Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 липня 2021 р. Справа№200/4884/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, -
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (надалі - відповідач) про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Просив: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 327,16 грн.; 2) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 327,16 грн.; 3) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 327,16 грн.; 4) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби - 327,16 грн.; 5) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29.05.2020 року по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу в ГУ НП в Донецькій області у період з 19.10.2018 року по 29.05.2020 року. В квітні 2021 року під час отримання відповіді з ГУНП в Донецькій області позивачу стало відомо про проведення не усіх належних сум виплат та компенсації при звільненні з лав Національної поліції України.
Отже, позивач не згоден з тим, що йому не було виплачено під час звільнення грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2018 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що істотно порушує його законні інтереси та права, у зв'язку із чим звернуся до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року відкрито провадження у справі № 200/4884/21 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
26 травня 2021 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, мотивуючи це тим, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, тому на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення бойових дій. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник має реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодження між працівником і роботодавцем. Отже, відповідач вважає, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України № 3551-ХІІ (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи) законодавством не передбачена.
Стосовно компенсації за невикористану відпустку за 2018 рік, відповідач зазначив наступне.
Питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами Закону № 580-VIІІ та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260.
За обліками управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 не використана частина чергової відпустки складає за 2018 рік - 5 діб (компенсацію за 10 днів невикористаної за 2020 рік щорічної відпустки позивач отримав при звільненні).
Відповідач вважає, що немає законодавчих підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні чергової відпустки у 2018 році.
Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ НП в Донецькій області компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати тобто середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, відповідач зазначив, що вказана вимога ОСОБА_1 є передчасною та похідною від питання розгляду права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невикористаної частини чергової відпустки, а тому також не підлягає задоволенню, оскільки правові підстави для її виплати відсутні.
З огляду на викладене, представник відповідача просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Донецькій області з 19.10.2018 року по 29.05.2020 року.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 29.05.2020 року № 221 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 29 травня 2020 року.
Згідно довідки ГУНП в Донецькій області № 1261/12/03-2021 від 01.04.2021 року невикористана чергова відпустка за період служби ОСОБА_1 з 19.01.2018 року по 29.05.2020 року станом на 29.05.2020 року склала 5 діб за 2018 рік та 10 діб за 2020 рік.
Згідно довідки ГУНП в Донецькій області № 1262/12/03-2021 від 01.04.2021 року, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка строком 14 календарних днів на рік. Право на таку відпустку має особа яка набула статусу та отримала посвідчення учасника бойових дій.
Згідно з обліками управління кадрового забезпечення ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2019-2020 роки не використовував. Рапортів останнього щодо надання додаткових відпусток, як учасник бойових дій за вказаний період до підрозділів кадрового забезпечення не надходило.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.
Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Приписами частини 1 та 2 статті 92 Закону № 580 встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Отже, Законом визначено право поліцейських на отримання також додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частинами 1, 2, 3 і 4 статті 93 Закону № 580, передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 9 , 10 та 11 статті 93 Закону № 580, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Отже, відповідно до Закону не зазначено за конкретно яку відпустку виплачується грошова компенсація.
Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Закону № 580, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Положеннями абзаців 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, відповідно Порядком також не зазначено за конкретно яку відпустку виплачується грошова компенсація.
Тобто, вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, суд зазначає, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
Суд також звертає увагу, що право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Положеннями Закону № 580-VIII визначені підстави та умови отримання цієї відпустки поліцейськими. Так, відповідно до частини першої статті 92 і частин першої, другої, третьої і четвертої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, які складаються з щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю не менше тридцяти календарних днів, на яку мають всі поліцейські, незалежно від займаної посади та характеру виконуваної роботи, та з щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю не більше п'ятнадцяти діб, для одержання якої необхідна наявність спеціальної підстави - досягнення п'ятирічного стажу в поліції.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на неврегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку про застосування при вирішенні спору у цій справі приписів КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.
Так, як зазначалось, відповідно до частини 1 статті 24 Закону№ 504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19. Також, постановою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19).
Матеріалами справи підтверджено, та не заперечується також відповідачем, що на час звільнення зі служби в ГУ НП Донецької області, ОСОБА_1 не використав частину щорічної основної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб та додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019 рік та щорічної основної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у визначеному позивачем розмірі задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення розрахунку громадянам грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій, та на свій розсуд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасникам бойових дій. Такі повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік та щорічної основної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити йому суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29.05.2020 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку суми недоплати. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, не встановивши суми недоплати з дотриманням принципу пропорційності вказаного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку та сума недоплати.
Необхідність застосування такого підходу при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19.
Також, зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20.
Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається із матеріалів справи, на даний момент відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу грошової компенсації невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2019 рік та щорічної основної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.
З урахуванням викладеного суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік у кількості 5 діб та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2018 рік у кількості 5 діб та додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Тарасенко