Справа № 22ц-3489 від 2009 р.
Головуючий у І Інстанції: Байда Т.І.
Категорія 05
Доповідач: Калиновський А.Б.
2009 року липня «02» дня колегія суддів Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровськоі області в складі:
Головуючого: Віхрова В.В.
Суддів:: Калиновського А.Б., Дерев'янко О. Г.
При секретарі: Горобець К.В. Розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську Цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
встановила:
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2009 року встановлено факт проживання однією сімєю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без укладення шлюбу з листопада 2001 року до листопада 2007 року; визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 будинок з надвірними забудовами вартістю 20373 грн., розташований за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстровано на ОСОБА_3, телевізор «ТОМСОН», вартістю 700 грн. та пральну машину «Ауріка», вартістю 200 грн.; визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину зазначеного домоволодіння та виділено з майна телевізор «ТОМСОН», а ОСОБА_3 виділено пральну машинку.
Стягнуто з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 108, 88 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд виходив з того, що спірне майно придбано сторонами за час спільного проживання однією сім'єю, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, а тому згідно ст..74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу за правилами поділу майна осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі.
З такими висновками суду погодитися не можна.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1991 року по вересень 1995 року, після чого знову стали спільно проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2001 року до листопада 2007 року, придбавши на ім'я відповідача 15.11.2002 року будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, а у 2004 році телевізор «ТОМСОН» та пральну машину «Ауріка».
Сімейний Кодекс України, на який посилався суд у рішенні, введений в дію 01.01.2004 року. Згідно п.6 Прикінцевих положень СК України, він регулює відносини, які виникнуть починаючи з дня набрання ним чинності і не має зворотної сили. Він не поширюється на відносини, які виникли до цього моменту.
Спірний будинок придбано у 2002 році, до набрання чинності СК України і зареєстровано на ОСОБА_3.
Розглядаючи справу, суд неправильно застосував матеріальний закон ( ст.. 74 СК України), на підставі якого вирішив спір.
Особи, які внаслідок спільної праці за час фактичних шлюбних відносин придбали майно, набувають право спільної сумісної власності на нього згідно п.1 ст. 17 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697 - XII «Про власність», а не на підставі ст.. 22 КпШС України (в редакції 1969 року), якою регулюються майнові відносини під час шлюбу, укладеного в державних органах РАГС та не на підставі ст. 74 СК України, яка регулює майнові відносини осіб, що не перебувають у шлюбі за тими ж самими правилами.
Як роз'яснено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у відповідних випадках розмір частки учасника спільної сумісною власності визначається ступенем його трудової участі у її створені, якщо інше не випливає із законодавства України.
В судовому засіданні та в заперечення проти позову ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, ОСОБА_4 пояснювала, що кошти на придбання спірного майна, в тому числі і будинку заробляв ОСОБА_3, працюючи у фермера, а також туди йшли кошти від реалізації продукції підсобного господарства, яке вони вели разом (а.с. 90-91).
Як видно з матеріалів справи, на час придбання спірного майна позивачка ніде не працювала. Згідно пояснень свідка ОСОБА_5, спірний житловий будинок він продав відповідачу ОСОБА_3, який передавав йому гроші за нього і при оформлені договору купівлі -продажу у нотаріуса позивачка не була присутня.
Доказів щодо ступеню своєї трудової участі у створені сумісної власності, її долі позивачка в обгрунтування своїх позовних вимог суду не надала. Проте, згідно ч.3 ст. 10 та ст..60 ЦПК України на позивачку покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Враховуючи викладене, а також те, що доказів в обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 суду не надала, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову їй в задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2009 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.