Справа № 22ц-3864/09
Категорія: 52
Головуючий у першій інстанції: Єлісєєва Т.Ю.
Суддя-доповідач: Дерев'янко О. Г.
02 липня 2009 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Дерев'янка О. Г.,
суддів: Калиновського А.Б., Каратаєвої Л.О.,
при секретарі Горобець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та стягнення моральної шкоди, -
У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва «Дніпроцивільпроект» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_3 зазначив про те, що 23 березня 2007 року йому вручений наказ № 31-к від 22 березня 2007 року про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України, а саме: за відсутність на роботі 20 березня 2007 року більше трьох годин без поважних причин. Оскільки звільнення вважає незаконним позивач просив суд визнати недійсним наказ № 31-к від 22.03.2007 року про звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду у сумі 20 000, 00 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2009 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначив про те, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, тому просив суд рішення місцевого суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого суду скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 наказом № 4-к від 05 січня 2007 року був поновлений на підприємстві позивача на роботі на посаді заступника директора по загальним питанням на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року (а. с. 98 т.1), після чого на підставі заяв позивача були видані відповідні розпорядження № 1 від 09.01.2007, наказ № 21-к від 05.02.2007 року та розпорядження № 9 від 16 лютого 2007 року, про надання останньому оплачуваних відпусток з 09.01.2007 року по 07.02.2007 року, з 08.02.2007 року по 21.02.2007 року та з 22.02.2007 року по 15.03.2007 року відповідно, які містять особистий підпис позивача про ознайомлення (ас. 102-107).
20 березня 2007 року на підприємстві відповідача був складений акт № 3, яким зафіксована відсутність позивача на роботі з 10-30 год. до 15-00 год. (ас. 33 т.2)
На підставі зазначеного акту був вданий наказ № 31-к від 22 березня 2007 року про звільнення ОСОБА_3 за п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, при ознайомленні з яким 23 березня 2007 року позивач виразив свою письмову незгоду, мотивуючи свою відсутність на роботі ненаданням йому роботи на попередніх умовах після поновлення його на роботі, (а.с. 173 т.2)
За змістом п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із передбачених ст. 27 ЦПК.
Судом встановлено, що позивач з 20 березня 2007 року був відсутнім на роботі з 10-30 год. до 15-00 год. та з 13-00 перебував у Дніпропетровській обласній раді і більше на роботу не з'являвся, що підтверджується поясненнями сторін та довідками голови облради (а.с. 44-46 т.1).
Крім зазначеного, в судовому засіданні сторони не заперечували, що згідно із внутрішнім трудовим розпорядком обідня перерва на підприємстві щодня з 13-00 год. до 14-00 год.
За таких обставин, місцевий суд обгрунтовано прийшов до висновку, що позивач, дійсно перебуваючи у трудових відносинах допустив порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу, оскільки в судовому засіданні не доведена поважність причин відсутності більше трьох годин на роботі протягом робочого дня, а тому підстави для поновлення позивача на роботі відсутні.
Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права, відсутні передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двох місяців може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.