Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 серпня 2021 р. Справа№200/6284/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позов ОСОБА_1
до відповідача 1: Військової частини НОМЕР_1
до відповідача 2: Військової частини НОМЕР_2
про: визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 21.12.2020 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, зобов'язання Військову частини НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 21.12.2020 року військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 21.12.2020 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, зобов'язання Військову частини НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 21.12.2020 року військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 03.07.2015 року по 21.12.2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом Військової частини НОМЕР_2 від 21.12.2020 року № 353 позивача було звільнено зі служби, та виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Позивач вказує на те, що відповідачами під час звільнення його з військової служби в порушення вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не нараховано та не виплачено одноразову грошовому допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. Позивач вважає таку бездіяльність відповідачів протиправною, та вказує на порушення відповідачами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та на необґрунтоване неврахування відповідачем загальної вислуги років, яка дає право позивачу на отримання одноразової грошової допомоги на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, позивач звернув увагу суду на те, що Військова частина НОМЕР_3 (пп НОМЕР_4 ) не має уніфікованого номеру юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, не є розпорядником бюджетних коштів, а веде спільне фінансове господарство з Військовою частиною НОМЕР_1 , у якому перебуває на повному фінансовому забезпеченні та яка є розпорядником бюджетних коштів. З огляду на викладене просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач 1 через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до наказу про звільнення старшину ОСОБА_1 від 21.12.2020 року №353 вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 07 років 07 місяців 02 дні, пільгова - 06 років 1 1 місяців 26 днів, загальна - 14 років 06 місяців 28 днів.
Відповідач 1 вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (абзац четвертий пункту 2 статті 15 Закону № 2011 -XII). Разом з цим вказана норма закону не містить конкретного тлумачення розрахунку періоду вислуги років до якого можуть входити, як календарна вислуга років та і пільгова. Проте, вказана норма закону знайшла своє твердження у ч. 1 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом МОУ №260 від 07.06.2018, відповідно до якого військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за закінченням контракту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідач 1 наголошує, що іншого періоду (в т.ч. «пільгового», будь-якого іншого) для врахування при нарахуванні та виплаті вищезгаданих виплат чинним законодавством не встановлено.
Крім того, відповідач 1 зазначає, що пільгове обчислення вислуги років враховується для призначення пенсії військовослужбовцям, а не для будь-яких інших цілей.
Відповідач вказує, що на день звільнення позивача (21 грудня 2020 року) його календарна вислуга становила 07 років 07 місяці 02 дня і відповідно позивач не набув права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, визначеної пунктом 2 статті 1 5 Закону № 2011-ХИ.
Також, відповідач вважає, що посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, є необґрунтованим, оскільки стосується правовідносин, котрі виникли у липні 2017 року, стосується окремого приватного випадку, постанова Верховного Суду не визнана як зразкова для окремого виду правовідносин, до того ж спірні правовідносини виникли між адміністрацією Державної прикордонної служби та фізичною особою, що проходила службу в Державній прикордонній службі. Вказані правовідносини регулювались Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, яка була прийнята відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу». Крім того, звертає увагу, що про неможливість застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, до правовідносин, які виникли після прийняття Інструкції № 558, зазначено в ухвалі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 400/2324/19.
З огляду на викладене, відповідач 1 вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач 2 через канцелярію суду надав суду письмові пояснення, відповідно до яких повідомив, що позивач військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 не проходив. Також, повідомив суд, що у відповідності до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 08.11.20116 року № 322/1/19, клопотання командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 11.05.2017 року № 1314/21/649, рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 23.05.2017 року № 12626, з 01.06.2017 року знято військову частину НОМЕР_2 з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 та зарахувати до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_5 (а.с. 10-11).
16 січня 2016 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_6 (а.с. 9).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 (по строковій частині) від 03.07.2015 № 202 старшину військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеним наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 (по особовому складу) від 20 червня 2015 року № 67-РС на посаду стрільцем взводу збору, обробки та доведення розвідувальної інформації, ВОС - 100915А, а 03 липня 2015 року зарахувати до списків особового складу на всі види забезпечення і вважати таким, що з 03 липня 2015 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 7).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по строковій частині) від 21.12.2020 року № 353 старшину ОСОБА_1 , командира 3 відділення охорони взводу охорони військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира 24 окремого штурмового батальйону (по особовому складу) від 21 грудня 2020 року № 190-РС у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав. З 21 грудня 2020 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до Полтавського РВК. Вислуга років у Збройних Силах України: календарна - 07 років 07 місяців 02 дні, пільгова - 06 років 11 місяців 26 днів, загальна - 14 років 06 місяців 28 днів (а.с. 8).
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні одноразову грошову допомогу позивачу не виплачено у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Суть спору між сторонами у даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності у позивача при звільненні права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з преамбулою Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовані питання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.
Так, відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (абзац четвертий пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII).
Згідно з абзацом шостим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Абзацом першим пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу І Порядку № 260 серед іншого закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно, матеріальна допомога, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Розділом XXXII Порядку № 260 врегульовані питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Так, пунктом 2 розділу XXXII Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 розділу XXXII Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги.
Згідно з пунктом 8 розділу XXXII Порядку № 260 для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами).
Абзацами першим-четвертим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги (абзаци п'ятий, сьомий пункту 10 Постанови № 393).
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Постанови № 393).
За змістом правових норм абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону N 2011-XII, абзацу 2 пункту 10 Порядку № 393 та пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку № 260 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги «за наявності вислуги 10 років і більше».
При цьому суд зазначає, що законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової, тощо).
Більш того, законодавець не надає визначень ні "календарної вислуги років" ні пільгової вислуги років". Правовими нормами Порядку № 393 та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 року у справі № 822/3008/17
Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17 (№ рішення в ЄДРСР 73359546) та від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17 (№ рішення в ЄДРСР 93080938) зробив висновок, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність "вислуги 10 років і більше". Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).
Разом з тим, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
При цьому суд не приймає твердження відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.06.2018 року №558, в якій є чітка вказівка на врахування саме календарної вислугу років, а тому викладені у Постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17 не можуть бути застосовані при вирішенні даної справи з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом МВС України від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Суд зазначає, що спірним питанням у цьому провадженні є застосування частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII та пункту1 глави 9 розділу 5 Інструкції № 558 у контексті наявності у позивача права на одноразову грошову допомогу.
При цьому, таке питання вирішувалося Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20, де Судом наголошено, що застосовуючи інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Верховний Суд зауважив, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас, питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.
Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року № 380/2427/20, від 27 травня 2021 року №1.380.2019.005965.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма частини 2 статті 15 Закону №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».
Також, відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно витягу із наказу від 21.12.2020 року № 353 встановлено, що вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: календарна - 07 років 07 місяців 02 дні, пільгова - 06 років 11 місяців 26 днів, загальна - 14 років 06 місяців 28 днів (а.с. 8).
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням строку контракту за наявності вислуги років 14 років 06 місяці 28 дні, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону N 2011-XII. Розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні сім повних календарних років служби позивача.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що відповідач 2 протиправно при звільненні позивача не нарахував останньому одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII, за період календарної служби (7 повних календарних років служби).
Суд зазначає, що саме Військова частина НОМЕР_3 зобов'язана було нарахувати позивачу при звільненні грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів її сімей», проте у порушення вищезазначених вимог законодавства України не здійснила нарахування такої грошової компенсації.
Отже, суд дійшов висновку про наявність в діях саме Військової частини НОМЕР_3 бездіяльності щодо не нарахування грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів її сімей».
При цьому, у відповідності до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 08.11.2016 року № 322/1/19, клопотання командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 11.05.2017 року № 1314/21/649, рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 23.05.2017 року № 12626, з 01.06.2017 року знято військову частину НОМЕР_2 з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 та зарахувати до військової частини НОМЕР_1 .
Отже, Військова частина НОМЕР_2 перебуває на повному фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , яка є розпорядником бюджетних коштів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив службу в Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на повному фінансовому забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .
Суд наголошує, що Військова частина НОМЕР_1 не здійснює нарахування відповідних сум грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовців, які проходять службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а лише на підставі відповідних наказів Військової частини НОМЕР_2 , розрахункових відомостей, які надходять з Військової частини НОМЕР_2 здійснять виплату належних військовослужбовцям сум.
З огляду на зазначені обставини, суд вважає в діях Військової частини НОМЕР_1 відсутня протиправна бездіяльність щодо не нарахування позивачу грошової допомоги в розмірі відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки відповідне нарахування проводиться військовою частиною де позивач проходив військову службу, тобто Військовою частиною НОМЕР_2 .
Стосовно вимог позивача зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 21.12.2020 року військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом, Військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , та на підставі відповідних наказів Військової частини НОМЕР_2 , розрахункових відомостей, які надходять з Військової частини НОМЕР_2 здійснює виплату належних військовослужбовцям сум.
Проте, відповідно до витягу із наказу від 21.12.2020 року № 353 командира військової частини НОМЕР_2 (по строковій служби) встановлено, що командиром Військової частини НОМЕР_2 не було вирішено питання щодо нарахування та виплати грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів її сімей».
З огляду на те, що у наказі від 21.12.2020 року № 353 командир військової частини НОМЕР_2 (по строковій служби) не визначав необхідність виплати позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, Військовою частиною НОМЕР_1 не була проведена виплата вказаної допомоги, отже в діях Військової частини НОМЕР_1 відсутня бездіяльність щодо виплати такої допомоги позивачу та відсутні підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 провести виплату позивачу грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Враховуючи, що станом на час розгляду справи, Військовою частиною НОМЕР_2 не проведено нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та не прийнятий відповідний наказ, суд вважає, що належним способом захистом порушених прав та інтересів позивача є зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні 21.12.2020 року одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, та спрямувати відповідний наказ на виконання до Військової частини НОМЕР_1 .
При цьому у задоволенні позовних до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 21.12.2020 року військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, слід відмовити.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 21.12.2020 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні 21.12.2020 року одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, та спрямувати відповідний наказ на виконання до Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, отже судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 21.12.2020 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, зобов'язання Військову частини НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 21.12.2020 року військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 21.12.2020 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні 21.12.2020 року одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, та спрямувати відповідний наказ на виконання до Військової частини НОМЕР_1 .
В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 21.12.2020 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, зобов'язання Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 21.12.2020 року військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 02 серпня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення складено та підписано 02 серпня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська