справа № 22ц-3339/2009.
категорія: 34
Головуючий у першій інстанції: Грищенко П. О.
Суддя-доповідач: Віхров В. В.
Другого липня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:
Головуючого - Віхрова В. В.,
Суддів: Каліновського А. Б., Дерев'янка О. Г.,
з секретарем Горобець К. В.,
за участі позивача ОСОБА_3,
представника позивача ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_5,
представника відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 року, -
ОСОБА_3 пред'явив у вересні 2007 року позов до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої пошкодженням належного йому автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася через дії та за вини ОСОБА_5, на підставі чого просив стягнути на свою користь відшкодування майнової шкоди на суму 49 998 гривень 97 коп. 3битків та 600 гривень витрат на проведення авто-товарознавчого дослідження і 516 гривень за стоянку та розбирання автомобіля після пригоди, а також через пережитий жах за своє життя та сильний стрес після зіткнення транспортних засобів переніс душевні страждання і хвилювання, у зв'язку з чим вимагав відшкодувати моральну шкоду в сумі 10 000 гривень, розмір чого обгрунтовував, серед іншого, порушенням звичайного для нього способу та укладу життя, спричиненим розладом у сімейному житті.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову повністю; вирішено питання про судові витрати.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду про відсутність вини відповідача та про цивільну відповідальність за шкоду лише позивача через перевищення швидкості з'ясованим у судовому засіданні обставинам виїзду з грунтової дороги трактору на дорогу з твердим покриттям зі створенням перешкоди в русі на шляху належного позивачу автомобіля, а також недоведеність швидкості руху автомобіля у 100 км/г, яку суд вважав встановленою, у зв'язку з чим порушує питання про ухвалення нового рішення щодо задоволення його вимог.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, заперечення ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, які вважали скаргу безпідставною, а рішення місцевого суду законним, вивчивши матеріали справи і допитавши позивача і відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та заявлених в суді першої інстанції вимог законність і обгрунтованість судового рішення, дійшов висновку, що воно підлягає перегляду, виходячи з наступного.
Відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, суд першої інстанції виходив з того, що протокол про адміністративне правопорушення оцінюється за загальними правилами оцінки доказів, які зібрані у справі і сукупно підтверджують завдання шкоди внаслідок руху автомобіля зі швидкістю 100 км/г з порушенням його водієм п.п. 12.6 «г», 12.9 «б» Правил дорожнього руху, через що відповідач не винен у завданні позивачу шкоди.
Судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів з оцінки доказів встановлено, що вранці 11.05.2007 близько 06 год. 20 хв., повертаючись з пасіки у полі, відповідач, керуючи трактором «Т40-М», д/н НОМЕР_2, з причепом, розраховуючи на достатню віддаленість автомобіля «Рено Кліо», д/н НОМЕР_3, під керуванням позивача, якому він належить на праві власності, виїхав з грунтової степової дороги на дорогу з твердим покриттям сполученням з с Богданівка до шахти «Дніпровська», перегородивши шлях цьому автомобілю, який почав екстрено гальмувати, але водій не зміг зупинити автомобіль, що після цього зіткнувся з причепом, що апелятор не оскаржує і відповідач не заперечує.
Постановою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.07.2007 справа про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за ст. 124 КУпАП закрита провадженням за п. 7 ст. 247 КУпАП без встановлення дій, який вчинив відповідач, а тому така постанова судді не звільняє сторони від доказування, у зв'язку з чим суд першої інстанції законно дійшов висновку про необхідність оцінки зібраних і досліджених в судовому засіданні доказів відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно відповідача за фактом цієї пригоди досліджені судом першої інстанції, як вбачається з журналу судового засідання (ас. 80-81). Визнаним у суді першої інстанції відповідачем фактом є габаритна довжина трактора з причепом у 7, 8 м (ас. 90-93).
Встановлюючи швидкість руху автомобіля, суд першої інстанції не врахував, що свідчення осіб, які не спостерігають за даними вимірювання швидкості технічним приладом, мають характер не ствердження про показник спідометра, а припущень про нього з огляду на свій життєвий досвід і враження відносно подій, що за ч. 4 ст. 60 ЦПК України неприпустимо. Через це доведеним зібраними свідченнями та висновком експерта в їх сукупності є рух автомобіля зі швидкістю 82 км/г без врахування погашеної зіткненням швидкості, а тому висновок суду першої інстанції про швидкість руху автомобіля у 100 км/г необгрунтований і відкидається як не встановлений. Разом з цим до протоколу про адміністративне правопорушення, приналежність собі підпису в якому відповідач підтвердив, додавалася складена у день пригоди схема, з якої вбачається, що за ширини проїзної частини дороги з асфальтобетонним покриттям у 6, 9 м після зіткнення автомобіль знаходився від правої межі перехрестя за ходом свого руху на відстані 4, 6 м задньою віссю і 5, 35 м передньою віссю за контактування під час зіткнення з переднім лівим колесом причепа, розташованим в одному метрі від його передньої частини, причини чому місцевий суд під час розгляду не з'ясовував.
Відповідно, колегія суддів дійшла переконання, що дослідженими місцевим судом матеріалами справи про адміністративне правопорушення у сукупності з визнаними сторонами у справі фактами зміни дорожньої обстановки (ас. 88-89) та в їх взаємозв'язку з висновком експерта (ас. 101-103) безспірно підтверджується, що відповідач через свій легковажний розрахунок в порушення п. 16.11 Правил дорожнього руху виїхав на перехрестя нерівнозначних доріг з другорядної, створюючи небезпеку для руху автомобіля під керуванням позивача, внаслідок чого останній, намагаючись уникнути зіткнення і об'їхати трактор, що мав би, на його думку, зупинитися, змінив напрямок руху ліворуч з виїздом на смугу зустрічного руху, проте трактор продовжував рух, після чого позивач застосував гальмування на відстані, на якій вже не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до наявної на його шляху перешкоди, як вона визначена п. 1.10 цих Правил.
. Відповідач у своїх письмових поясненнях, наданих у справі про адміністративне правопорушення, вказував на належність йому трактора, яким він керував, надавши працівнику міліції в копії дублікат свідоцтва про реєстрацію машини серії АБ № 661298, і в судовому засіданні перед апеляційним судом також визнав факт належності йому на праві власності трактора на час дорожньо-транспортної пригоди, що згідно зч. 1 ст. 61 ЦПК України звільняє від його доказування.
Позивач надав суду першої інстанції свої свідчення на підтвердження душевних страждань, яких він зазнав через відчуття жаху за своє життя і здоров'я у зміненій дорожній обстановці на аварійну та у зв'язку з пошкодженням свого майна, а так само висновок експерта-оцінювача (ас. 10-40, 44-45) на підтвердження розміру прямих реальних збитків від пошкодження автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що місцевий суд дослідив у судовому засіданні, але своїх висновків на підставі них не навів, допустивши неповне з'ясування обставин. У судовому засіданні перед апеляційним судом позивач засвідчив, що почав лагодити свій автомобіль і до часу вирішення справи у суді апеляційної інстанції повністю автомобіль не відновив, витрачаючи кошти в межах наведеної оцінки у висновку на суму 49 998 гривень 97 коп., на спростування чого доказів зі сторони відповідача не надано, а тому колегія суддів вважає доведеним і встановленим завдання позивачу майнової і моральної шкоди.
З наведеного вбачається, що шкода позивачу заподіяна внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, за якої відповідач, не вживаючи всіх залежних від нього заходів для усунення небезпеки для руху, порушив правила безпеки руху, що прямо призвело до зіткнення транспортних засобів і їх пошкодження, обсягу втрат від чого своїми діями з обрання швидкості і вчасності гальмування сприяв сам позивач, не проявивши достатньою мірою пильність та обачливість до наближення до перехрестя трактора і до зміни дорожньої обстановки, що у цій справі разом з встановленою швидкістю руху та необхідною відстанню для зупинки і запобігання зіткненню має істотне значення.
Таким чином, місцевий суд ухвалив необгрунтоване рішення у справі, не застосувавши до правовідносин сторін ст. ст. 1166, 1167 ЦК України з урахуванням п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, які регулюють ці відносини, через що таке рішення не може бути залишене в силі та відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, на підставі чого суд апеляційної інстанції знаходить належним згідно з ч. 2 ст. 314 ЦПК України зі скасуванням рішення суду першої інстанції ухвалити нове рішення по суті вимог, яким позовні вимоги задовольнити частково, визначивши, що з огляду на змішану вину кредитора і боржника у розмірі збитків з урахуванням встановлених обставин, які мають істотне значення, і ступеня вини позивача відповідач згідно з ст. 1166, 1188 ЦК України зобов'язаний частково відшкодувати позивачу завдану майну шкоду в розмірі 80 % такої шкоди способом покриття збитків, а також відповідач згідно з ст. 1167 ЦК України зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду.
Присуджуючи розмір відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 1192 ЦК України виходить з реальних втрат потерпілого, визначених за вартістю виконання робіт, необхідних для повного відновлення автомобіля, що складає 49 998 гривень 97 коп., а також з огляду на матеріальне становище відповідача, який вийшов на пенсію та має дохід від власної праці з обробітку землі та сільськогосподарських робіт, згідно з ч. 4 ст. 1193 ЦК України знаходить за необхідне зменшити розмір відшкодування на суму, що припадала б на користь позивача за здійснені ним до звернення з позовом витрати на оплату розбирання автомобіля і проведення його авто-товарознавчого дослідження, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відшкодування майнової шкоди на суму 39 999 гривень 18 коп.
За внутрішнім переконанням колегії суддів, виходячи з тривалості душевних страждань позивача, їх характеру, глибини та суті, а так само з огляду на вимушені зміни у його побуті через пошкодження майна, що за обставинами цієї справи має істотне значення, з тим, що б позивач мав можливість відчути винагороду адекватну немайновим втратам, понесеним у зв'язку з порушенням його прав, належить відповідно до ст. 23 ЦК України визнати доведеним відшкодування моральної шкоди на суму 1 000 гривень, яке справедливе настільки, наскільки досягається рівновага інтересів позивача та відповідача.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, у зв'язку з чим відповідач винен позивачу частково відшкодування понесених тим витрат на оплату судового збору, що справляється за подання позовної заяви та апеляційної скарги, і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій загалом на суму 874 гривень.
Керуючись ст. ст. 88, 209, 218, 291, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова палата, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 року скасувати, і ухвалити нове рішення.
Позови ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 39 999 гривень 18 коп. відшкодування майнової шкоди та 1 000 гривень відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 сплаченого ним судового збору і оплачених ним витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій в сумі 874 гривень, змінивши розподіл судових витрат між сторонами.
В іншій частині вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги, а так само на нього може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.