ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.07.2021Справа № 910/5971/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Цикалюка Романа Леонідовича
до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення 66 737, 56 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Цикалюк Роман Леонідович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 66 737, 56 грн, з яких: 57 500, 00 грн - основного боргу, 3 599, 79 грн - 3 % річних та 5 637, 77 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Цикалюка Романа Леонідовича залишено без руху. Встановлено Фізичній особі-підприємцю Цикалюку Роману Леонідовичу строк для усунення недоліків позовної заяви.
05.05.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фізичної особи-підприємця Цикалюка Романа Леонідовича надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв'язку - 30.04.2021).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу, строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
25.05.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначає, що у відповідача відсутній оригінал договору перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019 та у директора Благовіщенської філії були відсутні повноваження на укладення такого правочину. Також, відповідач зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності в один рік, передбаченої ст. 925 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач просить суд витребувати у позивача - оригінали документів доданих до позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 клопотання Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про витребування доказів - задоволено. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Цикалюка Романа Леонідовича у строк до 21.06.2021 надати суду оригінал договору перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019 та акту надання послуг № 29 від 26.09.2019.
01.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій, зокрема зазначає, що на підтвердження виконання договору було долучено до позовної заяви акт надання послуг № 29 від 26.09.2019, який підписаний обома сторонами.
24.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач на виконання вимог ухвали суду від 31.05.2021 надав оригінал договору перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019 та акт надання послуг № 29 від 26.09.2019.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 11.05.2021, тож двомісячний строк для винесення рішення припадає на 12.07.2021 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте, враховуючи що суддя Щербаков С.О. у період з 12.07.2021-23.07.2021 перебував у відпустці, рішення у даній справі винесено 26.07.2021.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
10.07.2019 між Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі - вантажовідправник/замовник) та Фізичною особою-підприємцем Цикалюком Романом Леонідовичем (далі - перевізник) укладено договір перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС, предметом якого є послуги перевізника з перевезення сільськогосподарської продукції (соняшника), далі - вантаж, автомобільним транспортом: товарна пшениця в кількості 350 тон, відстань 130 км, місце завантаження: Кіровоградська обл, Благовіщенський район, село Новоселиця, місце призначення: вул. Визволення, 104, смт. Врадіївка, Миколаївської області, філія ТОВ «Агрокомбінат «Врадіївський» ТОВ СП «НІБУЛОН».
Перевізник виконує роботи з використання власних транспортних засобів та паливно-мастильних матеріалів (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.3. договору, перевізник здійснює перевезення вантажу протягом 3-х днів з моменту отримання заявки вантажовідправника.
Згідно п. 3.2. договору, загальна вартість послуг за цим договором складається з обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, визначеної в п. 2.1. цього договору та не може перевищувати 87 500, 00 грн без ПДВ.
За умовами п. 4.3. договору, надані послуги з перевезення мають бути оплачені перевізнику протягом 5 банківських днів з моменту одержання транспортної накладеної та акту про виконані послуги вантажовідправника.
Відповідно до п. 5.2.1. договору, вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Термін дії договору встановлюється з дати його підписання сторонами і діє до 01.09.2019 року, а в частині виконання зобов'язань до повного їх виконання (п. 11.1. договору).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги перевезення вантажу на суму 87 500, 00 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом надання послуг № 29 від 26.09.2019, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств (копія у матеріалах справи).
Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково у розмірі 30 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 846 від 06.11.2020, внаслідок чого за Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" утворилась заборгованість у розмірі 57 500, 00 грн.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 10 від 01.03.2021, в якій просив відповідача погасити заборгованість у розмірі 57 500,00 грн яка виникла за договором перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019, яка отримана відповідачем 03.03.2021 згідно відтиску печатки вхідної кореспонденції відповідача на вказаній претензії.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 57 500, 00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 599, 79 грн - 3 % річних за період з 04.10.2019 по 24.03.2021 та 5 637, 77 грн - інфляційних втрат за період з 04.10.2019 по 08.04.2021.
При цьому, суд зазначає, що 05.05.2021 позивачем на виконання ухвали суду від 19.04.2021 було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої надано детальний обгрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.
Проте, розмір інфляційних втрат зазначений у вказаній заяві, перевищує розмір інфляційних втрат заявлений до стягнення позивачем, при цьому у заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач не просив суд розглядати позовні вимоги виходячи з розміру інфляційних втрат у сумі 5 866, 56 грн, як і не подавав в подальшому заяву про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим суд розглядає справу виходячи з розміру інфляційних втрат заявлених до стягнення позивачем у позовній заяві, а саме 5 637, 77 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги перевезення вантажу на суму 87 500, 00 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актом надання послуг № 29 від 26.09.2019, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств (копія у матеріалах справи).
Однак, відповідач за надані послуги у повному обсязі не розрахувався, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" утворилась заборгованість у розмірі 57 500, 00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що у відповідача відсутній оригінал договору перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019 та у директора Благовіщенської філії були відсутні повноваження на укладення такого правочину.
Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/9439/13 та від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.
Проте, на момент винесення судового акту у даній справі, суду не надано доказів визнання недійсним договору перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019, а тому останній є обов'язковим до виконання.
Суд також зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували відсутність у директора Благовіщенської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" Уліча О.Л. права на укладення такого договору.
Суд також не приймає до уваги твердження відповідача щодо відсутності у акті посилання на договір перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019, оскільки відповідачем не надано доказів наявності укладених інших договорів з позивачем, враховуючи що відомості наведені в акті щодо найменування послуг, кількості, одиниці та загальної вартості відповідає умовам договору перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019.
Крім того, суд зазначає, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, акт є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.
Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами):
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5);
- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (пункт 2.15).
Суд зазначає, що акт надання послуг № 29 від 26.09.2019 містить такі обов'язкові реквізити як дату його складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому надано послугу за цим актом; зміст та обсяг господарської операції; особисті підписи в графі "від виконавця" та "від замовника", які засвідчені відтиском печаток сторін.
За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 № 910/8861/20.
Тож, суд зазначає, що надані позивачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на доведення факту надання відповідачу послуг перевезення вантажу та відсутність транспортної накладної не спростовує факт надання послуг позивачу, враховуючи що відповідачем не надано доказів на підтвердження протилежного.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
За умовами п. 4.3. договору, надані послуги з перевезення мають бути оплачені перевізнику протягом 5 банківських днів з моменту одержання транспортної накладеної та акту про виконані послуги вантажовідправника.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, приймаючи до уваги п. 4.3. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був оплатити надані послуги за актом надання послуг № 29 від 26.09.2019 у строк до 03.10.2019 (включно) та, починаючи з 04.10.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення основної заборгованості у розмірі 57 500, 00 грн. за договором перевезення вантажу № 380-26/2019-ПС від 10.07.2019 є обґрунтованими та доведеними.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 599, 79 грн - 3 % річних за період з 04.10.2019 по 24.03.2021 та 5 637, 77 грн - інфляційних втрат за період з 04.10.2019 по 08.04.2021.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 3 522, 08 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 04.10.2019 по 06.11.2020 нараховані на суму боргу 87 500, 00 грн та з 07.11.2020 по 24.03.2021 нараховані на суму боргу 57 500, 00 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 2 692, 60 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідачем заявлено у відзиві про застосування позовної давності, суд відзначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Статтею 315 Господарського кодексу України передбачено, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Аналізуючи положення договору, суд зазначає, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу, відповідно до яких позивач є перевізником, а відповідач - вантажовідправником/замовником за вказаним договором перевезення, отже, до спірних правовідносин має застосовуватись положення глави 32 ГК України. Підлягає також застосуванню позовна давність щодо пред'явлення позовної вимоги перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів у шість місяців, яка передбачена частиною п'ятою статті 315 ГК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно із статтею 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Статтею 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд зазначає, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
За умовами п. 4.3. договору, надані послуги з перевезення мають бути оплачені перевізнику протягом 5 банківських днів з моменту одержання транспортної накладеної та акту про виконані послуги вантажовідправника.
Отже, виходячи з положень частини п'ятої статті 261 ЦК України та пункту 4.3 договору, починаючи з 04.10.2019, почалось прострочення виконання обов'язку відповідача з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за договором та, відповідно, спеціальна позовна давність у шість місяців (стаття 315 ГК України) для звернення до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості за договором, інфляційних втрат та 3 % річних почала свій перебіг з моменту спливу строку виконання основного зобов'язання з оплати наданих послуг з перевезення вантажів за договором, а саме з 04.10.2019, і її перебіг тривав протягом шести місяців, тобто до 03.04.2020 (включно).
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець Цикалюк Роман Леонідович звернувся до суду з позовною заявою лише 09.04.2021 (згідно календарного штемпеля на поштовому конверті, в якому надіслано позовну заяву до суду), тобто із спливом шестимісячного строку позовної давності щодо пред'явлення перевізником до вантажовідправника та/або вантажоодержувача позову.
Що ж до посилань позивача на сплату відповідачем 06.11.2020 частини заборгованості у розмірі 30 000, 00 грн згідно платіжного доручення № 846, суд зазначає, що сплата вказаних коштів не є підтвердженням переривання перебігу позовної давності щодо вимог позивача, оскільки ці кошти були сплачені відповідачем після спливу позовної давності, а тому зазначені обставини не свідчать про переривання перебігу позовної давності.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся з позовом після спливу позовної давності, поважних причин її пропуску не повідомив, отже, відсутні підстави для задоволення позову після спливу позовної давності, яка передбачена законодавством до правовідносин з перевезення вантажів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2019 у справі № 911/935/18.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача такими, що задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков