02 серпня 2021 року Справа № 280/4306/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Україна, 69107, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Соборний, будинок 166, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118663), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393)
про скасування вимоги, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-17587-13 від 25 березня 2021 року.
Ухвалою суду від 31 травня 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 02 червня 2021 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.
Ухвалою суду від 07 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та пенсіонером за віком, якому призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пояснює, що позивачем було помилково подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою Д5 (річна) за 2020 рік, проте ОСОБА_1 належить до категорії осіб звільнених від сплати за себе єдиного внеску, договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав. З огляду на таке, правові підстави для формування і направлення вимоги про сплату боргу у відповідача відсутні. Враховуючи наведене, наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 25 червня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№36295), у якому вказує, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) надіслана відповідно до вимог чинного законодавства. Позивачем самостійно, у добровільному порядку подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік. Виправлення помилок у зазначеному звіті не передбачено. Відповідальним за правильність та достовірність заповнення звіту є страхувальник. Враховуючи викладене, позовні вимоги є безпідставними. На підставі вищевикладеного, просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
02 липня 2021 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх.№37493), в якому зазначає, що відповідач, проігнорувавши положення чинного законодавства та актуальну судову практику, вкотре протиправно наполягає у своєму відзиві, що подання звіту позивачем є безумовною підставою для сплати пенсіонером ЄСВ. Також просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
З 27 грудня 1999 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та 22 грудня 2005 року включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується офіційними відомостями з вказаного Єдиного державного реєстру.
З 01 січня 2012 року по теперішній час позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Крім того, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Так, 20 січня 2021 року позивачем до контролюючого органу поданий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік.
За даними облікової картки платника податків за позивачем станом на 28 лютого 2021 року, обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 9427,30 грн., у зв'язку із чим 25 березня 2021 року Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу реєстрації позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-17587-13 на вказану суму.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її у адміністративному порядку до Державної податкової служби України, однак отримав рішення від 27 квітня 2021 року №9467/6/99-00-06-02-01-06, яким оскаржене рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 07 квітня 2021 року №б/н - без задоволення.
Вважаючи прийняту відповідачем вимогу протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
За приписами частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, а з 01 січня 2017 року (внесено зміни до Закону №2464-VI) в незалежності від отримання доходу від такої діяльності.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина четверта статті 8 Закону №2464-VI).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Поряд із цим, на обґрунтування позовних вимог та протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач посилається на встановлену їй інвалідність третьої групи, як підставу для звільнення від сплати єдиного соціального внеску судом враховане наступне.
Так, згідно з частиною четвертою статті 4 цього ж Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, та є пенсіонером за віком. Таким чином, позивач є особою, яка відповідно приписів частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільняється від сплати за себе єдиного внеску. Вказана обставина відповідачем у справі не заперечується.
Щодо суми самостійного визначеної бази нарахування єдиного внеску за 2020 рік шляхом подання звіту №3148691 від 20 січня 2021 року суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14 квітня 2015 року №435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року №511) фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.
Аналіз положень Закону №2464-VI та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску, однак такі фізичні особи-підприємці звільняються від його сплати якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
У таких випадках фізичні особи-підприємці можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також такі особи не мають обов'язку щодо подання звіту про суми нарахованого єдиного внеску.
Суд звертає увагу, що добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Слід також зазначити, що відповідачем було прийнято відповідну звітність за 2020 рік від позивача, а також відповідачем не заперечується, що у нього наявна інформація, що позивач є пенсіонером за віком (про що 17 квітня 1999 року встановлена відповідна ознака), однак не враховано той факт, що така особа повинна подавати зазначену звітність лише у разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак жодної інформації про наявність такого договору матеріали справи не містять, відповідний договір щодо добровільної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідачем суду не наданий. Більше того, відповідачем не стверджується про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на те, що у позивача відсутній обов'язок по сплаті за себе єдиного соціального на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, а також враховуючи, що в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то помилкова подача позивачем звіту за 2020 рік не свідчить про його добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а відтак, не може бути безумовною підставою для сплати позивачем відповідних сум єдиного соціального внеску за наведених обставин та в контексті приписів частини четвертої статті 4 Закону №2464
Вказана правова позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №806/1503/16 (адміністративне провадження №К/9901/17085/18).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за період 2020 року у розмірі 9427,30 грн. не відповідає приписам чинного законодавства, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-17587-13 від 25 березня 2021 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
При цьому, відповідно до наданих до матеріалів справи розрахунків, витрати на правничу допомогу складаються виключно з підготовки та подання до суду позовної заяви.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 2000,00 грн.,
За таких обставин, судовий збір сплачений позивачем в розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (Україна, 69107, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Соборний, будинок 166, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44118663), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (Україна, 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43005393) про скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-17587-13 від 25 березня 2021 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 серпня 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов