30 липня 2021 року справа №320/265/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати та моральної шкоди,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з вимогами:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 40108756) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати у сумі 70321,27 грн. (сімдесят тисяч триста двадцять одна гривня 27 копійок) шляхом безспірного списання коштів з казначейського рахунку боржника - суб'єкта владних повноважень;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 40108756) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 10500 (десять тисяч п'ятсот) гривень шляхом безспірного списання коштів з казначейського рахунку боржника - суб'єкта владних повноважень.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009, яка була змінена постановою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 р. у справі № К-27178/10, скасовано наказ ГУ МВС України в АР Крим від 14 серпня 2007 р. № 221 о/с, поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, зобов'язано Ялтинський міський відділ ГУ МВС України в АР Крим виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 р. до 16 серпня 2008 р. Позивачем зауважено, що в частині виплати на його користь заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу судове рішення виконане не було.
В обґрунтування позовних вимог також зазначено, що на виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009 Ялтинським міським судом АР Крим позивачу був виданий виконавчий лист № 2а-14/2009 від 28 лютого 2011 р., а постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі № 752/2391/17 (2а-14/09) у виконавчому провадженні з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 р. боржника було змінено з Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73034, Херсонська область, місто Херсон, проспект Сенявіна Адмірала, будинок 128, код ЄДРПОУ 40108756).
Посилаючись на статті 117 КЗпП України та Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (як правонаступника боржника) компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 70321,27 грн., розрахунок якої наводить у позові.
Крім того вказує на спричинену у зв'язку з цим моральну шкоду, розмір якої оцінює в 10000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 р. відкрито спрощене позовне провадження за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази у сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 р. від відповідача було повторно витребувано докази по справі.
На виконання ухвали суду 18 квітня 2021 р. від Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надійшли витребувані судом документи, за виключенням копії особової справи позивача та заперечення щодо розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати.
Відповідач правом, передбаченим статтею 162 КАС України, на подання відзиву на позов не скористався.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 20 листопада 2003 р. 1-м відділом Ялтинського міського управління ГУ МВС України в Криму), є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю.
У вересні 2007 р. ОСОБА_1 звернувся до Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим від 14 серпня 2007 р. № 221 о/с, поновлення на службі в органах внутрішніх справ та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу.
Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2009 р. у справі № 2а-14/09 у задоволенні адміністративної позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/09/0124 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим від 14.08.2007 № 221 л/с, поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим, зобов'язано Ялтинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2007 по 08.07.2010 в сумі 67451,78 грн.
28 лютого 2011 р. Ялтинським міським судом АР Крим виданий виконавчий лист № 2а14/2009, який позивачем був пред'явлений для примусового виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (далі - ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК).
Постановою ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК від 10 березня 2011 р. було відкрито виконавче провадження (ВП № 24990342) за виконавчим листом № 2а14/2009 про зобов'язання Ялтинського міського управління ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим (далі - ЯМУ ГУ МВС України в АРК) виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2007 по 08.07.2010 в сумі 67451,78 грн.
Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК від 27.06.2012 на боржника ЯМУ ГУ МВС України в АРК накладено штраф у розмірі 340 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин.
19 липня 2012 р. постановою державного виконавця за невиконання рішення суду на боржника накладено штраф у подвійному розмірі 680 грн.
Також 19.07.2012 Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим виставлено платіжну вимогу на примусове списання коштів з рахунку, відкритого боржником ЯМУ ГУ МВС України в АРК в Управлінні Державної казначейської служби. Однак, 07.08.2012 платіжна вимога була повернута без виконання.
31.07.2012 та 03.08.2012 Ялтинське міське управління ГУ МВС України в АРК зверталось до начальника ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК з листами, в яких зазначило, що рішення суду не може бути виконано у зв'язку з відсутністю в них асигнувань на поточний рік.
22.08.2012 заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК Нємцевою Н.І. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2а14/2009, виданого 28.02.2011 Севастопольським апеляційним адміністративним судом про зобов'язання Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АРК виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу з 16.08.2007 по 08.07.2010 в сумі 67451,78 грн. Постанова була мотивована тим, що, по-перше, виконання рішення суду неможливе без участі боржника та, по-друге, рішення суду не може бути виконано добровільно з причин, які не залежать від боржника, оскільки кошти на погашення цієї заборгованості не передбачені кошторисом боржника на поточний рік.
Вищезазначені обставини встановлені постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2012 р. у справі № 2а-10211/12/0170/25 (ЄДРСР 26538196), яка набрала законної сили 12.03.2013.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2012 р. у справі № 2а-10211/12/0170/25 (ЄДРСР 26538196), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 р. (ЄДРСР 30577003), постанова заступника начальника ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК від 22 серпня 2012 р. про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а14/2009 визнана протиправною та скасована. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 серпня 2013 р. у справі № К/800/23453/13 (ЄДРСР 33166937) відмовлено Ялтинському міському управлінню ГУ МВС України в АРК у відкритті касаційного провадження з оскарження судових рішень у справі № 2а-10211/12/0170/25.
13 травня 2013 р. заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК Нємцевою Н.І. було прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження (ВП № 24990342) щодо виконання виконавчого листа № 2а14/2009, виданого 28.02.2011 Севастопольським апеляційним адміністративним судом про зобов'язання ЯМУ ГУ МВС України в АРК виплатити на користь позивача суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу з 16.08.2007 по 08.07.2010 в сумі 67451,78 грн. Пунктом 2 резолютивної частини наведеної постанови зазначено направити її сторонам виконавчого провадження та органу або посадовій особі, що видала документ.
30 вересня 2013 р. заступником начальника ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК Нємцевою Н.І. на підставі п. 13 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, яка мотивована тим, що 13 травня 2013 р. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та направлено запит до суду, який видав виконавчий документ стосовно повернення виконавчого листа по справі № 2а14/2009. Однак у строки, передбачені статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ не пред'явлений.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2013 р. у справі № 801/10419/13-а (ЄДРСР 36177046) постанова заступника начальника ВПВР УДВС ГУЮ МЮУ в АРК від 30.09.2013 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а14/2009 визнана протиправною та скасована.
У лютому 2014 року почалася тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, що пізніше призвело до припинення діяльності органів державної влади України на Кримському півострові. Зазначені обставини визнаються судом загальновідомими, отже не потребують доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 р.
Суд зазначає, що на початок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь постанова Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 сум грошового утримання за час вимушеного прогулу, виконана не була, що не заперечується сторонами.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 р. у справі № К-27178/10 (2а-14/2009) частково задоволена касаційна скарга Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, змінена постанова Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009, а саме - абзац сьомий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції викладений у наступній редакції: «Зобов'язати Ялтинський міський відділ Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року по 16 серпня 2008 року».
У січні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про заміну сторони виконавчого провадження і видачу виконавчого листа.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 р. у справі № 752/2391/17 в задоволенні заяви позивача про заміну сторони виконавчого провадження та видачу виконавчого листа в адміністративній справі № 2а-14/2009 було відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 р. у справі № 752/2391/17 замінено сторону виконавчого провадження з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 752/2391/17 - боржника Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Міністерство внутрішніх справ України. В решті вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 листопада 2020 р. у справі № 752/2391/17 (2а-14/09) постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 р. в частині заміни боржника Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Міністерство внутрішніх справ України скасовано і ухвалено в цій частині нову постанову. З урахуванням ухвал Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 р. та від 01 червня 2021 р. про виправлення описок, замінено сторону виконавчого провадження з виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2010 року у справі № 2а-14/2009 - боржника Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73034, Херсонська область, місто Херсон, проспект Сенявіна Адмірала, будинок 128, код ЄДРПОУ 40108756). Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 2 листопада 2017 р. і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 р. в частині визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню і видачу нового виконавчого листа скасовано і справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Голосіївського районного суду міста Києва. В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 р. залишено без змін.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 р. у справі № 752/2391/17 виданий Ялтинським міським судом Автономної Республіки Крим виконавчий лист № 2а-14/2009 від 28 лютого 2011 р., визнаний таким, що не підлягає виконанню. Також цією ухвалою постановлено видати новий виконавчий лист в справі № 2а-14/2009, яким зобов'язати Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2007 року до 16 серпня 2008 року.
Постановляючи ухвалу від 17 лютого 2021 р. у справі № 752/2391/17 Голосіївський районний суд міста Києва визнав факт невиконання боржником виконавчого листа № 2а-14/2009 від 28 лютого 2011 р., що виданий на виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 сум грошового утримання за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 року у справі № 2а-14/2009, наказом Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим № 481о/с від 25.10.2010 ОСОБА_1 поновлено на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції 1-го відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС в АР Крим.
Судом встановлено, що наказом Головного управління МВС України в АР Крим № 535о/с від 30.11.2010 позивач був звільнений з органів внутрішніх справ України за п. 64 «Ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням).
Після звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням позивач (з поважних причин) ОСОБА_1 вийшов на пенсію, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 від 18 серпня 2011 р.
Проте, навіть після звільнення позивача за власним бажанням Ялтинське міське управління Головного управління МВС в АР Крим не здійснило розрахунок зі звільненим працівником та не сплатило йому заборгованість з заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (далі -Закон України №565-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Частиною першою статті 16 Закону України № 565-XII передбачено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114), встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно з пунктом 12 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Проте, незважаючи на фактичне звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (після поновлення) та визначення судом суми грошового утримання за час вимушеного прогулу, боржник - Ялтинське міське управління Головного управління МВС України в АРК під різними приводами навмисно ухилявся від розрахунку при звільненні, чим не тільки не виконав судове рішення, але й порушив вимоги ст. 116 КЗпП України (яка визначає обов'язок підприємства, установи, організації здійснити виплату працівнику всіх сум, що належать йому, в день звільнення).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постанові від 30 листопада 2020 р. у справі № 480/3105/19.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема й заробітна плата (грошове забезпечення).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17.
В силу ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Суд зауважує, що зроблений позивачем розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) заснований на розмірі його середньомісячної заробітної плати (грошового забезпечення), який зазначений у постанові Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009, за період вимушеного прогулу, який зазначений у постанові Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 р. у справі № К-27178/10, а датою відліку нарахування компенсації за втрату частини заробітної плати є дата набрання постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009 законної сили.
При цьому суд повторює, що до теперішнього часу з позивачем не здійснено розрахунку у зв'язку зі звільненням з органів внутрішніх справ та не сплачено позивачу заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Суд приймає наведений позивачем у позові розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), з урахуванням того, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом та на пропозицію суду не надав заперечення щодо розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати у розмірі 70321,27 грн., які і не надав відзиву на позовну заяву.
В силу частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідачем не повідомлено суду про наявність поважних причин для неподання відзиву у строк, встановлений судом.
Враховуючи, що відповідач двічі проігнорував пропозицію суду надати заперечення щодо розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати у розмірі 70321,27 грн., про що вказано в ухвалах суду від 11 січня 2021 р. та від 05 березня 2021 р., суд кваліфікує неподання Головним управлінням Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі відзиву на позовну заяву як визнання позову.
У мотивувальній частині постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2010 р. у справі № 2а-14/2009 наводиться розрахунок заборгованості суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якому зазначається середньомісячна заробітна плата позивача в розмірі 1939,79 грн. (одна тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 79 копійок). У зв'язку з тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2014 р. у справі № К-27178/10 (2а-14/2009) період заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу було зменшено до одного року, розрахунок суми заборгованості наступний: 1939,79 х 12 = 23277,48 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
В силу ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Приріст індексу споживчих цін (індекс інфляції), розрахований за період невиплати грошового доходу (серпень 2010 р. - листопад 2020 р.), станом на грудень 2020 р. становить: 302,1%.
Розрахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з затримкою термінів її виплати за період серпень 2010 р. - листопад 2020 р. наступний: 23277,48 х 302,1 : 100 = 70321,27 грн. (сімдесят тисяч триста двадцять одна гривня 27 копійок).
Щодо пред'явлення позовних вимог саме до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, суд зазначає, що в постанові від 05.11.2020 у справі №752/2391/17 Верховний Суд вже надавав оцінку належного боржника за виконавчим листом про зобов'язання Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АР Крим виплатити на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з заробітної плати за час вимушеного прогулу, які в повній мірі підлягають застосуванню у даній справі.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.11.2020 у справі №752/2391/17, із початком тимчасової окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя Ялтинське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим і Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим фактично припинили свою адміністративну компетенцію.
Водночас відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» триває процедура ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ. Згідно переліку територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, що ліквідуються, прийнято рішення про ліквідацію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
З приводу вказаного, Верховний Суд звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань і функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
Відтак встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику ліквідованої установи.
Ліквідація відповідного Головного управління Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням іншого органу - відповідного Головного управління Національної поліції, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов'язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику ліквідованого у такий спосіб органу.
Отже, Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим.
Аналогічна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 6 серпня 2020 року у справі №821/3865/15-а, від 25 червня 2020 року у справі №420/6852/18, від 23 травня 2018 року у справі №П/811/3414/15.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду в постанові від 05.11.2020 у справі №752/2391/17, суд вважає, що даний позов пред'явлений до належного відповідача.
Відтак, стягненню з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 40108756) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) належить сума компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року у розмірі 70321,27 грн. (сімдесят тисяч триста двадцять одна гривня 27 копійок).
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 10500 грн., суд зазначає наступне.
За змістом ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …".
Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У той же час, як зазначено у вказаній Постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Зі змісту наведених норм випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач у позові вказує, що протягом останніх десяти з половиною років він перебуває в постійній психологічній напрузі, пов'язаній з протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень (боржника), який через окупацію АР Крим припинив свою діяльність на Кримському півострові. Позивач вказує на душевні страждання, пов'язані із розчаруванням у тривалому невиконанні судового рішення, відсутності законності та справедливості, незабезпеченні верховенства права. Зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо невиконання остаточного судового рішення грубо порушені охоронювані законом права позивача, внаслідок чого позивач втратив душевний спокій, знаходиться у стані морального пригнічення і дискомфорту.
Аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі, в якому останній просить стягнути з відповідача моральну шкоду, а також завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань, з огляду на що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., задоволенню не підлягає.
Отже, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ідентифікаційний код 40108756, місцезнаходження: 73034, м.Херсон, проспект Адмірала Сенявіна, буд. 128) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 20 листопада 2003 р. 1-м відділом Ялтинського міського управління ГУ МВС України в Криму) суму компенсації втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з затримкою термінів виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з серпня 2010 року по листопад 2020 року у розмірі 70321,27 грн. (сімдесят тисяч триста двадцять одна гривня 27 копійок).
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 30.07.2021 р.
Суддя Кушнова А.О.