Справа № 755/5116/19
"14" липня 2021 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді САВЛУК Т.В.
секретаря Бурячек О.В.,
учасники справи:
представники позивача - адвокати Малиновська В.А., Бочечко І.П., Костенко М.І.,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Ярошенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_2 , звертаючись з позовом до ОСОБА_1 , просив присудити до стягнення з ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 1 750 000,00 гривень, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 50 315,07 гривень, збитки заподіяні у зв'язку із знеціненням грошових коштів в розмірі 26 337,50 гривень, 3% річних з прострочення суми за користування коштами в розмірі 12 226,03 гривень, а всього на загальну суму 2 296 878,06 гривень, що є предметом позову.
16 квітня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
14 травня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволення заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Згідно з частин 1-2 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
11 червня 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
06 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову.
05 серпня 2019 року позивач ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, з посиланням на відносини які виникли між сторонами.
06 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про призначення у справі судову комплексну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено до проведення експертизи.
12 травня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відновлення провадження у справі.
23 червня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката В.А. Малиновської про забезпечення позову.
23 червня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
23 червня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката В.А. Малиновської про забезпечення позову.
21 липня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву позивача ОСОБА_2 про відвід головуючого у справі судді Савлук Т.В. визнано необґрунтованою. Передано заяву для її вирішення у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України.
24 липня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про відвід головуючої судді Савлук Т.В., яка подана в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, відмовити
03 листопада 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Бочечко І.П. про витребування доказів, яка подана до суду 21 липня 2020 року зареєстрована за вх. №44496/1.
23 грудня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про поновлення строку для подання заяви про забезпечення доказів та задоволено клопотання представника позивача - адвоката Костенко М.І. про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Призначено у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, судову комплексну експертизу (почеркознавчу та технічну експертизу документа), проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр», на період проведення експертизи зупинено провадження у цивільній справі.
07 квітня 2021 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 , задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року, скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представники позивача - адвокати Малиновська В.А., Бочечко І.П., Костенко М.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, пояснили, що внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, які виникли на підставі розписки від 27 травня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у позивача виникло право стягнути з відповідача, як зобов'язальної сторони, борг в розмірі 1 750 000,00 гривень, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 50 315,07 гривень, збитки заподіяні у зв'язку із знеціненням грошових коштів в розмірі 26 337,50 гривень, 3% річних з прострочення суми за користування коштами в розмірі 12 226,03 гривень, а всього на загальну суму 2 296 878,060 гривень.
Відповідач та представник відповідача - адвокат Ярошенко О.М., в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов, вважають заявлені вимоги безпідставними та необґрунтованими, додатково пояснили, що під час отримання ухвали про відкриття провадження у справі, відповідачу стало відомо про шахрайські дії з боку позивача ОСОБА_2 щодо наявності розписки про нібито отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 1 750 000,00 гривень. Відповідач стверджує, що ніколи не була знайома з позивачем, жодних письмових документів, які б свідчити про отримання нею особисто грошових коштів відповідач не підписувала, крім того, на дату нібито підписання розписки відповідач не потребувала таких коштів, не мала наміру придбати будь-які речі чи то нерухоме майно, власного бізнесу не має, тому має сумніви щодо справжності пред'явленого до суду документа. Відповідач звернулась з заявою до правоохоронних органів, за результатами розгляду її заяви 06 червня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування № 12019100040004723, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, на даний час проводяться необхідні слідчі (розшукові) та процесуальні дії з метою встановлення об'єктивної істини та достовірності наявного у позивача документа, який нібито підписаний від імені відповідача.
Таким чином, вислухавши учасників процесу, наведення сторонами доводи та заперечення щодо підстав та предмету позову, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомленні ними обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з 6номами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття ст.627 Цивільного кодексу України)
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Розписка- це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи.
Судом встановлено, що 27 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, відповідно до якого, ОСОБА_1 отримала в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 750 000,00 гривень, який оформлений у вигляді боргової розписки
Згідно з ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046,1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 наголошено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
В межах розгляду цивільної справи, судом постановлено ухвалу про призначення судової комплексної експертизи, на вирішення експертів постановлено наступні питання: - яким чином виконаний підпис від імені особи ( ОСОБА_1 ), текст документа розписки від 27 травня 2017 року (за допомогою технічних засобів чи писальним приладом); яким друкарським засобом (тип, марка, модель) виготовлено текс у розписці від 27 травня 2017 року; у який період часу був виконаний рукописний текст у розписці від 27 травня 2017 року; у який період часу було виконано друкований текс у розписці від 27 травня 2017 року; чи виготовлені фрагменти надрукованого тексту розписки від 27 травня 2017 року і підпису від імені особи ( ОСОБА_1 ) у різний час; чи вносились у текст документа розписки від 27 травня 2017 року зміни? Якщо вносились, то яким чином (підчистка, дописка, травлення, виправлення тощо) і який зміст первинного тексту; чи були застосовані до документу штучні методи або засоби впливу (термічний вплив, опромінювання, інтенсивна конвенція повітря, тощо), що спричинило зміни фізико-хімічних, морфологічних або будь яких властивостей поверхні аркушу паперу, надрукованого та рукописного тексту.
У відповідності до ст. 72 Цивільного процесуального кодексу України, п. 2.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мінюсту України від 08 жовтня 1998 року за № 53/5, 06 листопада 2019 року за підписом директора Голіковою Т.Д. направлено на адресу суду клопотання про надання оригіналу досліджуваного документа: «розписка від 27 травня 2017 року»
На виконання клопотання експерта, 01 листопада 2019 року позивачем направлено на адресу суду оригінал розписки від 27 травня 2017 року, яка укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , для проведення експертного дослідження.
13 лютого 2020 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз направило на адресу суду клопотання щодо надання необхідних матеріалів для проведення судово-технічної експертизи документів №27021/19-34, та у відповідності до ст. 15 Закону України «Про судову експертизу» та Інструкції про порядок та розміри відшкодування витрат та виплат винагород особам, що виникають з органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративне правопорушення, та виплати спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2017 року № 542 про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 1996 року № 710, надано розрахунок №4944 від 05 лютого 2020 року на оплату вартості проведення експертизи, з зазначенням платника ОСОБА_1 , сума до сплати складає 40 820,00 гривень.
22 червня 2020 на адресу суду надійшло з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомлення про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки клопотання експертів не виконанні, умови проведення експертизи не погоджено.
В резолютивній частині ухвали про призначення судової комплексної експертизи від 06 серпня 2019 року, судом роз'яснено сторонам положення ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України, що у разі ухилення справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
07 грудня 2020 року представник відповідача - адвокат Ярошенко О.М. подала до суду клопотання про призначення технічної експертизи документа та почеркознавчої експертизи, проведення експертизи доручити експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС, та зазначено що попередню призначену судом судову комплексну експертизу у справі, відповідач не мала змоги здійснити оплату експертизи, оскільки не мала фінансової можливості.
23 грудня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про поновлення строків для подання заяви про призначення експертизи та призначено у цивільній справі судову комплексну експертизу (почеркознавчу та технічну експертизу документа), проведення почеркознавчої експертизи доручено експертам Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр». На розгляд експертів поставлено наступні питання для проведення почеркознавчої експертизи: чи належить підпис поставлений в розписці від 27 травня 2017 року ОСОБА_1 ; чи могла ОСОБА_1 навмисно спотворити власний підпис в розписці від 27 травня 2017 року.
Проведення технічної експертизи документа доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС, на розгляд експертів поставлено наступні питання для проведення технічної експертизи: чи виготовлено надрукований текст розписки від 27 травня 2017 року і підпису від імені особи ( ОСОБА_1 ) у різний час; чи належить підпис поставлений в розписці від 27 травня 2017 року ОСОБА_1 ; чи могла ОСОБА_1 навмисно спотворити власний підпис на розписці від 27 травня 2017 року.
07 квітня 2021 року Київським апеляційним судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 , задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року, скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Частиною 3 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Виходячи зі змісту п. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст.90 Цивільного процесуального кодексу України)
В межах даного спору суд не приймає як доказ у справі свідчення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки обставини відомі свідкам не стосуються предмету доказування в межах даного спору щодо доведення обставин укладання договорів позики, передачі грошових коштів та виконання договірних зобов'язань позичальником, а в силу положень ч.6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
За змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)
Суд приходить до висновку, що розписка від 27 травня 2017 року відповідає формі правочину, містить усі істотні умови договору позики, у тому числі зобов'язання відповідача повернути грошові кошти.
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 Цивільного кодексу України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, надавши правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд приходить до висновку, що позивачем доведено у встановленому процесуальним законом порядку обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення договору позики, який оформлено у виді боргової розписки, датованої 27 травні 2017 року, та передачі позивачем відповідачу коштів на його виконання, що підтверджується письмовою розпискою, яка в оригіналі зберігається у позивача та оглянута судом під час розгляду справи.
Також, позивачем вживались дії, спрямовані на вчасне проведення експертного дослідження, в тому числі, на вимогу експерта, надано оригінал боргової розписки, однак матеріли цивільної справи повернулись до суду з експертної установи без висновку експерта, з причин, які не залежали від позивача.
В свою чергу, відповідач, заявляючи клопотання про призначення судової експертизи, ухилявся від проведення експертизи, відмовившись сплати рахунок за проведення експертизи, що унеможливило проведення експертизи на підставі ухвали суду від 06 серпня 2019 року, та з огляду на приписи ч. 4 ст. 12 та ст. 109 ЦПК України суд вважає можливим визнати факти, для встановлення яких призначалася експертиза, а саме, що підпис у розписці належить відповідачу, а розписка виготовлена у той час, яким датовані ці документи.
Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ( ст. 526 Цивільного кодексу України)
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. (ст. 527 Цивільного кодексу України)
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернула отриманих від позивача коштів у загальному розмірі 1 750 000,00 гривень, в обумовлений строк (до 31 грудня 2018 року (включно), у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.
Стаття 1047 Цивільного кодексу України визначила, що розписка про отримання позикових коштів є підтвердження укладення договору позики та його умов.
Відповідно до ч. 1 ст. 1051 Цивільного кодексу України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до ст. 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18)
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання.
Втрати від інфляції розраховуються за формулою: Втрати від інфляції= (сума боргу)х(Індекс інфляції)/100-(сума боргу)
Індекс споживчих цін (індекс інфляції ) показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання ст. 1 Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і індекс інфляції обчислюється та публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Три процента річних розраховується за формулою: Проценти = (сума боргу)х (процентна ставка) / 100/(кількість днів у році)х(кількість днів у місяці)
Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 26 337,50 гривень та три процента річних в розмірі 12 223,03 гривень, у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, які нараховані позивачем за період з 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року, судом встановлено, що позивачем не дотримано методики нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, тому заявлені в цій частині суми до стягнення підлягають корегуванню.
Виходячи з методики нарахування інфляційних втрат та три проценти річних, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти за договором позики від 27 травня 2017 року, прострочення виконання грошового зобов'язання 3% річних в розмірі 12 226,03 гривень починаючи з 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року (подень подачі позовної заяви) та інфляційні збитки в розмірі 26 250,00 гривень за період 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 508 315,07 гривень, суд приходить до наступного.
Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 Цивільного кодексу України.
Так, згідно із частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, у частині першій статті 1048 Цивільного кодексу України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений Цивільним кодексом України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.
Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики.
Однак відповідно до п. 3 ч. 2 с. 1048 Цивільного кодексу України, договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.
Судом встановлено, що Договір позики (розписка) від 27 травня 2017 року, укладений між фізичними особами, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, тому договір позики, укладений між сторонами по справі, в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпроцентним і тому позичальник не зобов'язаний сплачувати проценти від суми позики, як це передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України.
За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 процентів від суми позики у розмірі облікової ставки НБУ в розмірі 508 315,07 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 605,00 грн., який сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 192, 525, 526, 527, 530, 533, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 264 - 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за розпискою датованою 27 травня 2017 року грошові кошти в сумі 1 750 000,00 гривень, інфляційні втрати в сумі 26 250,00 гривен та три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 12 226,03 гривні, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9605,00 гривень, а всього на загальну суму 1 798 081 ( один мільйон сімсот дев'яносто вісім тисяч вісімдесят одна) гривня 03 копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягувач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податку - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер платника податку - НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч.1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.