справа№380/8107/21
30 липня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гавдик З.В. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1
- зобов'язати Кінологічний навчальний центр (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 13.12.2019 по день фактичного розрахунку 13.04.2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом начальника Кінологічного навчального центру (військова частина НОМЕР_1 ) від 02.07.2019 №137-ос його звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 01.08.2019 №161-ос виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Позивач наголошує, що з урахуванням приписів п.292 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 № 1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. Отже, на суб'єкта владних повноважень - Кінологічний навчальний центр (військова частина НОМЕР_1 ), у якій позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов'язок організувати та вжити заходів щодо проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення зі списків частини. Лише 14.04.2021 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач вважає, що період з 13.12.2019 по 13.04.2021 існувала затримка у розрахунку у зв'язку із звільненням зі служби та вважає, що має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 13.12.2019 по 13.04.2021. Позивач просить позов задоволити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що відповідач фактично визнав позов частково та, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, сформованого у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, правової позиції Верховного Суду в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18, просить суд позов ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково, виходячи з принципу пропорційності, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних справ громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у справі №480/3105/19 від 30.11.2020, визначивши, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні може становити 47729,26 грн.
Ухвалою судді від 25.07.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого техніка-начальника 5 групи зв'язку відділення мобільних груп зв'язку відділу зв'язку прикордонної комендатури швидкого реагування.
Наказом начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (про особовий склад) від 02.07.2019 №137-ОС припинено контракт та звільнено з військової служби ОСОБА_1 за підп. “ а” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
ОСОБА_1 02.07.2019 звернувся до начальника КНЦ (в/ч НОМЕР_1 ) з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
Наказом начальника КНЦ (в/ч НОМЕР_1 ) від 10.12.2019 №257-ОС внесено зміни до наказу від 01.08.2019 №161-ОС та доповнено його абзацом, відповідно до якого ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойовик дій, за період з 2015 року по 2019 рік.
Компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 виплачено 13.12.2019.
У зв'язку з невиплатою відповідачем компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не у день його звільнення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 року у справі №380/1779/20 позов задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні і невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на день звільнення 01.08.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів.; стягнено з ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2019 роки із розрахунку 411 грн 35 к. в день за період із 02.08.2019 по 12.12.2019 терміном 133 дні у сумі 54 709 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот дев'ять) грн 55 к. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Згідно з наказом начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (про особовий склад) від 01.08.2019 № 161-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, остаточна дата закінчення військової служби - 01.08.2019.
Відповідно до наказу Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.09.2019 № 136-кп наказано провести виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за неотримане під час проходження служби речове майно у відповідності до відомості нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно (довідки-рахунку №75 від 01.08.2019 у сумі 34226,32 грн. (із урахуванням податків).
Позивач, не погоджуючись із діями Кінологічного навчального центру (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”, звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року у справі 380/2318/20 позов задоволено повністю, а саме: визнано протиправними дії Кінологічного навчального центру (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”; зобов'язано Кінологічний навчальний центр (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 та розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.01.2019 № 21 “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився” станом на 1 січня 2019 року.
Кінологічним навчальним центром самостійно було нараховано та виплачено на особистий рахунок позивача кошти в сумі 47076,37 грн. (компенсація за неотримане речове майно), що не заперечується позивачем та підтверджується випискою ВАТ КБ “ПриватБанк” від 14.04.2021.
Тобто Кінологічний навчальний центр ЗРУ ДПСУ у повному обсязі розрахувався з пизивачем за неотримане речове майно 14.04.2021 року.
Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 02.07.2019.
14.04.2021 відповідач перерахував позивачу заборгованість із виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 47076,37грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 року у справі №380/1779/20 стягнуто з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 12.12.2019 роки.
Відтак, період з 13.12.2019 по 13.04.2021 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 487 календарних днів.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.
При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Згідно з довідкою відповідача нараховане грошове забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становило 25092,40грн (у червні 2019 року - 12546,20 грн, у липні 2019 року - 12546,40 грн).
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 411,35грн (25092.40,грн/61 календарних дні).
Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 47076,37грн/200327,45 грн. (компенсація за неотримане речове майно/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,23.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 411,35 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,23 х 487 (днів затримки розрахунку) = 46075,31 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 46075,31 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Кінологічний навчальний центр (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 01.08.2019 у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період із 13.12.2019 по день фактичного розрахунку 13.04.2021 у сумі 46075,31 грн., без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 30.07.2021 року.
Суддя Гавдик З.В.