Справа № 755/1568/21
"14" липня 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі Головуючого судді Савлук Т.В., при секретарі Бурячек О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, присуджених до стягнення за рішенням суду,
ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до ОСОБА_2 , просила суд: « Змінити розмір аліментів стягуваних з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року у цивільній справі №2-5014/2011 та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000,00 гривень щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви до суду до досягнення донькою 23-х річчя або до припинення навчання в вищому навчальному закладі».
Обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на наступне, що 03 листопада 1989 року сторони зареєстрували шлюб, під час перебування у шлюбі у подружжя народилась дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 24 листопада 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1200,00 гривень щомісячно і до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 08 вересня 2011 року. 26 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Після припинення шлюбних відносин, за взаємною згодою батьків, дитина залишилась проживати разом з матір'ю, перебуває на її повному її утриманні, дитина часто хворіє, за станом здоров'я кожні півроку проходить стаціонарне лікування, що потребує значних додаткових витрат на обстеження та лікування дитини, однак відповідач відмовляється брати участь у додаткових витратах на дитину. Крім того, проведення індексації у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» по рішенні суду не проводилися, в той же час за період 2011-2020 року в Україні втричі збільшився прожитковий мінімум для дітей від 6 до 18 років, а розмір аліментів, який сплачує відповідач залишається незмінним. Позивач наголосила, що відповідач є особою працездатного віку, матеріально забезпечений, крім доньки, не має інших неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають на його утриманні, тому спроможний сплачувати на утримання доньки аліменти в розмірі 5 000,00 гривень щомісячно, які просить стягувати з відповідача до досягнення дитиною 23-х років або до припинення навчання в вищому навчальному закладі.
08 лютого 2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
04 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що кожного місяця з відповідача на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2013 року стягуються аліменти на утримання доньки, крім того відповідач добровільно надає грошову допомогу на утримання дитини в розмірі більшому ніж присуджено за рішенням суду для забезпечення потреб дитини. Відповідач наголосив, що має постійне місце роботи, однак його заробітна плата складає 6000,00 гривень на місяць, цих коштів після сплати аліментів та житлово-комунальних послуг, не вистачає відповідачу для забезпечення нормального рівня життя, тому за своїм матеріальним станом відповідач не має змоги сплачувати аліменти в більшому розмірі.
18 червня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про повернення представнику позивача Остапович Вячеславу Миколайовичу заяви про зменшення позовних вимог, яка подана через канцелярію суду 02 квітня 2021 року (вх.№ 23594).
18 червня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви відповідача ОСОБА_2 про поновлення строку для подання до суду відзиву на позов.
Поновлено відповідачу ОСОБА_2 строк для подання відзиву на позов.
Прийнято відзив на позов, який подано відповідачем ОСОБА_2 через канцелярію суду 04 червня 2021 року (вх. №38071).
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Позивач в судове засідання не з'явилася, представник позивача - адвокат Остапович В'ячеслав Миколайович подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив ухвалити рішення на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснюється секретарем судового засідання. У разі неявки учасників чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Судом встановлено, що з 03 листопада 1989 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2013 року.
Під час перебування у шлюбі у подружжя народилися діти - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст.150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Згідно з частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 183 Сімейного кодексу України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 Сімейного кодексу України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень статтей 183, 184 Сімейного кодексу України.
24 листопада 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, задоволено частково.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1200 (тисяча двісті) грн. щомісячно і до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 08.09.2011 року.
Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень щомісячно, починаючи з 08.09.2011 року і до досягнення дитиною 23-х річчя або до припинення навчання в вищому закладі.
Відповідно до ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно з частиною 1 статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
За змістом положень ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Таким чином, положення ст. 192 Сімейного кодексу України регулює зміну розміру аліментів, тобто їх зменшення або збільшення.
Враховуючи зміст статтями 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. ст. 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України, яким визначався розмір - 30 %).
Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінивши докази по даній цивільній справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги.
Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Повноліття за українським законодавством настає з вісімнадцяти років, згідно ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України.
Отже до досягнення 18 років фізична особа має правовий статус дитини. Наявність у особи правового статусу дитини означає, що така особа має відповідні права та обов'язки дитини. Спеціальні норми, які конкретизують обсяг прав та обов'язків дитини, містяться як у Сімейному кодексі України, так і у Цивільному кодексі України. Крім того, права дитини підлягають спеціальному захисту на підставі положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Виходячи з наведеного, при вирішенні даного спору суд враховує, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто на дату ухвалення судового рішення досягла повноліття, в той же час за змістом положень статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язанні утримувати дитину до досягнення нею повноліття, крім того рішення суду, за яким на користь дитини стягувались аліменти до досягнення нею повноліття, не дає права на стягнення аліментів після досягнення дитиною 18 років.
Разом з тим, стягнення аліментів на дитину, яка досягла повноліття та продовжує навчання (до досягнення 23-річного віку) і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою, тому в розрізі даного спору позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки фактично пред'явлені вимоги стосуються подовження строку виконання рішення суду, яким присуджено батьку дитини до сплати аліменти на утримання неповнолітньої дитини, що суперечить нормам як сімейного, так і цивільно-процесуального законодавства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, присуджених до стягнення за рішенням суду, є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 7, 141, 180, 181, 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, присуджених до стягнення за рішенням суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.