про залишення позовної заяви без руху
02 серпня 2021 року м. Київ № 320/9128/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
до суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в нарахуванні та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона 3), в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона 3), в розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальним норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині 2 цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах та дійшов до такого висновку:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З обґрунтувань позову вбачається, що позивач вважає дії відповідача протиправними щодо не здійснення перерахування доплати до пенсії позивача з 17.07.2018, а саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 від 17.07.2018, яким визнані неконституційними окремі положення Закону від 28.12.2014 №76-VIII.
Звернувшись 25.05.2021 до відповідача із заявою про здійснення нарахувань та виплат підвищення до пенсії, відповідач листом від 09.07.2021 відмовив позивачу у його клопотанні, що зумовило звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Враховуючи викладене слід дійти висновку, що звернувшись у липні 2021 року до суду з позовом про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії з 17.07.2018 (як вбачається зі змісту позовної заяви) позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Також, за вищевказаною позицією Верховного Суду отримання позивачем листа відповідача про відмову у здійсненні нарахування та виплат підвищення до пенсії у відповідному розмірі з 17.07.2018 не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Таким чином, викладені позивачем у позовній заяві твердження про дотримання строку звернення до суду не відповідають вищевикладеній позиції, наведеній у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16а.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачеві звернутись до суду у визначений законодавством строк, позовна заява не містить, як і не містить заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, звертаючись в липні 2021 року з даною позовною заявою за захистом своїх прав позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Будь-яких пояснень щодо обставин, які об'єктивно заважали позивачеві протягом трьох років з'ясувати стан справ, звернутись без зайвих зволікань до відповідача для відновлення виплат, позовна заява не містять.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суду не надано доказів того, що позивач, без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) йому пенсії звернувся із заявою про надання йому відповідної інформації.
Жодних доказів щодо звернення позивача до відповідача стосовно перерахунку його пенсії як після зменшення йому виплат у зв'язку із законодавчо-встановленим обмеженням так і відразу після відновлення дії нормативно-правового акту матеріали справи не містять.
Отже, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об'єктивно, а не суб'єктивно перешкоджали особисто позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд роз'яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Цей обов'язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Разом з тим, обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.
Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску, з урахування висновків суду, наведених в даній ухвалі та зокрема постанови Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 або привести позовні вимоги у відповідність до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України;
- уточненої позовної заяви, в якій чітко визначити дату, з якої позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона 3), в розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачеві п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали у спосіб, визначений даною ухвалою.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати (вручити) позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.