Справа № 752/5584/21
Провадження № 2/755/3773/21
"02" серпня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Кошель К.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів, моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), в якому просить розірвати Договір
від 26 вересня 2020 року, індивідуальний номер замовлення КН-00202R, укладений між
ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за договором від 26 вересня 2020 року, індивідуальний номер замовлення КН-00202R, у розмірі
9 600,00 грн, пеню в розмірі 720,00 грн та моральну шкоду в розмірі 7 000,00 грн, всього стягнути 17 320,00 грн.
Позов обґрунтовує тим, що 26 вересня 2020 року між нею - ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір, індивідуальний номер замовлення КН-00202R, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій за розцінками виконавця. Вартість замовлення складала 12 100,00 грн. В день укладення договору нею було сплачено ФОП ОСОБА_2 аванс в розмірі 9 600,00 грн. Відповідач зобов'язався виконати замовлення за 15 днів. ФОП ОСОБА_2 зроблено заміри дверей, які внесено до попереднього договору та підписано замовником, з умовами подальшого уточнення їх розмірів. Через 30 днів за допомогою SMS-повідомлення її сповіщено про можливість доставлення товару. Враховуючи, що у визначену дату та час доставки замовлення замовника не було дома, вона не мала можливості прийняти товар та перевірити відповідність замірів. Зв'язавшись з представником відповідача в телефонному режимі, вона спробувала уточнити заміри дверей, в результаті чого з'ясувалося, що жодні з дверей не відповідають дійсним замірам, на що їй було повідомлено, що умови договору виконані ФОП ОСОБА_2 повним обсягом, крім того, вона повинна була самостійно перевіряти заміри дверей.
Позивач не погоджується з тим, що вона самостійно несе відповідальність за відповідність знятих замірів, оскільки для того у неї немає спеціальних знань. Натомість від ФОП ОСОБА_2 вона отримала повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку у разі несплати нею боргу до 31 січня 2021 року.
Станом на 25 лютого 2021 року ФОП ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання, сплачена сума авансу в розмірі 9 600,00 грн їй не повернута. Просила позов задовольнити.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
19 квітня 2021 року цивільна справа надійшла до Дніпровського районного суду міста Києва. В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву 21 квітня 2021 року передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи до 24 травня 2021 року та встановлено відповідні строки.
У встановлений судом строк відповідач ФОП ОСОБА_2 відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлявся за адресою реєстрації відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання». Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Згідно із положеннями частин першої, третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в статті 3 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною третьою статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦПК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Згідно із статтею 11 ЦПК України крім договорів, цивільні права та обов'язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 26 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір, індивідуальний номер замовлення КН-00202R, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується організувати роботу по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій (далі - вироби) за розцінками виконавця (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.2, 1.3 Договору замовник зобов'язується оплатити та прийняти готові вироби та роботу відповідно до умов договору. Якість виробів, що постачаються за договором, повинна відповідати технічним умовам даного договору.
У розділі 2 даного Договору визначено, що вартість металопластикових виробів складає
12 100, 00 грн, завдаток 9 600,00 грн, борг до передачі у власність 2 500,00 грн.
За змістом пункту 3.1, 3.1.1 Договору замовник зобов'язується сплатити вартість виробів, що складає 12 100,00 грн. Після внесення замовником завдатку 80-100 %, борг «до передачі у власність» повинен бути погашений не пізніше 7 днів з дня внесення завдатку.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що після виконання пункту 3.1 договору виконавець зобов'язується передати у власність замовника виготовлені вироби протягом 30 робочих днів з моменту виконання пункту 3.1.1.
Відповідно до пункту 3.5. 3.6 Договору замовник сповіщається про передачу Виробів за добу. Замовник зобов'язується прийняти готові вироби особисто, забезпечити присутність свого представника. У випадку, якщо передача у власність не була проведена (холостий виїзд) замовника, вартість повторної передачі сплачується замовником і складає 600 грн. Виконавець має право на дострокову передачу виробів по даному Договору (за погодженням із замовником). У цому випадку замовник зобов'язується прийняти вироби та забезпечити їх збереження до моменту виконання умов договору.
У пункті 3.10 визначено, що замовник підписує акт прийому-передачі виробів або надає письмову мотивовану відмову від підписання із вказівками щодо недоробок. У випадку непідписання замовником акту прийому-передачі виробів та ненадання письмової відмови, виконавець має право не передавати вироби у власність замовника.
Відповідно до пунктів 4.2, 4.2.1 договору у разі невиконання замовником пункту 3.1 або 3.1.1, вартість цього договору може бути змінена виконавцем на підставі зміни ціни виробництва виробу, у зв'язку з інфляцією або подорожчанням окремих комплектуючих виробів. Також, у випадку не оплати, Договір може бути розірваний. Таким чином, усі додатки цього догорову будуть вважатися недійсними. При внесенні замовником завдатку і подальшим невиконанням
п. 3.1 або п. 3.1.1 договору, завдаток замовнику не повертається (частина перша статті 571 ЦК України).
Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов'язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За змістом частини першої статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина перша статті 846 ЦК України).
Частиною першою, другою статті 854 ЦК України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Згідно товарного чеку від 26 вересня 2020 року № 00202 вбачається, що ОСОБА_1 надано ФОП ОСОБА_2 завдаток в розмірі 9 600,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно із частиною другою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
Відповідно до положення статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання.
За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по виконанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положенням статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до положення статті 614, частини другої статті 615 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
За змістом частин п'ятої-шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В статті 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене вище, аналізуючи зібрані по справі докази, керуючись вищенаведеними нормами законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов таких висновків.
З аналізу укладеного між сторонами Договору та наведених позивачем доводів, судом встановлено, що між сторонами існують договірні взаємовідносини, що виникли з Договору, індивідуальний номер замовлення КН-00202R, укладеного 26 вересня 2020 року, на виконання умов якого замовником ОСОБА_1 сплачено кошти в розмірі 9 600,00 грн, в договорі погоджено всі істотні умови даного договору з приводу виконання робіт.
Позивач не заперечує той факт, що через 30 днів, тобто в межах встановлено за договором строку виконання зобов'язань, відповідач мав намір виконати замовлення, однак, у визначений виконавцем час замовник не змогла отримати замовлення.
Суд зазначає, що даний факт не є підставою для невиконання умов договору, що узгоджується з пунктом 3.5 укладеного між сторонами договору. Крім того, в спірному договорі зазначено, що виконавець зобов'язаний попередити замовника за добу.
З наданих позивачем доказів, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк, договірні зобов'язання не виконав, вироби за договором замовнику не передав, доказів того, що виконання договору не відбулося з вини замовника відповідачем суду не надано.
ОСОБА_1 направляла на адресу ФОП ОСОБА_2 лист-запит від 21 січня 2021 року та лист-запит від 29 січня 2021 року № 2, що повернулися відправнику не врученими з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою».
Також позивач долучила до матеріалів справи лист від ФОП ОСОБА_2 , адресований на її ім'я, датований 21 січня 2021 року, в якому її повідомлено про те, що якщо до 31 січня 2021 року вона не сплатить борг в розмірі 2 500,00 грн, буде прийнято рішення про розірвання договору в односторонньому порядку.
Суд не надає оцінку вказаному документу, оскільки він не підписаний та не оформлений належним чином.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 договору у випадку невиконання п. 3.2, виконавець зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі 0,1 % від вартості даного договору за кожний робочий день прострочення. У випадку невиконання замовником своїх зобов'язань, замовник зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі 0,1 % від вартості даного договору за кожний день прострочення.
Частинами другою та четвертою статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно із положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Оскільки сторонами умови договору виконано не було, враховуючи положення статті
570 ЦК України, передана позивачкою грошова сума у загальному розмірі 9 600 грн є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.
Відповідно до Правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 918/631/19 у Постанові від 22 вересня 2020 року, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Враховуючи викладене вище, а також те, що відповідачем не виконані зобов'язання за договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання договору та стягнення сплачених позивачем коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити таке.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Частиною 2 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частиною першою 1 статті 16 та частиною першою статті 23 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс19).
Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.
Оскільки неправомірні дії відповідача, які полягають у невиконанні зобов'язань за договором купівлі-продажу, призвели до переживань та моральних страждань позивача, на підставі оцінки наведених у позовній заяві аргументів, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, наявні підстави для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 6, 15, 23, 509, 530, 526, 610, 611, 614, 615, 626-629, 638, 651, 837, 843, 846, 856 ЦК України, статтями 5, 10 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.
Розірвати договір від 26 вересня 2020 року, індивідуальний номер замовлення КН-00202R, укладений між ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 .
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) грошові кошти в сумі 9 600,00 грн (дев'ять тисяч шістсот гривень 00 коп) та пеню в розмірі 720,00 грн (сімсот двадцять гривень).
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 1 000 грн (одна тисяча гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме: Дніпровський районний суд міста Києва.
Повне рішення суду складено 02 серпня 2021 року.
Суддя О.О. Хромова