02 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/19006/20
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у не проведенні перерахунку пенсії протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії, згідно чинного законодавства та довідки №759/20 від 17.03.2020 виданої ТУ ДСА в Житомирській області без обмеження максимальним розміром, встановленим Законом України "Про державну службу" від 16.12.1933 №3723-ХІІ та нарахувати і провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених коштів починаючи з 01.01.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по втраті годувальника. 26.05.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про проведення перерахунку раніше призначеної пенсії на підставі поданої довідки з ТУ ДСА в Житомирській області від 17.03.2020 №759/20. Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило у здійсненні перерахунку пенсії було відмовлено. Зазначає, що з 01.01.2020 змінились складові суддівської винагороди, яку отримував її чоловік, а тому виникли правові підстави для проведення перерахунку пенсії призначеної їй по втраті годувальника.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що враховуючи той факт, що ОСОБА_1 , отримує пенсію по втраті годувальника, яка призначена відповідно до Закону України "Про державну службу", а також те що Закон 889 не передбачає перерахунку пенсії, в тому числі призначеної згідно із Законом 3723, а Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено призначення пенсії по втраті годувальника, правових підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління пенсійного фонду України в Житомирській області та з 15.11.2008 отримує пенсію по втраті годувальника після смерті свого чоловіка, який обіймав посаду голови Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області.
26.05.2020 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду із заявою про проведення перерахунку згідно довідки ТУ ДСА України в Житомирській області №759/20 від 17.02.2020, виходячи з розміру суддівської винагороди, яку отримують судді загальної юрисдикції у 2020 році.
Листом від 14.07.2020 №0600-0322-8/33556 їй було відмовлено у проведенні перерахунку, оскільки, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ, з 01.06.2015 скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України "Про державну службу", тому з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених цим законом, не призначаються та раніше призначені пенсії не перераховуються. Також, в оскаржуваних рішеннях зазначено, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено призначення пенсії по втраті годувальника, внаслідок чого відсутні правові підстави для проведення перерахунку пенсії.
Вважаючи допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не проведення перерахунку, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом, який на цей час регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України №1058-IV від 09 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1058-IVпенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 з 15.11.2008 отримує пенсію по втраті годувальника на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 за померлого чоловіка, який на момент смерті працював на посаді голови Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області.
Частиною 10 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (в редакції чинній на час переведення позивача на пенсію по втраті годувальника) було визначено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частина перша статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Проте, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі-Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття зазначеного Закону, як вбачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.
Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій призначених на підставі Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІпісля 01 січня 2015 року делегував Уряду.
Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 01 січня по 01 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України №865, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
Так, за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України №865).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".
Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України №1013 не містить.
Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.
У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято новий Закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, Закон №889-VIII.
У зв'язку з набуттям з 01 травня 2016 року чинності зазначеним Законом, положення Закону №3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).
Натомість, у статті 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Ні Закон №76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.
У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.
У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").
У рішенні від 03 червня 2014 року у справі "Великода проти України" №43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Ураховуючи наведені положення, суд дійшов висновку, що з 01 грудня 2015 року, початку застосування постанови Кабінету Міністрів України № 1013, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії, не передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців (у тому числі суддів), у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.
Аналогічна позиція з приводу застосування норм Закону України №3723-XII щодо перерахунку пенсій призначених на підставі цього Закону була висловлена Верховним Судом України постанові: від 07 листопада 2017 року по справі №398/4332/16, Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2018 року по справі №646/10879/16-а, від 13 березня 2018року по справі№243/8492/16-а, від 04 травня 2018 року по справі№712/12892/16-а.
Враховуючи те, що позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 26.05.2020 (тобто, після набуття чинності новим Законом України "Про державну службу" №889-VIII), суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям (у даному випадку суддям).
До аналогічних висновків також прийшов Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2019 року по справі №398/3449/16-а, правовідносини у якій є тотожними до тих, що розглядаються у цій справі.
Також суд наголошує на тому, що позивач не відноситься до суб'єктів, яким надано право на пенсію за спеціальним Законом, вона отримує пенсію по втраті годувальника на підставіст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та Закону України № 1058-IV від 09 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2018 року по справі №159/3804/16-а, яка є подібною до справи що розглядається, висловив правову позицію, згідно якої отримання пенсії по втраті годувальника не передбачає виникнення права у особи, яка не відноситься до суб'єктів, яким надано право на пенсію за спеціальним Законом, на перерахунок пенсії згідно норм цього Закону та з підстав, що надають право виключно працівникам на здійснення перерахунку призначеної пенсії. Розмір пенсії або його заробітку не підлягає перерахунку після смерті особи, якщо право на таку пенсію або заробіток годувальник не мав за життя.
Також необхідно вказати, що згідно з ч.1 ст.142 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками-пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Отже, довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм чинного національного законодавства.
З цього приводу суд зазначає, що призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" при цьому, вказаним актом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року у справі № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013).
У рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 667/1568/16 та від 09 жовтня 2020 року у справі № 592/4761/17.
Такої ж позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі № 560/4082/20 від 07 грудня 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржуються, належним чином доведено правомірність своїх дій, тоді як позивачем не доведено своєї правової позиції та не спростовано доводи відповідача, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини та норми законодавства, які їх регулюють суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Керуючись ст. 77, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева