Справа № 372/2478/21
Провадження 1-кп-250/21
ухвала
03 серпня 2021 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
представника потерпілої особи ОСОБА_6 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42020111200000258 від 20 травня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,-
У провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), яке передбачено ч. 1 ст. 366 КК України.
У підготовчому судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5 подано клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки останній не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
Прокурор заперечив щодо заявленого клопотання, зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України. Зокрема, обвинувальний акт містить формулювання обвинувачення, а також повно й об'єктивно детальний виклад обвинувачення. Окрім цього, прокурор наголосив, що формулювання обвинувачення та виклад встановлених в обвинувальному акті обставин є виключною компетенцією прокурора, як самостійного процесуального учасника кримінального провадження, і незгода сторони захисту із викладеними обставинами не може бути підставою для повернення обвинувального акту та приведення його у відповідність із їхнім правовим баченням подій.
Представниця потерпілої особи поклалася при вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Вислухавши думку учасників підготовчого судового засідання, ознайомившись із змістом вказаного клопотання та обвинувальним актом в частині, на яку посилається сторона захисту в обґрунтування своєї позиції, суд повністю погоджується із позицією захисту, яка зводиться до наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим статті 291 цього Кодексу.
Згідно вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити відомості, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Однак, у порушення вищезазначених вимог, обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте у порядку, встановленому цим Кодексом.
Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально - правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину.
Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. Судовий розгляд, як передбачено вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України, проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Статтею 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та інше).
Разом з цим, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст.ст. 277, 291 КПК України, обвинувачення мас бути логічним та конкретним, виходячи з об'єктивно встановлених обставин кримінального правопорушення.
Вказані вимоги КПК України не виконані, у обвинувальному акті відсутнє викладення обвинувачення.
Так, на аркуші 5-6 обвинувальний акт містить виклад інформації про те, що ОСОБА_4 маючи прямий умисел на складання, видачу завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей, при складанні довідок та актів, перелік, яких наведено, вніс у невстановлений органом досудового розслідування час та місці неправдиві відомості про обсяги та вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт, що призвело до завищення вартості фактично виконаних робіт, які особисто підписав та завірив печаткою ТОВ «Будівельна компанія Тріада Плюс», чим надав вказаним документам юридичного значення, після чого передав для підписання іншій стороні, а саме - відділу освіти Обухівської районної ради в особі начальника ОСОБА_7 , чим здійснив видачу вказаних документів.
Із посиланням на висновок судової будівельно-технічної експертизи у обвинувальному акті зазначено, що експертом було встановлено, що обсяги по окремим видам робіт, які можливо визначити відповідними замірами, не відповідають обсягом зазначеним в актах КБ-2в.
Обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, яке було б чітким і зрозумілим.
Об'єктивна сторона службового підроблення, насамперед, характеризується наявністю та описом інформації, яка є недостовірною. При цьому службове підроблення передбачає ідентифікацію документа, який є недостовірним, вказівку на те, які реквізити має підроблений документ (дата, номер назва документа тощо), чи увесь документ є підроблений, чи якась його частина. Якщо документ підроблений у частині, то слід ідентифікувати та детально викласти інформацію, яка не відповідає дійсності у кожному конкретному документі.
Усупереч цьому формулюючи обвинувачення прокурор зазначає перелік документів, які він вважає такими, що містять недостовірні відомості, а також цитує висновок експерта, у якому викладені певні відомості технічного характеру без конкретної ідентифікації та співставлення із кожним із складених документів.
Сам прокурор у обвинуваченні вказує, що лише частина робіт є невиконаною чи неналежно виконаною, при цьому зазначає суму 95004,90грн. із загальної суми 374702,65 грн., яка нібито не підтверджена експертом.
Використаний формат обвинувачення позбавляє можливості сторону захисту належним чином підготуватися до захисту, оскільки сформульоване обвинувачення не містить чітких вказівок на те, у якому саме документі, і які саме відомості є недостовірними.
Подана на розгляд суду конструкція обвинувачення передбачає вчинення дій, які не передбачені кримінальним процесуальним законом, а саме ідентифікацію частин документа та співставлення їх із висновком експерта для подальшого підтвердження чи спростування факту службового підроблення.
Фактично захист повинен дописати та з'ясувати зміст обвинувачення та роз'яснити його перед судом, або суд повинен ідентифікувати частини висновку експерта співставивши їх із документами складеними обвинуваченим. Отже, обвинувачення є недопустимим оскільки воно не сформульоване.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 2008 року по справі Абрамян проти Росії зазначив, що у тексті підпункту «а» п. З ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. З ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34). Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. З ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47). В рішенні від 25 липня 2000 року у справі "Маттоціа проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "Ь" ч. З ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення.
Прокурор, формулюючи обвинувачення не виклав обставини таким чином, щоб воно було доступним для розуміння його суті. Обвинувачення містить посилання на висновок експерта та документи складені обвинуваченим, проте у формулюванні обвинувачення немає посилання на чітко визначені відомості у офіційних документах, які прокурор вважає недостовірними. Викладене позбавляє можливості обвинуваченого як зрозуміти суть порушень допущених ним, так і здійснювати захист від обвинувачення.
І саме тому суд не погодився із доводами прокурора, викладеними із цього приводу в судовому засіданні, оскільки, незважаючи на те, що дійсно виклад фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення, з одного боку є виключною компетенцією прокурора, проте вказана процесуальна дія не зможе зводитися до ситуації, в якій сторона захисту позбавлена можливості сформулювати свою позицію через невідповідність обвинувального акту критеріям доступності для його розуміння по суті.
Суд також погоджується із позицією захисту про відсутність правових підстав використання під час судового розгляду можливостей, які надає прокурору ст. 338 КПК України, оскільки закон дозволяє прокурору змінити обвинувачення в суді не для виправлення описок, граматичних помилок, неузгодженості окремих частин тексту обвинувального акту, а виключно для зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення і тільки за результатами судового розгляду при встановленні фактичних обставин кримінального правопорушення. Проте, зазначені фактичні дані не є новими, відомі на період досудового розслідування, стосовно них не може бути змінене обвинувачення в суді, оскільки ст. 338 КПК України не передбачене усунення недоліків обвинувального акту в суді.
Зазначені недоліки виключають можливість прийняття матеріалів кримінального провадження до судового розгляду, оскільки істотно порушують права ОСОБА_4 на захист та повинні бути усунуті в порядку, визначеному ст. 314 КПК України, тобто обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.
Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє зробити висновок про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, що унеможливлює призначення його до судового розгляду, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт прокурору як такий, що не відповідає КПК України.
Керуючись ст. 291, 314, 369-372, 376 КПК України, суд,
Обвинувальний акт від 30 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020111200000258 від 20 травня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, повернути прокурору для приведення у відповідність з вимогами діючого Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляції через Обухівський районний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1