ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" серпня 2021 р. справа № 300/809/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заяви ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області далі - відповідач, УДМС України в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дій в частині відмови у видачі паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв'язку із втратою паспортуу формі картки типу ID-1 та зобов'язання оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України, у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги мотивовані тим, у зв'язку втратою паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм із номером НОМЕР_1 , виданого Івано-Франківським MB УДМС України в Івано-Франківській області 05.07.2017 та небажанням надавати згоду на обробку персональних даних у зв'язку із оформленням нового паспорта у формі пластикової картки типу ID-1 замість втраченого позивач звернулася до Івано-Франківського МВ УДМС в Івано-Франківській області із заявою про видачу паспорт громадянина України у формі книжечки, вказавши, що не бажає отримувати паспорт нового зразка. Однак, відповідачем протиправно, в порушення вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року за № 2503-ХІІ, відмовлено у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Позивач вважає, що така відмова прямо порушує її конституційні права, а також права, передбачені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, оскільки відмова у видачі паспорта у формі книжечки є порушенням невід'ємного права на ідентифікацію як громадянина України та втручанням до приватного і сімейного життя. Додатково покликається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № Пз/9901/2/18. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду документа про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн.
18.03.2021 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.23-24).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.04.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити, з огляду на те, що паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , був виданий ОСОБА_1 05.07.2017, який оформлений на підставі особистої заяви-анкети позивача про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру № 716856 від 29.06.2017, яка одночасно є згодою на обробку персональних даних. Після завершення ідентифікації особи в Реєстрі автоматично сформовано унікальний номер запису (далі - УНЗР) №20010429-04761. В зв'язку із чим, персональні дані були оброблені на підставі частини 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» за згодою позивача. Відтак, оформлення заявником паспорта у формі ID-картки чи відмова від його оформлення жодним чином не вплине на наявність або зміну у Єдиному державному демографічному реєстрі сформованого УНЗР. Крім того, звертає увагу суду, що ОСОБА_1 заявила про свою відмову від паспорта у формі ID-картки лише після його втрати, тобто протягом періоду використання попередньо виданого паспорта до моменту його втрати форма паспорта не впливала на приватне життя заявниці, а з моменту видачі оформленої ID-картки пройшло 3 роки. В зв'язку із наведеним, підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки в територіального органу не було.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується виданим 05.07.2017 Івано-Франківським MB УДМС України в Івано-Франківській області, паспортом громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм із номером НОМЕР_1 (а.с.7).
Суд зазначає, що паспорт громадянина України, виданий ОСОБА_1 у формі ID - оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення позивача шляхом подання заяви-анкети №716856 від 29.06.2017 (а.с.33).
27.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського MB УДМС України в Івано-Франківській області із заявою про оформлення замість втраченої ID-картки паспорта у формі книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (а.с.8)
Листом від 12.11.2020 № Ц- 85/6/2602-20/2610/86-20 відповідач відмовив позивачу в оформленні паспорта у формі книжечки з підстав, що Положення про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, не поширюється на правовідносини, пов'язані з оформленням паспорта у формі книжечки (в тому числі замість втраченого) та обмін замість паспортів, оформлених у формі ID-картки (а.с.9).
Не погоджуючись із такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною третьою статті 291 КАС України зазначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.
Із аналізу вищезазначених конституційних норм, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За приписами частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (надалі, також - Закон № 5492-VI).
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно із частинами другою, третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до положень частини третьої статті 13 Закону №5492-VI, зокрема, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України містять безконтактний електронний носій.
За частинами першою та другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно із частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини першої статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 16 Закону №5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів. За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб'єктом.
Підстави, за яких уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено у частині сьомій статті 16 Закону №5492-VI.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону №5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Поряд із цим, у статті 7 Закону №5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7).
Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.
Згідно частини 6 статті 7 Закону №5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров'я або статевого життя.
На виконання положень частини 2 статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Постанови №302, із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII; з 01.11.2016 - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Пунктом 5 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, який затверджено Постановою №302, передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Положеннями п.6 цього ж Порядку визначено, що обмін паспорта здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
4) закінчення строку дії паспорта;
5) непридатності паспорта для подальшого використання;
6) якщо особа досягла 25 - чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 "Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм" до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2235 прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 08.10.1991 р. №1636 (який втратив чинність згідно із Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. №2235).
Відповідно до пунктів 12, 13 даного Положення видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина, вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін, для одержання паспорта громадянин подає:
- заяву за встановленою формою;
- свідоцтво про народження;
- дві фотокартки розміром 35 x 45 мм;
- у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
З матеріалів справи вбачається, що паспорт громадянина України, виданий ОСОБА_1 у формі ID - оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення позивача заява-анкета №716856 від 29.06.2017 (а.с.33).
Тобто, під час оформлення паспорта громадянина України у формі картки позивач надала згоду на обробку його персональних даних.
Отже, внесення інформації щодо ОСОБА_1 , надано заявником особисто, до Реєстру та автоматичне формування УНЗР у зв'язку із цим, жодним чином не надало права суб'єкту владних повноважень на здійснення будь-яких маніпуляцій з персональними даними.
Статтею 8 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Реєстру, що унеможливлює вчинення будь-яких незаконних дій з персональними даними осіб, інформація щодо яких внесена до Реєстру.
Статтею 15 Закону України "Про захист персональних даних" чітко визначені випадки видалення або знищення персональних даних, серед яких відсутня така підстава як звернення суб'єкта персональних даних із заявою про відкликання згоди на збір та обробку персональних даних.
Разом з тим, звернення позивача в заяві від 27.10.2021 щодо ненадання згоди на збір та обробку персональних даних, відповідно до статті 8 Закону України "Про захист персональних даних" не може слугувати підставою видалення даних з Єдиного державного демографічного реєстру, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законом, а саме Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", яким не передбачено підстав для знищення (видалення, анулювання) інформації стосовно особи із Реєстру.
При цьому, законна і добровільна видача позивачу паспорта громадянина України у формі картки та внесення інформації щодо нього до Реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", а позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, проте ніяк не вилучення її, в зв'язку з релігійними переконаннями.
Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.
Таким чином, оскільки інформація про позивача була отримана з дозволу останнього і без порушень вимог Закону України "Про захист персональних даних", та Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та є достовірною, підстави для видалення даних позивача, відсутні.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 серпня 2020 року по справі № 260/99/19 (провадження № К/9901/31910/19).
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що його особиста необізнаність про право на отримання паспорта у формі книжечки не свідчить про протиправність дій відповідача щодо видачі паспорта у вигляді ID-картки, оскільки останній був оформлений на підставі заяви позивача щодо видачі паспорта саме у вигляді ID-картки та отриманий останнім без будь-яких зауважень.
Відтак, проаналізувавши фактичні обставини справи та враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивач фактично просить здійснити видачу нового паспорта у формі книжечки на підставі Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 № 2503 замість раніше втраченого паспорта у вигляді ID-картки. Однак така вимог позивача не ґрунтується на нормах матеріального права, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено можливості оформлення паспорта у формі паперової книжечки зразка 1994 року замість паспорта виданого засобами Єдиного державного демографічного реєстру.
Так, дія Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2530-ХІІ не поширюється на спірні правовідносини щодо оформлення взамін втраченого паспорта, оформленого у вигляді ID-картки, а визначає порядок оформлення і обміну паспорта громадянина України, що виданий виключно у формі паспортної книжечки.
Проте, пункт 2 Постанови №302 вказує на те, що оформлення замість втраченого або викраденого паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України здійснюється відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією Постановою.
В зв'язку із наведеним, суд дійшов висновку, що в даному випадку у відповідача відсутні підстави для видачі паспорта у формі книжечки.
При цьому, суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 про застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у типовій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), з огляду на наступне.
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 визначено, що ознаками цієї типової справи є:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Також вказано, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.
Разом з тим, суд зазначає, що предмет спору у справі №806/3265/17 та даній адміністративній справі є різними, оскільки у справі №806/3265/17 особа, якій відмовлено в отриманні паспорта у формі книжечки, не отримувала паспорт у вигляді ID-картки, а заява, з якою особа звернулась до відповідача, мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Проте, в даній адміністративній справі, позивач отримала паспорт у вигляді ID-картки та заповнила заяву-анкету для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, а також надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців.
З огляду на викладене, дана адміністративна справа не має ознак зразкової, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, не підлягають застосуванню під час розгляду даної справи.
В зв'язку із вищенаведеним, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини справи, суд дійшов висновку про правомірність дії відповідача в частині відмови позивачу у видачі паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв'язку із втратою паспорту у форма картки ID-1, а відтак викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів статті 139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Академіка Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010).
Суддя Микитин Н.М.