ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" липня 2021 р. справа № 300/294/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - Гундяка В.Д.,
секретар судового засідання Костюк О.С.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Сторожука А.Л.,
представника відповідача Мельничук І.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності, визнання протиправними та скасування наказів від 09.12.2019 за №2067-к та від 16.03.2020 за №298-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
07.02.2020 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі - відповідач) про скасування висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності та наказу №2067-к від 09.12.2019 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, затвердженого наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к, що складений щодо начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_1 та наказу відповідача від 09.12.2019 за №2067-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». На переконання позивача вказаний висновок є необгрунтованим та прийнятим з численними порушеннями чинного законодавства України, що прямо вплинуло на правомірність наказу про звільнення ОСОБА_1 внаслідок проведення вищезгаданого оцінювання. Відтак позивач просив суд визнати протиправними та скасувати вищезазначені висновок та наказ.
Одночасно з пред'явленням адміністративного позову позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого наказу, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову було відмовлено.
13.03.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Державної служби України з безпеки на транспорті проти задоволення позовних вимог заперечив. Вважає, що підстави для визнання протиправними та скасування висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності ОСОБА_1 та наказу про звільнення позивача відсутні. Звернув увагу суду, що 19.11.2019 ОСОБА_1 ознайомився з результатами виконання ним завдань державного службовця, однак від підпису щодо ознайомлення відмовився, що підтверджується відповідним актом про відмову останнього від підпису. Додатково зазначив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
У поданій суду відповіді на відзив від 16.03.2020 представник позивача зазначив, що заперечення, вказані у відзиві, необгрунтовані та не спростовують позовні вимоги. Вказав, що ОСОБА_1 у період з 14.11.2019 по 21.01.2020 перебував на стаціонарному лікуванні у Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, що підтверджується листками непрацездатності, засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи. Зазначив, що позивач з результатами виконання ним завдань державного службовця за 2019 рік не ознайомлений. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
06.05.2021 на електронну адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача вказав, що лист Державної служби України з безпеки на транспорті від 05.12.2019 за №35/09-19, яким відправлено наказ від 02.12.2019 за №2044-к та затверджений цим наказом висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності ОСОБА_1 , отриманий останнім 13.12.2019, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
22.05.2020 року представником позивача подано заяву про зміну предмета позову шляхом збільшення позовних вимог. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 в прийнятті до розгляду заяви про уточнення позовних вимог було відмовлено.
30.06.2020 представник ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив скасувати наказ від 16.03.2020 за №298-к «Про внесення змін до наказу від 09.12.2019 №2067-к», поновити з 17.03.2020 на посаді державної служби в Державній службі України з безпеки на транспорті рівнозначній тій, яку він займав до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 28.01.2016 №293-к; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2020 по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із розміру 927,35 грн. середньоденного його розміру та стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №300/1479/20 за правилами загального позовного провадження.
09.07.2020 позивачем на адресу суду подано заяву про об'єднання в одне провадження справи за №300/1479/20 із адміністративною справою №300/294/20, так як характер спірних правовідносин, предмет доказування, підстави позовів у цих справах є однорідними, позовні вимоги по справі №300/1479/20 є похідними від позовних вимог по справі №300/294/20.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 зазначену заяву позивача було задоволено. Об'єднано справу №300/1479/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу від 16.03.2020 за №298-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди із адміністративною справою №300/294/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності та наказу №2067-к від 09.12.2019 та присвоєно об'єднаним справам загальний №300/294/20.
Ухвалою суду від 01.10.2020 підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду.
25.08.2020 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про виклик свідків, в якому останній просив викликати заступника начальника Управління - начальника відділу з питань проходження державної служби Управління роботи з персоналом Державної служби України з безпеки на транспорті - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який на час спірних правовідносин виконував обов'язки голови Державної служби України з безпеки на транспорті.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.10.2020 доручив Київському окружному адміністративному суду допитати в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 зупинено провадження у справі до надходження ухвали суду, який виконував доручення, про виконання доручення або неможливість виконання доручення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 провадження в даній адміністративній справі було поновлено.
Під час проведення підготовчих засідань та в ході судового розгляду представник позивача на підтвердження заявлених позовних вимог та представники відповідача на спростування доводів позивача щодо заявлених позовних вимог, подали в суд доповнення до відзиву від 06.08.2021, відповідь на доповнення до відзиву від 25.08.2020, заперечення на відповідь на доповнення до відзиву від 09.09.2020, які суд розцінює як додаткові письмові пояснення, а також додаткові пояснення від 22.02.2021 року.
Позивач у судовому засіданні суду пояснив, що у період з 14.11.2019 по 13.03.2020 перебував на стаціонарному лікуванні у Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, що підтверджується листками непрацездатності. Вказав, що з висновком щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році затвердженого наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к, не ознайомлювався.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, наведених у позовній заяві. Вказав, що на його думку ОСОБА_1 незаконно звільнено з займаної посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області внаслідок отримання ним негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності у 2019 році. Зазначив, що негативна оцінка, зазначена у висновку, є необ'єктивна. Жодних доган, зауважень чи попереджень протягом 2019 року ОСОБА_1 не отримував. Звернув увагу суду, що порівняння показників роботи позивача з показниками посадових осіб територіальних органів інших областей, на що посилається відповідач заперечуючи позовні вимоги, при проведенні оцінювання державного службовця законодавством не передбачено. Крім того зазначив, що жодних нагадувань чи інших видів контролю щодо виконання завдань позивачем з боку відповідача не було. Оціночну співбесіду представниками відповідача з ОСОБА_1 не проведено. Вказав, що кількість виявлених Управлінням Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області порушень не може бути об'єктивним критерієм для оцінки службової діяльності позивача. Вказав, що численні відрядження представників Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області до інших областей відповідачем неправомірно не враховано при оцінюванні ОСОБА_1 . Суду пояснив, що оскільки висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, затверджений наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к, є необгрунтований та прийнятий з численними порушеннями чинного законодавства України, тому прийнятий відповідачем наказ від 09.12.2019 за №2067-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади відповідно до пункту 3 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", за отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності та наказ від 16.03.2020 за №298-к «Про внесення змін до наказу від 09.12.2019 №2067-к» підлягають скасуванню.
Представник позивача просив суд визнати протиправними та скасувати висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, затверджений наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к, складений щодо начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_1 ; наказ відповідача від 09.12.2019 за №2067-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; наказ від 16.03.2020 за №298-к «Про внесення змін до наказу від 09.12.2019 №2067-к»; поновити ОСОБА_1 з 17.03.2020 на посаді державної служби в Державній службі України з безпеки на транспорті рівнозначній тій, яку він займав до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 28.01.2016 №293-к; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2020 по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із розміру 927,35 грн. середньоденного його розміру та стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., яку позивач зазнав внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Суду пояснила, що в обгрунтуваннях оцінки зазначено, що завдання ОСОБА_1 виконані, проте останній потребував нагадувань та контролю з боку керівництва, що і стало підставою для негативної оцінки позивача. Звернула увагу суду, що в порівнянні з аналогічними управліннями інших областях Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області мало значно нижчі показники діяльності у 2019 році. Зокрема зменшилась кількість актів та виявлених правопорушень, нарахована плата за проїзд теж у менших розмірах, ведення справ у судах незадовільне, також не було пропозицій щодо удосконалення діяльності, проте від інших управлінь такі надходили. Зазначила, що 19.11.2019 ОСОБА_4 було ознайомлено ОСОБА_1 з результатами виконання останнім завдань державного службовця, однак від проставляння підпису позивач відмовився, про що було складено відповідний акт про ознайомлення позивача. Суду пояснила, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, складений щодо начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_1 . 06.12.2019 даний висновок направлено на адресу ОСОБА_1 та 13.12.2019 вручено, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином, на переконання представника відповідача, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду. Додатково вказала, що моральна шкода жодними доказами позивачем не доведена. Просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
12.04.2021 на електронну адресу суду надійшла копія ухвали Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 про виконання судового доручення щодо допиту свідка ОСОБА_3 . Так свідок вказала, що 19.11.2019 у місті Києві ОСОБА_4 ознайомив ОСОБА_1 з результатами виконання останнім завдань державного службовця, однак від проставляння підпису позивач відмовився, що стало підставою для складання акта про ознайомлення ОСОБА_1 .
Івано-Франківський окружний адміністративний суд протокольною ухвалою від 22.05.2020 зобов'язав сторін повідомити про нові обставини, які їм відомі з моменту подання позову 30.06.2020 ОСОБА_1 шляхом подання письмових пояснень.
05.06.2020 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи з відповідними копіями таких документів.
Протокольною ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 витребувано у відповідача копії наказів про відрядження працівників інспекторського складу Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області та матеріали щорічного оцінювання ОСОБА_1 у 2018 та 2019 роках. Витребувані докази надійшли на адресу суду 18.11.2020 року.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.12.2020 витребував в Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» письмову інформацію щодо даних геолокації на момент здійснення дзвінків абонентом мобільного телефону НОМЕР_1 в період з 18.11.2019 по 19.11.2019 включно.
Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» листом від 14.12.2020 за №GD-20-12939 повідомило, що визначити місцезнаходження абонента за номером мобільного телефону НОМЕР_1 в період з 18.11.2019 по 19.11.2019 не можливо.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши вступні слова представників позивача і відповідача, дослідивши показання свідка, подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.
Судом встановлено, що 01.02.2016 наказом Державної служби України з безпеки на транспорті за №293-к від 28.01.2016 ОСОБА_1 переведено з посади начальника Управління Укртрансінспекції у Івано-Франківській області на посаду начальника Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач наказом від 30.09.2019 за №1735-к затвердив список державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В» Державної служби України з безпеки на транспорті, визначення результатів виконання завдань яких підлягають оцінюванню у 2019 році відповідно до Графіку. Згідно витягу зі списку начальник Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області ОСОБА_1 підлягав такому оцінюванню.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання даного наказу начальник Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області ОСОБА_1 листом повідомив відповідача про результати виконання ним завдань, як державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «Б».
Суд встановив, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади державної служби категорії "Б" і "В", у 2019 році», затверджено висновок, яким ОСОБА_1 виставлено негативну оцінку.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з отриманням державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, а саме з 17.03.2020, начальника Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області ОСОБА_1 наказом від 09.12.2019 за №2067-к звільнено із займаної посади.
В судовому засіданні встановлено, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.03.2020 за №298-к внесено зміни до пункту 2 наказу від 09.12.2019 за №2067-к замінивши «за період роботи 28.08.2019 по 09.12.2019 у кількості 9 календарних днів», на «за період роботи з 28.08.2019 по 16.03.2020 у кількості 18 календарних днів».
Позивач, вважаючи незаконними оскаржений висновок щодо оцінювання результатів його службової діяльності у 2019 році, а також накази, які прийняті на підставі даного висновку, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України "Про державну службу" за №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).
За змістом частини 1 статті 3 Закону №889-VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Пунктами 2, 7 частини 1 статті 1 Закону №889-VІІІ державна служба визначена як публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема, щодо забезпечення виконання законів та інших нормативно-правових актів та реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до частин 2 і 3 статті 5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так положення ст.19 Конституції України кореспондовані в пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Закону №889-VІІІ, за змістом яких державна служба здійснюється з дотриманням принципів, зокрема, верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; а також принципу законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ посада державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Керівник державної служби в державному органі (надалі- керівник державної служби) - це посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ).
Частиною 1 статті 7 Закону №889-VІІІ визначено, що державний службовець, серед іншого, має право на чітке визначення посадових обов'язків.
Державні службовці відповідно до частини 2 статі 7 Закону №889-VІІІ також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Згідно пунктів 6, 7, 8 частини 1 статті 8 Закону №889-VІІІ державний службовець, поряд з іншим, зобов'язаний забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 8 Закону №889-VІІІ також визначено, що державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Державний службовець під час виконання посадових обов'язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов'язки, чи особі, визначеній у контракті про проходження державної служби (у разі укладення). (частина 1 статті 9 Закону №889-VІІІ).
Поряд з вказаним пунктом 8 частини 2 статті 17 Закону №889-VІІІ визначено, що керівник державної служби також здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі та умов контрактів про проходження державної служби (у разі укладення)
Так, згідно частини 1 статті 63 Закону №889-VІІІ керівник державної служби несе відповідальність за неналежний рівень службової дисципліни і здійснює повноваження щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.
З метою забезпечення належного рівня службової дисципліни керівник державної служби зобов'язаний, серед іншого, здійснювати контроль за виконанням державними службовцями посадових обов'язків (частини 2 статті 63 Закону №889-VІІІ).
За змістом частини 1 статті 64 Закону №889-VІІІ за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Як визначено частиною 1 статті 65 Закону №889-VІІІ підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень в розумінні пункту 5 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ є одним із дисциплінарних проступків.
Вирішуючи питання (досліджуючи доводи) про невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків посадовою особою державної служби суд виходити із того, що такі обов'язки, їх зміст і обсяг повинні бути визначені Законом, підзаконно-нормативним чи іншим відомчим актом.
При цьому, в залежності від статусу посади державної служби, слід розрізняти види посадових обов'язків. Так, остання (найнижча) ланка посадової особи державної служби у відповідному підрозділі має менший обсяг і зміст обов'язків, в їх порівнянні із керівником державної служби такого підрозділу, в якого окрім виконання обов'язків, визначених законом чи підзаконно-нормативно правовим актом, додатково наявні організаційно-розпорядчі функціональні права та обов'язки, як правило пов'язані із загальним керівництвом і контролем.
В даному випадку такими додатковими обов'язками, які пов'язані із повноваженнями керівника державної служби як посадової особи державної служби, є:
- здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ);
- здійснення контролю за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі (пункт 8 частини 2 статті 17 Закону №889-VІІІ);
- здійснення контролю за виконанням державними службовцями посадових обов'язків (частина 2 статті 63 Закону №889-VІІІ);
- несення відповідальність за неналежний рівень службової дисципліни (частини 1 статті 63 Закону №889-VІІІ).
В будь-якому випадку керівник державної служби як і кожна посадова особа державної служби:
- діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 частини 1 статті 4, частина 1 статті 9 Закону №889-VІІІ);
- володіє установленими відповідно до законодавства чіткими посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1Закону №889-VІІІ (пункт 4 частини 1 статті 2, частина 1 статті 7 Закону №889-VІІІ);
- забезпечує в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки (пункти 6, 7 частини 1 статті 8 Закону №889-VІІІ);
- реалізує інші права та виконує інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях (частина 2 статі 7, абзац 15 частини 1 статті 8 Закону №889-VІІІ).
Відтак, частина із коментованих обов'язків в межах "дотримання виконавчої і трудової дисципліни", "організації роботи інших працівників" можуть не ґрунтуватися на основі норм матеріального права, до прикладу, загальні керівні повноваження як правило встановлюються Положенням про структурний підрозділ і посадовою Інструкцією, втім інші, такі як контрольна, в тому числі "контролю за виконанням посадових обов'язків" із правом скасовувати чи змінювати рішення підлеглої (підпорядкованої) посадової особи державної служби, повинні мати чіткий зміст і обсяг, який визначений законом або підзаконно-нормативно правовим актом.
Так, розділом 6 Положення про Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області, затвердженого наказом відповідача №987 від 29.12.2018, визначені завдання, обов'язки, права та відповідальність начальника Управління.
Як вже зазначено судом вище, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади державної служби категорії "Б" і "В", у 2019 році", затверджено висновок, яким ОСОБА_1 виставлено негативну оцінку в частині оцінювання результатів службової діяльності як начальника Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області.
Згідно статті 38 Закону України "Про державну службу" проходженням державної служби є прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов'язаних із службою.
У відповідності до ст. 44 Закону України "Про державну службу" результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар'єри.
Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов'язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції, виконання індивідуальної програми професійного розвитку, а також показників, визначених у контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником самостійного структурного підрозділу.
Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб'єкта призначення.
Державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання.
За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням.
В разі отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності такий державний службовець звільняється із служби відповідно до пункту 3 частини 1 статті 87 цього Закону та з ним розривається контракт про проходження державної служби (у разі укладення).
Висновок, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Державний службовець має право висловити зауваження щодо оцінювання результатів його службової діяльності, які долучаються до його особової справи.
Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2017 №640 затверджено «Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців» (надалі - Порядок №640).
Згідно пунктів 7, 8 Порядку №640 оцінювання проводиться на підставі ключових показників, визначених з урахуванням посадових обов'язків державного службовця, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції.
Оцінювання результатів службової діяльності державного службовця, на якого покладено виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби або виконання обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця, проводиться за тією посадою державної служби, яку він займає.
Відповідно до пункту 9 Порядку №640 оцінювання проводиться поетапно: визначення завдань і ключових показників; визначення результатів виконання завдань; затвердження висновку (крім випадків, коли жодне із визначених завдань не підлягає оцінюванню).
Згідно пункту 16 Порядку №640 висновок затверджується наказом (розпорядженням) суб'єкта призначення у грудні звітного року.
Служба управління персоналом державного органу, в якому працює державний службовець, ознайомлює відповідного державного службовця із затвердженим висновком у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
Так в судовому засіданні встановлено, що 19.11.2019 ОСОБА_4 було ознайомлено ОСОБА_1 з результатами виконання останнім завдань державного службовця, однак від проставляння підпису позивач відмовився. Дана обставина підтверджується показаннями свідка ОСОБА_3 , актом про ознайомлення ОСОБА_1 з результатами виконання завдань державним службовцем складеним 19.11.2019 о 13 год. 50 хв. та звітом системи доступу до адмінбудівлі Мінінфраструктури України за адресою: м. Київ, проспект Перемоги 14 у період з 17.11.2019 по 20.11.2019 щодо ОСОБА_1 . Таким чином, вказані письмові докази та показання свідка ОСОБА_3 спростовують доводи позивача про те, що 19.11.2019 він з результатами виконання завдань державного службовця не ознайомлювався.
Проте, факт ознайомлення ОСОБА_1 19.11.2019 з результатами виконання ним завдань державного службовця, які не були затверджені у встановленому порядку, суд до уваги не приймає, адже у відповідності до пункту 16 Порядку №640 державний службовець ознайомлюється виключно із затвердженим висновком. Затвердження висновку відбулось лише 02.12.2019 згідно наказу відповідача за №2044-к.
У відповідності до п.33 Порядку №640 завдання і ключові показники державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", визначаються за формою згідно з додатком 7 з урахуванням стратегічних документів державного та/або регіонального рівня, річного плану роботи державного органу, завдань, функцій та обов'язків, визначених у положенні про державний орган, положенні про відповідний структурний підрозділ, посадовій інструкції.
Відповідно до п.37 Порядку №640 для визначення результатів виконання завдань безпосередній керівник спільно з керівником самостійного структурного підрозділу (у разі наявності) проводить з державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", оціночну співбесіду.
У разі тимчасової відсутності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", або його повторної неявки для проходження оціночної співбесіди у визначені безпосереднім керівником строки визначення результатів виконання завдань проводиться безпосереднім керівником та керівником самостійного структурного підрозділу (у разі наявності) без оціночної співбесіди в установлений строк. У разі тимчасової відсутності у зв'язку з відрядженням або відпусткою такого державного службовця за його заявою до безпосереднього керівника оціночна співбесіда та визначення результатів виконання завдань проводяться раніше.
У відповідності до пунктів 39-41 Порядку №640 після проведення оціночної співбесіди безпосереднім керівником заповнюється форма щодо результатів виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б", за відповідний рік згідно з додатком 8 у частині виставлення балів, визначення оцінки та їх обґрунтування. Безпосередній керівник спільно з керівником самостійного структурного підрозділу виставляє державному службовцю негативну, позитивну або відмінну оцінку з обґрунтуванням на основі розрахунку середнього бала за виконання кожного визначеного завдання (з урахуванням досягнення ключових показників) за критеріями визначення балів згідно з додатком. Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії "Б", в якому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка, за формою згідно з додатком 5 затверджується наказом (розпорядженням) суб'єкта призначення.
У разі отримання державним службовцем негативної оцінки відповідний висновок може бути оскаржений таким державним службовцем(п.47 Порядку №640).
Відповідно до пункту 49 Порядку №640 висновок скасовується суб'єктом призначення або судом у частині оцінювання результатів службової діяльності конкретного державного службовця. Зазначений висновок не підлягає скасуванню, якщо допущені процедурні порушення, які не впливають на результати оцінювання.
Суд зазначає, що затвердженим щодо позивача Висновком виставлено негативну оцінку, однак відповідачем допущено ряд порушень, які свідчать про необгрунтованість такого висновку та безпосередньо впливають на результати оцінювання.
Суд критично оцінює доводи представника відповідача про здійснене при оцінюванні порівняння діяльності Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області з аналогічними управліннями інших областей у 2019 році, оскільки як Порядком №640, так і іншими чинними нормами законодавства України, порівняння при оцінюванні результатів службової діяльності конкретного державного службовця з іншими державними службовцями не передбачено. При цьому таке пряме порівняння не враховує специфіку областей (наявність в окремих областях зовнішніх кордонів, розгалуженість доріг, кількість транспортних підприємств і т.д.) і інші обставини, важливі для прийняття законного рішення за наслідками оцінювання.
Суд відхиляє, як безпідставні, аргументи представника відповідача про зменшення в 2019 році кількості складених актів та виявлених правопорушень Управлінням Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області. На переконання суду, кількість виявлених правопорушень об'єктивним критерієм при оцінюванні ОСОБА_1 бути не може. При цьому суд приймає до уваги те, що за аналогічні періоди у 2018 та 2019 роках загальна сума штрафних санкцій, застосованих постановами Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області, у 2019 році значно більша. Дана обставина відповідачем не заперечується.
Одночасно суд зазначає, що відповідачем при оцінюванні службової діяльності ОСОБА_1 за 2019 рік протиправно не враховано ряд чинників, які безпосередньо впливали на здійснення діяльності Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області в цей період. Зокрема, зменшення кількості працівників Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області з 21 до 16 та відрядження представників Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області до управлінь інших областей на протязі 2019 року. Дані обставини представником відповідача не заперечуються та підтверджуються наявними в матеріалах справи та дослідженими судом в якості належних письмових доказів копіями наказів про відрядження працівників Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області. Крім того суд приймає до уваги те, що наказом від 05.12.2018 за №2701-к «Про затвердження результатів оцінювання службової діяльності державних службовців категорій "Б" і "В" Державної служби України з безпеки на транспорті у 2018 році», затверджено висновок, яким ОСОБА_1 виставлено позитивну оцінку. В обгрунтуваннях оцінки зазначено: «Завдання виконані своєчасно. Робота проводилась ефективно з дотриманням правил етичної поведінки».
В судовому засіданні встановлено, що у висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності ОСОБА_1 у 2019 році оцінку "2" бали (за Завдання номер 1) відповідач обґрунтував тим, що позивач потребував нагадувань і контролю з боку керівництва.
Оцінку "1" бал (за Завдання номер 3) відповідач обґрунтував тим, що ОСОБА_1 до виконання завдання підійшов формально.
Всупереч наведеному, зазначені в результатах виконання завдань негативні оцінки, які покладені в основу висновку, нічим необґрунтовані, містять висловлювання загального змісту, не конкретизуючи недоліків у роботі позивача. Виставлення відповідних балів позивачу без належного обґрунтування свідчить про порушення процедури проведення оцінювання службової діяльності позивача, які безпосередньо впливають на результати оцінювання та необ'єктивність такого оцінювання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд зазначає, що в порушення ч.2 ст.77 КАС України відповідачем, доказів отримання ОСОБА_1 доган, зауважень чи попереджень на протязі 2019 року, та доказів нагадування чи інших видів контролю позивача з боку керівництва суду не надано. Відтак не доведено та не обгрунтовано підстави для негативної оцінки службової діяльності ОСОБА_1 за 2019 рік, що призвело до помилкового оцінювання з відповідним негативним впливом на його результати.
Слід зазначити, що критерій обґрунтованості рішення або дії вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Зокрема, така позиція знайшла своє висвітлення й у рішеннях Європейського суду з прав людини, який зокрема у в п.36 рішення в справі «Суомінен проти Фінляндії» вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У п.58 рішення в справі «Серявін та інші проти України» Суд зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, при цьому орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Аналогічну позицію Суд виклав і у п.30 рішення в справі «Гірвісаарі проти Фінляндії».
Такі вимоги щодо належного обґрунтування рішення мають виправдання, оскільки, убезпечують інших учасників правовідносин від можливої сваволі зі сторони владного органу та є запорукою дотримання принципів юридичної визначеності і верховенства права.
Зокрема, такий висновок випливає зі змісту ряду рішень Європейського суду з прав людини. А зокрема, в п.181 рішення в справі «Олександр Волков проти України» суд вказав на те, що відсутність певних обмежень в повноваженнях дисциплінарних органів влади дає їм повну свободу дій, що порушує принцип юридичної визначеності та є протиправним. У п.49 рішення в справі «Волохи проти України» суд зазначив, що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів, а надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, у зв'язку з чим закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення. У п.81 рішення в справі «Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії» суд зазначив, що національне законодавство має забезпечувати належний рівень правового захисту від свавільних втручань органів влади й у справах, що впливають на основоположні права виникне суперечність принципу верховенства права одному з фундаментальних принципів демократичного суспільства, що втілений у Конвенції, якщо правовий розсуд, наданий органам виконавчої влади, буде необмеженим. Таку ж позицію суд висловив і в п.30 рішення в справі «Маестрі проти Італії».
Окрім цього, суд приймає до уваги наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 (надалі також "Рекомендація R (80)2") - під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді заступників Міністрів).
Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
При цьому, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, за якою за загальним правилом суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 у справі «Дружстевнізаложнапріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 157 рішення від 21.07.2011 у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22.11.1995 у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21.07.2011 у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 08.03.1994 у справі «ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства» (ISKCON and 8 Others agains tthe United Kingdom); п. 47-56 рішення від 02.12.2010 у справі «Путтер проти Болгарії»).
Таким чином, оскільки оскаржений висновок прийнятий внаслідок здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується інтересів позивача, то об'єктивність та обґрунтованість такого рішення беззаперечно є ключовим питанням даного правового спору.
Одночасно суд враховує те, що рішення відповідача, як суб'єкта владних повноважень, в жодному разі не має бути свавільним, а прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.
Так вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Про дотримання суб'єктом владних повноважень передбаченої чинним законодавством України процедури оцінювання може свідчити виключно належна мотивація його рішення із зазначенням причин негативної оцінки конкретної особи.
І навпаки, ненаведення мотивів прийнятого рішення «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов'язаний виправдати свої дії чи бездіяльність, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003р. у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36).
Наведення мотивів ухваленого рішення є об'єктивною і формальною гарантією, якої вимагає пункт 45 Висновку № 1 КРЄС.
Одночасно суд приймає до уваги те, що 02.12.2019 наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к згідно п. 41 Порядку затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, складений щодо начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_1 . 06.12.2019 даний висновок направлено на адресу ОСОБА_1 та 13.12.2019 вручено, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином ознайомлення позивача з затвердженим щодо нього висновком результатів оцінювання відбулось 13.12.2019 року. Проте, наказ про звільнення позивача за №2067-к прийнятий відповідачем 09.12.2019, тобто до дня ознайомлення ОСОБА_1 із затвердженим висновком. На переконання суду, такі дії відповідача позбавили позивача права оскарження такого висновку та висловлення зауваження щодо оцінювання результатів його службової діяльності, передбаченого ст.44 Закону України «Про державну службу».
Також суд відхиляє доводи представника Державної служби України з безпеки на транспорті щодо пропущення позивачем місячного строку звернення до суду без поважних причин. Судом встановлено, що у період з 14.11.2019 по 13.03.2020 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, що підтверджується копіями листків непрацездатності, які містяться в матеріалах справи. Суд зазначає, що тимчасова непрацездатність позивача є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.
На підставі наведеного, суд встановив, що оцінка результатів службової діяльності державного службовця ОСОБА_1 , проведена з численними порушенням Закону №889-VIІІ та Порядку №640, а тому висновок щодо результатів оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, затверджений наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к в частині щодо висновків про результати оцінювання службової діяльності державного службовця ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що накази Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.12.2019 за №2067-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 16.03.2020 за №298-к «Про внесення змін до наказу від 09.12.2019 за №2067-к» прийняті за наслідком необґрунтованого оцінювання, тому дані накази законними вважатися не можуть, а відтак їх слід визнати протиправними та скасувати.
З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскаржених наказів та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
При цьому суд не погоджується з обраним позивачем способом захисту його порушеного права на проходження публічної служби на посаді, рівнозначній тій, яку ОСОБА_1 займав до звільнення з посади, в зв'язку з ймовірністю того, що в подальшому посади начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області може не існувати з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений саме на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому ні позивачем, ні відповідачем не надано суду доказів ліквідації у встановленому порядку Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області, як територіальної одиниці державного органу та передачу функцій, які виконувало дане Управління, іншим органам (органу). Одночасно суд враховує, що згідно статті 17 Закону України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби здійснюють: у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, - керівник відповідного органу. Таким чином зміна назви керівної посади чи зміна найменування Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області, як структурної одиниці відповідача - державного органу, не можуть вплинути на обсяг чи зміст права ОСОБА_1 на проходження публічної служби на відповідній посаді.
Судом встановлено, що фактичні відносини публічної служби у ОСОБА_1 з відповідачем припинились 17.03.2020, оскільки 16.03.2020 був останнім днем позивача на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 згідно оскаржених наказів Державної служби України з безпеки на транспорті звільнено з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області з 17.03.2020, то згідно вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, позивача слід поновити на цій посаді з 17.03.2020 року.
Правові наслідки незаконного звільнення працівника з роботи передбачені частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України. Так, вказана стаття передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 рахується судом з 17.03.2020 по 22.07.2021 (день ухвалення судом даного рішення) та становить 337 робочих днів.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.02.2020 за №04/35, розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи складає 16 692,35 грн.
Відповідно, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 927,35 грн.
Оскільки вимушений прогул ОСОБА_1 складає 337 днів з 17.03.2020 по 22.07.2021 включно, то на його користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 312 516,95 грн. (927,35 грн. х 337 днів) за час вимушеного прогулу.
Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., не підлягає задоволенню з огляду на нижчевикладене.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В постанові №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Пленум Верховного Суду України в пункті 4 вказав, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В пункті 9 цієї Постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №804/2252/14 та від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.
Позивач обґрунтовує підстави для стягнення моральної шкоди тим, що внаслідок протиправних дій відповідача зазнав моральних переживань, втратив душевний спокій та змушений був пройти лікування.
При цьому, суд зазначає про відсутність будь-яких доказів причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними ОСОБА_1 обґрунтуваннями моральних страждань і діями відповідача. А сама лише констатація факту заподіяння позивачу моральної шкоди без доведення у відповідності до ч.1 ст.77 КАС України факту її заподіяння не може бути підставою для стягнення моральної шкоди.
Окрім цього, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.
Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання ОСОБА_1 моральної шкоди протиправними діями Державної служби України з безпеки на транспорті та провести розрахунок її розміру згідно з критеріями, встановленими статтею 23 Цивільного кодексу України, а відтак підстави для задоволення даної позовної вимоги відсутні.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з того, що згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Однак, позивачем були понесені витрати на правову допомогу, що підтверджується меморіальним ордером за №@2PL682920 від 01.10.2020 на суму 9300 грн.
За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду ордер про надання правової допомоги серія ІФ №075083, акт за №2 від 01.10.2020 про надання послуг згідно з договором правничої допомоги на суму 9 300 грн. та меморіальний ордер за №@2PL682920 від 01.10.2020 на суму 9300 грн.
Також суд зазначає, що згідно ч.6, 7 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем у судовому засіданні таке клопотання заявлено не було.
Суд вважає, що витрати на правову допомогу є співмірними із складністю даної справи, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на зазначене, враховуючи, що рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті 7 750 грн. на користь позивача частину сплачених витрат на правову допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статей 19, 129-1 Конституції України, статей 1, 2, 3, 5, 7, 8, 38, 44, 63, 64, 65 Закону України «Про державну службу», статті 235 Кодексу законів про працю України, статті 27 Закону України «Про оплату праці», керуючись статтями 77, 78, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати висновок щодо результатів оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, які займають посади Державної служби категорій «Б» і «В», у 2019 році, затверджений наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.12.2019 за №2044-к, складений щодо начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.12.2019 за №2067-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.03.2020 за №298-к «Про внесення змін до наказу від 09.12.2019 за №2067-к».
Поновити ОСОБА_1 з 17.03.2020 на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 312 516 (триста дванадцять тисяч п'ятсот шістнадцять) гривень 95 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 7 750 (сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті, код ЄДРПОУ 39816845, пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135.
Рішення суду складене в повному обсязі 02.08.2021 року.
Суддя /підпис/ Гундяк В.Д.