у територіальної громади міста Києва спірної будівлі розташованої за адресою вул. Якіра 16/18 є безпідставними.
Доводи позивача з приводу рішення Київської міської ради №208/1642 від 27.12.2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» суд також оцінює критично, оскільки дане рішення повинно містити інформацію про передачу з державної у комунальну власність спірного майна. А як вбачається з тексту вказаного рішення така інформація в ньому відсутня.
Крім того, позивачем не надано суду доказів наявності документів, зокрема, акту про створення комісії з питань передачі спірних об'єктів, акту приймання-передачі спірних об'єктів нерухомого майна з державної власності у власність територіальної громади міста Києва (комунальну), за формою затвердженою Кабінетом Міністрів України, що відповідно до положень діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства є єдиним доказом, який може засвідчувати виникнення права власності на спірне майно у територіальної громади міста Києва.
Також у вищевказаному рішенні наводиться інша адреса, ніж адреса за якою розташоване спірне майно, а також інша площа спірної будівлі.
З приводу посилань позивача на рішення Київської міської ради № 565/3026 від 08.12.2005 року "Про продовження орендному підприємству "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дії договору оренди цілісного майнового комплексу на вул. Палладіна, 9» суду зазначає наступне.
Договір оренди державного майна від 20 жовтня 1993 був укладений між Управлінням комунального майна м. Києва Київської міської державної адміністрації та Організацією орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7".
Орендне підприємство "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", з моменту свого створення, а саме з 18.03.2005 р. здійснює свою господарську діяльність володіючи і використовуючи будівлю по вулиці Палладіна, 9, загальною площею 1955,20кв.м., а також виробничу базу розміщену в будівлі по вулиці Деревлянській (Якіра), 16/18, як правонаступник Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління №7, без укладення жодних договорів з позивачем.
В указаному рішенні Київської міської ради відсутнє (не зазначене) нерухоме спірне майно розташоване за адресою: вулиця Якіра, 16/18 у місті Києві.
Доказів укладення правочинів щодо оренди державного майна, а саме будівель, що знаходяться за адресою: проспект Палладіна, 9 та вулиця Якіра, 16/18 у місті Києві, між Орендним підприємством "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" та позивачем суду не надано.
Посилання позивача на рішення Київської міської ради №322/1532 від 24.06.2004 року «Про затвердження переліку об'єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» суд також вважає безпідставним, оскільки із змісту цього рішення не слідує набуття з державної власності у власність територіальною громадою міста Києва жодного об'єкту нерухомого майна і в т.ч. за адресою м. Київ, вул. Якіра (на даний час вул. Деревлянська), 16/18.
Посилання позивача на договір оренди державного майна від 20.10.1993, у якості доказу перебування спірного майна в комунальній власності є необґрунтованим, оскільки предметом цього договору було передача в оренду державного, а не комунального майна.
Крім того, регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києва листом від 05.04.2019 р. № 30- 03/2984 надало інформації, згідно якої слідує, що відсутні жодні документи, які підтверджують передачу до комунальної власності міста Києва цілісного майнового комплексу за адресами: місто Київ, проспект Палладіна 9 та місто Київ, вулиця Якіра, буд.16/18.
Згідно листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 05.04.2019 №062/14-5359 об'єкт нерухомого майна за адресою: проспект Палладіна, 9, відсутній.
При цьому, за інформацією, яка міститься в листі виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 040-1093 від 10.10.2018 року, вбачається, що в переліку підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, затвердженому розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», будівель за зазначеними адресами (просп. Палладіна, 9 та вул. Якіра, 16/18) немає.
Враховуючи наведені обставини справи, всупереч ст. 74 ГПК України позивачем не надано доказів, які б підтверджували виникнення прав у територіальної громади міста Києва, щодо спірного майна, як до дати укладення Договору оренди державного майна від 20.10.1993, такі і після його укладення.
З приводу посилання позивача, що термін дії договору оренди від 20.10.1993 закінчився 13.10.2014 суд вказує наступне.
Відповідно до умов договору від 20.10.1993 термін договору оренди не може бути меншим, ніж 5 років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Доказів надання Організацією орендарів «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7» пропозиції про зменшення терміну договору оренди суду не надано.
Оскільки до 21.11.2008, часу коли Організація орендарів «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7» та/або Департамент комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), як сторони вищевказаного договору, мали можливість заявити про зміну чи розірвання договору, жодна зі сторін не висунула відповідні умови, то договір від 20.10.1993 було пролонговано до 20.10.2013 і з тих же підстав його пролонговано до 20.10.2018.
Таким чином, твердження позивача, що строк дії договір від 20.10.1993 закінчився 13.10.2014 є безпідставними.
Враховуючі вищевстановлені обставини справи, позивачем не доведено суду перебування спірного майна у його власності.
За таких обставин права позивача відповідачами не порушені, а тому вимога позивача про виселення Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідача-1) із займаних нежитлових приміщень визнається судом не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -
У позові Департамента комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської області (Київської міської державної адміністрації) про виселення з приміщення, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.08.2021
Суддя І.І. Борисенко