02 серпня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/969/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кухар Рішельє” до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Директор ТОВ “Кухар Рішельє” звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області Форми “В1” № 00002990703 від 02.02.2021, яким ТОВ “Кухар Рішельє” було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 074 686 гр. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2 037 343 грн.
В обґрунтування вимог представник позивача зазначає, що господарські операції між ТОВ “Кухар Рішельє” і контрагентами - постачальниками, зазначеними в акті перевірки підтверджені належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Позивач не погоджується з висновками акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення, вважає її протиправним та такими, що підлягає скасуванню.
Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що за результатами перевірки ТОВ “Кухар Рішельє”, контролюючим органом було здійснено аналіз господарської діяльності підприємств - контрагентів, що мали господарські взаємовідносини не лише з позивачем, а й з іншими контрагентами, які виступали постачальниками, виробниками продукції, що в подальшому надходила до кінцевого споживача, то за результатами зібраної інформації, вивчених документів (єдиний реєстр податкових накладних та інші джерела зібрання такої інформації) не було підтверджено реальність господарської операції, а саме не можливо було встановити джерело походження такої продукції. Як наслідок, при декларуванні ПДВ допущено порушення вимог Податкового кодексу України (т.3 а.с.169-175).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов, надавши пояснення в обґрунтування позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях.
Ухвалою суду від 21.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі ( т.3 а.с.243) Ухвалою суду від 07.06.2021 замінено первісного відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області - на правонаступника - Головне управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ відокремленого структурного підрозділу 43995486) ( т. 4 а.с.132).
21.07.2021 представниками сторін подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження ( т.4 а.с.137-138, т. 50 а.с. 1).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі документи, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ТОВ “Кухар Рішельє” зареєстровано у відповідності до норм діючого законодавства як суб'єкт господарювання. Одним з основних видів діяльності є виробництво олії та тваринних жирів ; виробництво маргарину т і подібних харчових жирів (т.1 а.с.16-47).
В період з 04.01.2021 по 14.01.2021 співробітниками Головного управління ДПС у Кіровоградській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Кухар Рішельє” щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2020 року від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.грн., з урахуванням від'ємного значення звітних податкових періодів, зазначених у додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18.01.2021 №108/11-28-07-03/41094577 (т.1 а.с.48-88), відповідно до висновків якого перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні в Декларації з ПДВ за жовтень 2020 року від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.грн., з урахуванням від'ємного значення звітних податкових періодів, зазначених у додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість, встановлено порушення ТОВ «Кухар Рішельє», зокрема:
- п. 198.1 ст. 198, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, оскільки ним завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за жовтень 2020р. на суму 4074686,0 грн.( т.1 а.с.87).
На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом 09.02.2021 прийнято податкові повідомлення-рішення:
- Форми “В1” № 00002990703 від 02.02.2021, яким ТОВ “Кухар Рішельє” було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 074 686 гр. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2 037 343 грн. (т.1 а.с.90 , т.3 а.с.181).
Щодо встановлених порушень позивачем норм податкового законодавства то відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
В силу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому в п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Суд враховує, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку є подальше використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення такої господарської діяльності.
З огляду на пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, господарська операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків, якщо вона здійснена за наявності розумних економічних причин (ділової мети) і пов'язана з господарською діяльністю платника податків.
На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду надано належним чином завірені копії документів фінансово-господарської діяльності з ПП "Віктор і К" та використання отриманого товару у господарській діяльності підприємства ( т.1 а.с. 104-248, т.2 а.с.1-250., т. 3 а.с. 1-83); ПП “Надніпрянське” та використання отриманого товару у господарській діяльності підприємства ( т.3 а.с. 84-160), а саме: договори поставки, картки рахунку 631, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, банківські виписки, платіжні доручення, документи на відправку товару ( олія) за ЗЕД контрактами.
Вказані документи було надано позивачем до перевірки відповідача.
З акту перевірки вбачається, що нереальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентами контролюючим органом аргументовано наступним:
- відсутністю у контрагентів - постачальників первинної поставки (придбання) тотожної продукції по ланцюгу постачання до ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське”;
- відсутністю у контрагентів постачальників по ланцюгу постачання трудових ресурсів, основних фондів, виробничих потужностей, земельних ділянок, транспортних засобів, можливості вирощування насіння соняшника власними силами та відсутність придбання у постачальників ідентичного товару у відповідній кількості, а також відсутністю документів щодо його походження.
На думку представника відповідача надані ТОВ“Кухар Рішельє” первинні документи щодо придбання олії та шроту соняшника не опосередковувалися реальним рухом активів від ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське” до ТОВ“Кухар Рішельє”.
Так, за відсутністю факту наявності насіння соняшника у контрагентів постачальників на адресу ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське” у ТОВ“Кухар Рішельє” відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування по від'ємному значенню.
При цьому відповідачем зазначено, що олія та шрот соняшника здеклароване ТОВ“Кухар Рішельє” по взаємовідносинах ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське”, було використане в господарській діяльності.
Суд зауважує, що господарська діяльність платника податків повинна здійснюватися з належною податковою обачністю, як законною передумовою одержання податкової вигоди, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Європейського суду з прав людини “Булвес АД проти Болгарії”.
В ході розгляду справи підтверджено наявними в справі матеріалами, що господарські відносини між ТОВ “Кухар Рішельє” та ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське” у перевіряємому періоді мали реальний характер, позивачем по бухгалтерському та податковому обліку було відображено придбання у вказаних контрагентів-постачальників товарів, які використано позивачем у власній господарській діяльності.
Щодо посилання відповідача на відсутність у контрагентів постачальників трудових ресурсів, основних фондів, виробничих потужностей, земельних ділянок, транспортних засобів, можливості вирощування насіння соняшника власними силами та відсутність придбання у постачальників ідентичного товару у відповідній кількості, а також відсутністю документів щодо його походження, суд зазначає наступне.
Не встановлення на момент перевірки позивача наявності в контрагента трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна не свідчить беззаперечно про відсутність реального характеру господарських операцій.
Позивачем було дотримано всіх обов'язкових вимог закону, безпосередньо пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої та зареєстрованої податкової накладної.
Суд також враховує те, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, є не безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Статус позивача і його контрагента (на час господарських взаємовідносин) як платника ПДВ не заперечувався сторонами.
Податковим органом не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним суб'єктом господарювання було лише одержання позивачем податкової вигоди.
Відносно посилання відповідача на відсутність у контрагентів - постачальників первинної поставки (придбання) тотожної продукції по ланцюгу постачання, суд зазначає наступне.
Висновки акту перевірки про не підтвердження реальності господарських операцій у зв'язку з посиланням на аналіз податкової звітності ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське” та аналіз Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання є помилковими, тому що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкових вигод у залежність від змісту податкової звітності його контрагентів та номенклатури придбаного/проданого товару третіми особами.
За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України № 21-47а10 від 31.01.2011 року, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Також, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №П/811/1930/17.
Щодо посилання відповідача в акті перевірки, як на підстави для висновків про встановлені порушення, на те, що: під час перевірки використовувались дані інформаційно-аналітичних систем державної фіскальної служби: ІТС „Податковий блок; Єдиний реєстр податкових накладних; Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, додатково до вищенаведеного слід зазначити таке.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 804/939/16, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
З аналізу наведених вище норм законодавства та правовідносин позивача з ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське” вбачається, що позивачем було дотримано всіх обов'язкових вимог закону, безпосередньо пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язанням від сплати податків.
По суті, доводи відповідача зводяться до того, що у контролюючих органів виникли зауваження до перелічених в акті перевірки контрагентів позивача щодо їх податкової звітності. При цьому відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки щодо того, що фактичне виконання укладених господарських договорів не відбулось, а самі висновки з цього приводу ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених належними та допустимими доказами.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентами у перевіряємому періоді. При цьому, відповідачем, до суду не надано доказів, що ТОВ “Кухар рішельє” та ПП "Віктор і К", ПП “Надніпрянське” на момент їх виписки не були зареєстрований платником податку на додану вартість та в ЄДР, а тому, відповідно до вимог п.201.8 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України мали обов'язок нараховувати податок на додану вартість та виписувати податкові накладні. Що також не заперечувалось і відповідачем та встановлено під час перевірки.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення податкового органу, яким платнику податків визначені податкові зобов'язання, резюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Відповідачем не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами. Суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому воно є протиправними та підлягає скасуванню.
24.05.2021 представником позивача подано до суду заяву про відшкодування судових витрат, які складаються із суми сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. (т.4 а.с.116-117).
Представником відповідача подано заперечення щодо задоволення заяви про відшкодування судових витрат(т.4 а.с.128).
Розглянувши вказану заяву, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18.
У частині шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Такого клопотання відповідачем не подано до суду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду в копіях: договір про надання правничої допомоги від 25.01.2021 (т.4, а.с118); додаток №1 до договору про надання правничої допомоги (т.4, а.с.119); рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (т.4, а.с.120); рішення №17 розширеного засідання Ради адвокатів Харківської області (т.4 а.с.121-122); свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (т.4 а.с.123); рахунок за надання послуг (т.4 а.с.124); акт виконаних робіт (т.4 а.с.125); платіжне доручення на суму 12 000,00 грн. (т.4 а.с.126).
Однак, до заяви представником позивача не надано акт - приймання передачі наданих послуг, на який є посилання в акті виконаних робіт (т.4 а.с125).
Рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару та рішення №17 розширеного засідання Ради адвокатів Харківської області від 21.03.2018 року є узагальненим та носить суто інформаційний характер.
З наданого представником акту виконаних робіт вбачається, що ряд послуг, як-то: 1. ознайомлення з актом перевірки та його аналіз, 2. ознайомлення з первинними документами та іншими документами, які є доказовою базою є складовими частинами такої послуги, як складання позовної заяви з формуванням додатків та без вчинення хоча б однієї вищезазначених дій виключають кінцевий результат у вигляді складання позовної заяви.
При цьому, суд зазначає, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала надвеликого обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Суд приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та їх обсягом.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, часткове задоволення позовних вимог та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 3 000 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 22 700,00 грн. (т.1, а.с.1).
Керуючись ст.,ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю “Кухар Рішельє” (вул. Молодіжна, 65, смт. Власівка, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27552, код ЄДРПОУ 41094577) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ відокремленого структурного підрозділу 43995486) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Головного управління ДПС у Кіровоградській області Форми “В1” № 00002990703 від 02.02.2021, яким ТОВ “Кухар Рішельє” було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 074 686 гр. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2 037 343 грн.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Кухар Рішельє”, здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 22 700, 00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. (три тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. Сагун