ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.08.2021Справа № 910/971/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт лайф 2000"
до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван"
про визнання недійсним Договору пайової участі № 119 від 12.06.2020.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Бондар-Дякуновська О.Г., Павлов Р.В.,
від третьої особи: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт лайф 2000» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Департаменту економіки та інвестиційній виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним Договору пайової участі № 119 від 12.06.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні між Департаментом економіки та інвестиційній виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ТОВ «Техносфера-Караван» та ТОВ «Комфорт лайф 2000» Договору пайової участі № 119 від 12.06.2020, не було додержано вимоги частини першої статті 203 ЦК України, що є підставою недійсності такого правочину.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Техносфера-Караван» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче судове засідання призначено на 01.03.2021.
18.02.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
01.03.2021 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та заперечення проти участі представників відповідача в порядку самопредставництва.
У судове засідання 01.03.2021 представники сторін з'явились, представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, представник третьої особи не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 29.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
29.03.2021 від представника позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
У судове засідання 29.03.2021 представник відповідача з'явився, представники позивача та третьої особи не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт лайф 2000" про зміну підстав позову повернуто заявнику.
09.04.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт лайф 2000" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 зупинено провадження у справі № 910/971/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт лайф 2000" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" про визнання недійсним Договору пайової участі № 119 від 12.06.2020 до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт лайф 2000" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.03.2021 у справі № 910/971/21.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт лайф 2000" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 по справі № 910/971/21 - без змін.
08.06.2021 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи № 910/971/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 поновлено провадження у справі № 910/971/21, підготовче засідання у справі №910/971/21 призначено на 29.06.2021.
У судове засідання 29.06.2021 представник відповідача з'явився, інші учасники судового процесу не з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.07.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
26.07.2021 представником позивача подано заяву про зміну підстав позову з клопотанням про поновлення пропущеного строку, оскільки позивач дізнався про поновлення провадження у справі, призначення розгляду справи по суті та про судове засідання лише напередодні дати судового засідання з Єдиного державного реєстру судових рішень, що вказує на поважність пропуску позивачем процесуального строку для подання заяви про зміну підстав позову.
У судове засідання 26.07.2021 представники позивача та відповідача з'явились, представник третьої особи не з'явився.
За результатами дослідження у судовому засіданні поданої представником позивача заяви про зміну підстав позову, з урахуванням поданої заяви про поновлення пропущеного строку, судом залишено її без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, з огляду на наступне.
Згідно приписів п. 3 та п. 10 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч. 2 ст. 207 ГПК України).
Таким чином, враховуючи стадійність справи, суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку, як обґрунтування наявності поважних причин неподання заяви про зміну підстав позову у підготовчому провадженні, у розумінні ч. 2 ст. 207 ГПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Таким чином, згідно приписів ч. 3 ст. 46 ГПК України право на подання заяви про зміну підстав позову може бути реалізовано виключно у строк, до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначеними нормами встановлено присічний строк для вирішення питання про подання заяви про зміну підстав позову - до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. Цей строк не може бути поновлений судом навіть за наявності поважних причин, що зумовлено, зокрема, необхідністю дотримання принципів стадійності господарського процесу та правової визначеності, а також з метою недопущення зловживання процесуальними правами тією чи іншою стороною.
Водночас, за результатами судового засідання 29.06.2021 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та про призначення справи до судового розгляду по суті на 26.07.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
При цьому, судом враховано, що позивачем було заявлено аналогічну заяву про зміну підстав позову 27.03.2021, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021, повернуто заявнику у зв'язку з недотриманням приписів ч. 5 ст. 46 ГПК України, що свідчить про можливість повторного подання такої заяви про зміну підстав позову виключно до закінчення підготовчого засідання.
Однак, позивач своїм правом на подання відповідної заяви про зміну підстав позову у визначений законом строк не скористався.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.08.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
02.08.2021 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання, яке за результатами розгляду у судовому засіданні 02.08.2021 залишене судом без задоволення, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 216 ГПК України.
У судове засідання 02.08.2021 представники відповідача з'явились, представники позивача та третьої особи не з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи.
Представники відповідача не визнали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили суд відмовити у задоволенні позову повністю.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 02.08.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
12 червня 2020 року між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - департамент економіки та інвестицій, відповідач), Товариством з обмеженою відповідальністю «Техносфера-Караван» (далі - замовник 1, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компфорт Лайф 2000» (далі - замовник 2, позивач) укладено Договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Договір), предметом якого є сплата замовником 2 пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв'язку з будівництвом багатоповерхових житлових будинків по вул. Радистів, 34 у Деснянському районі м. Києва.
Відповідно до п. 1.2 Договору розмір пайового внеску становить 8 537 125,84 грн. без ПДВ згідно розрахунком від 03.06.2020, що наданий в Додатку № 1 і є невід'ємною частиною цього Договору.
Пунктом 2.1 Договору узгоджено, що пайовий внесок відповідно до п. 1.2 сплачується замовником 2 до 10.07.2020 включно в будь-якому випадку в повному обсязі до дати прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію, в залежності від того, яка з них настане раніше.
Згідно з п. 3.1 та п. 3.2 Договору замовник 2 зобов'язаний перерахувати пайовий внесок на умовах та в порядку, визначеному цим Договором. Департамент економіки та інвестицій за умови належного виконання замовником своїх обов'язків, що встановлені цим договором, зобов'язаний у визначеному порядку видати замовнику довідку про виконання умов пайової участі.
Цей Договір набирає чинності з моменту реєстрації в Департаменті економіки та інвестицій. Цей Договір припиняється в наступних випадках: виконанням - з дати надходження останнього платежу з урахуванням п. 1.2, 2.4, 4.1, 4.2, 4.3 цього Договору; припиненням з підстав, зазначених у п. 6.2 цього Договору - через 10 днів після відправлення замовнику 1 та 2 письмового повідомлення або публічного оприлюднення відповідної інформації про розірвання цього Договору (п. 10.1 та п. 10.2 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторонами викладено Розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлювалось, що саме замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (пайова участь), крім випадків передбачених частиною четвертою цієї статті, яким є ТОВ «Техносфера-Караван», а відтак, оскільки позивачу не передавались в установленому порядку повноваження замовника об'єкта будівництва, а можливості сплати пайової участі іншою особою, замість визначеного в розумінні Порядку № 460/8033 замовника, даним Порядком не передбачено, сплачувати пайову участь згідно зазначеного Порядку позивач не повинен.
Позивач зазначає, що при укладенні Договору не було додержано вимоги частини першої статті 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, оскільки з 01.0.12020 у замовників відсутній обов'язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутні обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, з огляду на виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з 01.01.2020, що узгоджується із позиціями Верховного Суду у постановах № 909/1143 від 30.07.2020 та № 904/4442/16 від 30.09.2020.
Також позивач зазначає, що оспорюваний Договір укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки через не приведення актів законодавства у відповідність до Закону № 132-ІХ без укладення зазначеного Договору неможливо було б забезпечити введення об'єкта будівництва в експлуатацію, чим порушувались би права інвесторів будівництва.
Таким чином, позивач зазначає, що наведені обставини у сукупності є підставою для визнання оспорваного Договору недійсним.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Порядку, затвердженого рішенням Київської міської ради № 411/1415 від 15.11.2016 замовниками в розумінні цього Порядку також є особи, яким в установленому порядку делеговані функції замовника, а отже, оскільки за умовами укладеного між ТОВ «Техносфера-Караван» та ТОВ «Комфорт Лайф 2000» Договору про спільну діяльність від 18.08.2015, ТОВ «Комфорт Лайф 2000» делеговані функції замовника, позивач зобов'язаний сплатити до бюджету міста Києва пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
Відповідач зазначає, що твердження ТОВ «Комфорт Лайф 2000» про невідповідність Договору статті 203 ЦК України є безпідставними, оскільки: в законодавстві передбачено обов'язок замовника перерахувати до відповідного місцевого бюджету пайову участь; позивач звертався до відповідача з метою укладення Договору; умови Договору відповідають положенням законодавства.
При цьому, відповідач зазначає, що Порядок не скасований, в тому числі і в судовому порядку, а виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не має наслідком скасування Порядку, який є чинним та обов'язковим у місті Києві, а отже підлягає виконанню.
Також відповідач зазначає, що з огляду на різне матеріально-правове регулювання правовідносин у справах № 904/4442/19, 909/1143/19 та у даній справі, нетотожність предметів спору, підстав позову та змісту позовних вимог, постанови Верховного Суду в означених правах не є рішеннями в подібних правовідносинах, а отже не можуть братись до уваги при прийнятті рішення у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
За приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин 1-3, 8-9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки, у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
На виконання положень статті 40 Закону, Київською міською радою було прийнято рішення від 15.11.2016 № 411/1415 "Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва" (надалі - Порядок).
З 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими була скасована стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20 вересня 2019 року (надалі - Закон № 132-ІХ) договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Пунктами 3, 4, 5 частини 2 Прикінцевих положень Закону № 132-ІХ визначено обов'язок замовника будівництва протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Відповідно до підпункту 5 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
19.12.2019 Київською міською радою прийнято рішення № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", яким Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва з 01.01.2020 приведено у відповідність до норм Закону № 132-ІХ.
Відповідно п. 3.1 розділу 3 Порядку, пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Умовами пункту 3.3 розділу 3 Порядку зазначено, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової часті та укладання, зміни та розірвання договорів про пайову участь (з рахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пунктом 3.4 розділу 3 Порядку зазначено, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової часті та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пунктом 3.7. розділу 3 Порядку зазначено кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва.
Відповідно до підпункту 5.1.1 розділу 5 Порядку підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладання договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об'єкта будівництва окремо.
Разом із зверненням замовник подає завірені належним чином зі свого боку копії таких документів:
- про затвердження в установленому порядку проектної документації;
- затвердженої в установленому порядку проектної документації в частині;
- техніко-економічних показників об'єкта будівництва та кошторису (за наявності);
- позитивного висновку державної будівельної експертизи кошторису (за наявності кошторису);
- технічного паспорта об'єкта або довідки щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди (за наявності на дату подачі заяви);
- документи, що підтверджують техніко-економічні показники об'єкта до проведення реконструкції (у випадку реконструкції): документи на право власності (договір купівлі-продажу або свідоцтво на право власності) або технічний паспорт об'єкта;
- пропозицій щодо строків (графік) сплати пайової участі, викладені у тексті звернення.
На вимогу Департаменту замовник повинен пред'явити оригінали документів, передбачені цим пунктом.
Пунктом 5.1.5. розділу 5 Порядку зазначено, що звернення про укладення договору про пайову участь разом з доданими до нього документами подається замовником до Департаменту в паперовій та електронній формах.
Пунктом 5.2.2. розділу 5 Порядку зазначено, Департамент протягом 10 (десяти) робочих днів з дня реєстрації звернення замовника готує та надає замовнику із супровідним листом або за письмовою заявою замовника надсилає на його адресу (цінним листом з повідомленням про вручення) чи засобами телекомунікаційного зв'язку примірник договору про пайову участь з розрахунком розміру пайової участі.
Відповідно до п. 6.1. розділу 6 Порядку, розрахунок розміру пайової участі є невід'ємною частиною договору про пайову участь.
Відповідно до п.п. 6.4.2. п. 6.4. розділу 6 Порядку, розрахунок розміру пайової участі при новому будівництві/реконструкції визначається за формулою:
для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир
РПУ = Sоб'єкта х Nжитл х 2 %, де
РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн);
Sоб'єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в п.4.2 нього Порядку) об'єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (кв. м);
Nжитл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який порівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/ кв. м).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Техносфера-Караван» звернулась до Департаменту із Листом вих. № 1/2904 від 29.04.2020, у якому просило надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі, у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку з «Будівництвом багатоповерхових житлових будинків на вул. Радистів, 34, у Десняньскому районі м. Києва» загальною площею 29 049,7 кв.м., до якого долучило, зокрема Договір про спільну діяльність від 18.08.2015, укладений між ТОВ «Комфорт Лайф 2000» та ТОВ «Техносфера-Караван».
За умовами пункту 3.2 Договору про спільну діяльність від 18.08.2015, ТОВ «Комфорт Лайф 2000» зобов'язалось розробити дозвільну та проектну документацію по даному об'єкту, а також збудувати та здати в експлуатацію будинки.
Пунктами 3.7 та 3.8 означеного Договору визначено, що позивач має право здійснювати проектування і будівництво житлового будинку та здійснює продаж квартир (майнових прав на квартири) шляхом укладення договорів з покупцем.
Відповідно до п. 6.1 Договору про спільну діяльність від 18.08.2015 позивач за власні та залучені кошти веде будівництво, розробляє проектну та дозвільну документацію.
Згідно з п. 6.4 Договору про спільну діяльність від 18.08.2015 позивач здійснює функції замовника та забудовника (враховуючи всі права та обов'язки), який в свою чергу зобов'язується за власний рахунок здійснити розробку всієї технічної та дозвільної документації з питань, що стосується даного Договору.
В свою чергу, пунктом 2.1 Порядку визначено, що замовник - фізична або юридична особа, яка здійснює, має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин).
Замовниками в розумінні цього Порядку також є особи, яким в установленому порядку делеговані функції замовника.
Таким чином, з огляду на укладений Договір про спільну діяльність від 18.08.2015, яким ТОВ «Комфорт Лайф 2000» делеговані функції замовника, що надає позивачу статус замовника у розумінні Порядку та відповідно зобов'язує сплатити до бюджету міста Києва пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
В свою чергу, згідно імперативних приписів Закону України №132-ІХ від 20.09.2019, пунктом 2 частини 2 прикінцевих та перехідних положення якого встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту для житлових будинків в розмірі 2 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Пунктом 4 частини 2 вказаного закону визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Ставка в розмірі 2 відсотків від вартості площі житлового будинку, що погоджена сторонами в додатку №1 до договору є такою, що відповідає положенням Закону України №132-ІХ від 20.09.2019.
Суд наголошує, що доказів того, що будівництво об'єкту, яке здійснював позивач, не підпадає під перелік об'єктів, які звільнені законом від сплати пайової участі, підстав для звільнення від сплати такого внеску позивачем не наведено, як і не надано доказів звернення до Департаменту з заявою про таке звільнення.
Крім того суд зазначає, що рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, з урахуванням змін внесених рішенням від 19.12.2019 №460/8033, які набрали чинності з 01.01.2020, яким затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, та діяло на момент укладення оспорюваного договору є чинним та позивачем не оскаржувалося.
Отже, суд приходить до висновку, що зміст та умови оспорюваного правочину відповідають положенням Закону України №132-ІХ від 20.09.2019, а тому доводи позивача щодо порушення при укладенні договору статей 203, 215 Цивільного кодексу України та вказаного закону є необґрунтованими.
Також позивач зазначає, що оспорюваний Договір укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки через не приведення актів законодавства у відповідність до Закону № 132-ІХ без укладення зазначеного Договору неможливо було б забезпечити введення об'єкта будівництва в експлуатацію, чим порушувались би права інвесторів будівництва.
Згідно з ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230, 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 Цивільного кодексу України), характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.
Дана позиція також узгоджується з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2019 у справі №907/738/16.
Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України, необхідна наявність таких підстав, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.
Проте, по-перше, позивачем не надано доказів щодо наявності реальної тяжкої обставини; по-друге, невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину і не зазначено, яким чином внаслідок вчинення спірного правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину.
По-третє, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. Усупереч зазначеному, позивачем не доведено, що умови правочину були вкрай невигідними для нього та те, що договір був вчинений саме для усунення/зменшення відповідної тяжкої обставини.
По-четверте, хоча Цивільний кодекс України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки. Однак позивачем взагалі не конкретизовано, які саме умови оспорюваного договору є вкрай обтяжливими для нього.
Враховуючи наведене позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір укладено саме під впливом тяжких для нього обставин, проти його волі та на вкрай невигідних умовах.
Не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на позиції Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 у справі №904/4442/19.
Суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Так, предметом позову у справі № 909/1143/19 була вимога про визнання укладеним договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в редакції позивача, у задоволені якої було відмовлено, оскільки з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які скасовують статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та, відповідно, із скасуванням статті 40 Закону Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста не відповідає нормам вказаного Закону, відповідно до підпункту 3 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень якого, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, а отже покладення обов'язку з участі у розвитку інфраструктури міста на відповідача є передчасним, оскільки відповідач у справі не є замовником будівництва, оскільки управлінням не було надано суду доказів того, що відповідач станом на момент винесення рішення у справі розпочав будівництво об'єкта, отримав дозвільні документи на початок будівництва.
В свою чергу, предметом позову у справі № 904/4442/19 була вимога про визнання укладеним договору про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, у задоволенні якої відмовлено, оскільки відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Дніпро.
У даній же справі, предметом позову є визнання недійсним Договору; позивач є замовником будівництва; 19.12.2019 Київською міською радою прийнято рішення № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", яким Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва з 01.01.2020 приведено у відповідність до норм Закону № 132-ІХ, а отже фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 03.08.2021
Суддя О.А. Грєхова