Справа № 703/353/17
2/703/9/21 .
21 липня 2021 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Опалинської О.П.,
при секретарях Холодняк Л.П., Литвин Г.Т., Чубенко О.А.
за участю представника ПАТ «УкрСиббанк» Шульги П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», треті особи - служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, приватний нотаріус Смілянського районного нотаріального округу - Новіков Ігор Миколайович, про визнання недійсним договору іпотеки, та за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
03 лютого 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовом до АКІБ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки №73822 від 24 грудня 2007 року, укладеного між ним та АКІБ «УкрСиббанк», посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. за реєстровим № 9510.
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 вказує, що 24 грудня 2007 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11275185000.
Цього ж ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» уклали договір Іпотеки №73822, в п.1 якого сторони погодили, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу предмету іпотеки від 24 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. за №9506.
Укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчення його приватним нотаріусом та внесення відомостей до Державного реєстру правочинів було здійснено 24 грудня 2007 року, таким чином, позивач вважає, що з цього моменту у нього виникло право власності на зазначену квартиру, яке 26 грудня 2007 року він зареєстрував в БТІ.
ОСОБА_1 з 22 грудня 2005 року по даний час він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого мають неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач та його син починаючи з 24 грудня 2007 року почали проживати у придбаній квартирі АДРЕСА_1 .
В свою чергу, як зауважує позивач, відповідачу було відомо про наявність в позивача малолітньої дитини - на час укладення іпотечного договору, оскільки останній при укладенні спірного правочину повідомляв банк про це неодноразово.
В 2017 році син позивача - ОСОБА_2 дізнався, що квартира в якій він проживає з 24 грудня 2007 року, в цей же день була передана відповідачу в іпотеку згідно вищевказаного договору іпотеки.
Разом з тим, відповідно до правових висновків, викладених у постанові ВСУ від 16.09.2015 року у справі №6-392цс15, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.
Позивач вважає, що при укладенні договору іпотеки відповідачем було порушено майнові права його малолітньої дитини, яка в силу свого віку, на момент укладання оспорюваного договору, проживала разом з ним в квартирі, яка передана банку в іпотеку, що в свою чергу зумовлювало отримання попередньої згоди органу опіки та піклування на укладання такого виду договору та є обов'язковим в силу положень ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», а отже його право як малолітньої дитини на користування даною квартирою як єдиним житлом - було порушеним, що, на думку позивача, дає підстави визнати іпотечний договір недійсним, як такий, що укладений без дотримання вимог ст.ст.203, 215 ЦК України.
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Таким чином, укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Позивач також звертає увагу суду на те, що квартира передана в іпотеку відповідачу являється єдиним житлом позивача та його сина, іншого житла він не має.
На підставі викладених обставин позивач просить визнати недійсним договір іпотеки №73822 від 24 грудня 2007 року, укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанк», посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. за реєстровим № 9510.
До початку судового засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Органюк Ю.Ю. подали до суду заяви, в яких підтримали позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та просили їх задовольнити.
Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» в судовому засіданні та у надісланих на адресу суду 20 липня 2017 року запереченнях на позовну заяву, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі, посилаючись на те, що такі вимоги є безпідставними.
Так, у вказаних запереченнях представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» пояснив, що 24 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - банк) та ОСОБА_1 (далі позичальник) було укладено договір про надання споживчого кредиту №11275185000 (далі - кредитний договір), відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язаний надати позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 21 500 доларів США, що еквівалентно на день укладання договору 108575 гривень за офіційним курсом НБУ, а позичальник зобов'язаний прийняти, належним чином використовувати та повернути кредитні кошти та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 1.4 кредитного договору кредит надано позичальнику для його особистих потреб, а саме - для придбання житла.
Того ж дня, 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М., зареєстрований в реєстрі за №9506, за яким придбав за рахунок отриманих ним кредитних коштів квартиру АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності за позивачем на вказану квартиру була проведена у КП «Смілянський відділок бюро технічної інвентаризації» 26 грудня 2007 року.
Одночасно при укладенні вказаного договору про надання споживчого кредиту між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 24 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. зареєстрований в реєстрі за №9510, відповідно до умов якого в іпотеку банку була передана вищевказана квартира АДРЕСА_1 .
Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» зауважив, що в кредитному договорі та в договорі іпотеки адресою проживання та адресою для листування ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 . Крім того, в преамбулах договору іпотеки та договору купівлі-продажу квартири зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований/мешкає за адресою АДРЕСА_3 , що було перевірено нотаріусом при посвідчені правочинів на підставі наданих ОСОБА_1 документів. Отже, станом на дату укладення договору іпотеки - 24 грудня 2007 року позивач мав право власності чи право користування ще на дві квартири за вказаними в договорах адресами, а отже квартира, що купувалася за рахунок кредитних коштів не була єдиним житлом позивача на час укладення договору іпотеки, відтак права дитини щодо користування іншою нерухомістю були забезпечені.
Договір купівлі-продажу квартири, кредитний договір та договір іпотеки укладалися одночасно в один день - 24 грудня 2007 року, тому ОСОБА_1 та його сім'я не були й не могли бути зареєстровані в цій квартирі в той же день, а отже не мали й права користування квартирою. Крім того, на дату укладення договору іпотеки ОСОБА_1 був зареєстрований та мешкав за іншою адресою; право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 26 грудня 2007 року, позивач та члені його родини, в тому числі й дитина, як пояснює позивач в позовній заяві, почали проживати в цій квартирі саме після того, як її придбали - з 24 грудня 2007 року.
Отже, на дату укладення договору іпотеки ОСОБА_2 не мав права власності чи права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно й дозвіл органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки був не потрібний. Крім того, ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_1 та матір'ю ОСОБА_2 , надала згоду на укладення її чоловіком договору іпотеки, а ОСОБА_1 підписанням договору іпотеки засвідчив, що укладенням договору іпотеки не порушені права та інтереси третіх осіб, в тому числі не порушені права дітей.
Таким чином, представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» вказує, що ОСОБА_2 не мав і не має права власності на вищевказану квартиру, він лише набув права користування житлом, а саме зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Укладення договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права ОСОБА_2 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 . Крім того, як зауважує представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» доказів на предмет підтвердження обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя позивачем не надано.
На підставі викладених обставин, оскільки відсутні факти та обґрунтування щодо порушення прав дитини при укладені договору іпотеки, оскільки дитина не мала постійного проживання за адресою предмета іпотеки та не мала права власності чи права користування предметом іпотеки, батько дитини засвідчив відсутність прав дитини на нерухомість, що передавалась в іпотеку, мати надала згоду на укладення договору іпотеки, відтак представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» вважає, що підстави для задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним відсутні та просив у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити в повному обсязі.
Під час судового розгляду справи представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» Шульга П.М. проти задоволення позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки заперечував з вищевказаних підстав.
В свою чергу, 18 вересня 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11275185000 з додатковими угодами №1 від 24 грудня 2007 року та № 2 від 05 листопада 2012 року, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21500 доларів США шляхом зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , а останній зобов'язався щомісячно повертати кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, які встановлені графіком погашення кредиту, з кінцевим терміном повернення кредиту до 23 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, зі сплатою відсотків у розмірі 12,9% річних на суму залишку заборгованості по кредиту.
Оскільки позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому Договором, а останній в порушення норм закону та умов Договору свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав у зв'язку з чим станом на 12 вересня 2017 року утворилась заборгованість по кредиту та процентам в розмірі 16546 доларів США 05 центів, з яких:
- 15049 доларів США 16 центів - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 477 доларів США 84 центи за строк з 27 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року;
- 1496 доларів США 89 центів - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 1325 доларів США 05 центів за строк з 01 січня 2017 року по 30 серпня 2017 року.
Крім того, згідно п.4.1. кредитного договору у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу.
Таким чином, внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором, станом на 12 вересня 2017 року утворилась заборгованість по пені в розмірі 3109 гривень 86 копійок, з яких 828 гривень 37 копійок - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року; та 2281 гривня 49 копійок - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за строк з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язання 24 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 168600, згідно якого ОСОБА_3 як поручитель, у випадку невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору несе солідарну відповідальність перед банком.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 не здійснював своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та по процентам протягом тривалого часу, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов'язання, позивач направив відповідачам вимоги про необхідність усунення порушень договору. Однак відповідачі у строк, вказаний у вимозі, порушення умов договору не усунули.
Враховуючи викладені обставини, позивач ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом та просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №11275185000 від 24 грудня 2007 року в розмірі 16546 доларів США 05 центів та пеню у розмірі 3109 гривень 86 копійок. Крім того просить стягнути з відповідачів у рівних частинах понесені банком судові витрати по оплаті судового збору, які в загальному розмірі складають 6501 гривня 77 копійок.
З урахуванням того, що обидва вищевказані позови по своєму характеру є однорідними, які виникли з тих же підстав, про той же предмет спору і окремий розгляд цих справ є недоцільним, ухвалою суду від 17 квітня 2018 року за клопотанням відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвоката Органюка Ю.Ю. справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором об'єднано для спільного розгляду в одне провадження з цивільною справою № 703/353/17 за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до АКІБ «УкрСиббанк», треті особи - служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, приватний нотаріус Смілянського районного нотаріального округу - Новіков І.М., про визнання недійсним договору іпотеки, та справі присвоєно номер 703/353/17.
Не погоджуючись із заявленими ПАТ «УкрСиббанк» позовними вимогами, 16 липня 2019 року представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвокат Органюк Ю.Ю. направив до суду відзив, відповідно до якого просить в позові ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити за безпідставністю та визнати поруку ОСОБА_3 згідно договору поруки № 168600 від 24 грудня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 , припиненою.
Як на підстави для відмови у задоволенні позову представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвокат Органюк Ю.Ю. посилається на наступні обставини.
24 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11275185000, відповідно до п.1.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті, долари США, в сумі 21 500 доларів США що дорівнює еквіваленту 108 575 гривень за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язався прийняти належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах зазначених у даному договорі.
Згідно п.1.2.2. Договору, позичальник зобов'язується повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірі що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до Договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток №1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 23 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та або згідно умов відповідної угоди.
Пунктом 6.2 Договору встановлено, що в разі застосування Банком права передбаченого пунктом 6.1.2 Договору порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати за кредит є наступними, а саме:
- Банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за Договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою Позичальника;
- терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредитом вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковим до повернення і сплати в повному обсязі Банку про дострокове повернення кредиту за умови, що:
а) Банк направив за адресою Позичальника повідомлення (вимогу) про порушення зобов'язань Позичальника за Договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, а
б) Позичальник не усунув зазначених Банком порушень зобов'язань Позичальника за Договором протягом тридцять одного календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаної вимоги Банку;
- терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі Банку з сорок першого календарного дня, рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) Банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку внаслідок зміни Позичальником адреси (без попереднього про це повідомлення Банку) або з інших підстав протягом сорока календарних днів рахуючи з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) Банку.
Згідно п.7.6. Договору, листування між сторонами за цим договором здійснюється шляхом направлення або надання однією стороною відповідних повідомлень (рекомендованих) листів іншій стороні на її адресу, що визначена як адреса для листування у розділі «Адреси банківські реквізити та підписи сторін» цього договору або за іншою адресою, про яку Сторона письмово повідомила іншій стороні при зміні адреси. Підтвердженням факту відправлення повідомлення (рекомендованого листа) є поштова квитанція або інший документ що підтверджує факт відправки або вручення або отримання повідомлення. Сторони погодили, що адреса Банку для листування зазначена в цьому договорі вважається місцем виконанням Сторонами своїх зобов'язань за договором.
Разом з тим, 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 надіслав банку заяву (повідомлення) про зміну поштової адреси для листування та зміну фактичного місця проживання, якою у відповідності до п.7.6. договору, він повідомляв Банк, що починаючи з 27 січня 2017 року його поштова адреса для листування та місце фактичного проживання змінилося. В подальшому просив надсилати поштову кореспонденцію та вважати місце його фактично проживання за адресою: АДРЕСА_5 .
Однак Банком вимога про дострокове погашення заборгованості №23-1-2/2077 від 01 серпня 2017 року була надіслана ОСОБА_1 без врахування заяви позивальника про зміну поштової адреси для листування. Таким чином, вказує, що термін дострокового повернення кредиту та плати за його користування не настав, що є підставою для відмови в задоволенні позову банку.
Крім того, виходячи з положень частини четвертої статті 559 ЦК України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
З огляду на викладене, порука є строковим зобов'язанням, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Строк пред'явлення вимоги до поручителя повинен обраховуватися з дня невиконання позичальником зобов'язання зі сплати чергового платежу.
Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвокат Органюк Ю.Ю. зауважив, що Банком із позовною заявою до суду подано роздруківку здійснених Позичальником оплат за договором, із якої вбачається, що останній не виконував зобов'язання за кредитним договором з 30 грудня 2016 року, тому не зважаючи на те що Банк направив Лист-вимогу поручителю про повне дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором 01 серпня 2017 року №23-1-2/2078, порука за всіма черговими платежами вважається припиненою.
При цьому, банк звернувся до суду із позовом до позичальника та поручителя про стягнення кредитної заборгованості лише 18 вересня 2017 року (дата вказана на позовній заяві).
За таких обставин, представник відповідачів вказує, що порука ОСОБА_3 згідно договору поруки є припиненою, оскільки банк не пред'явив позовної вимоги до поручителя в шестимісячний строк з дня виникнення такого права.
На підставі наведеного представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - адвокат Органюк Ю.Ю. просив застосувати до спірних правовідносин перебіг строку позовної давності за всіма платежами, а у зв'язку з його пропуском та на підставі вищевикладеного у задоволенні позовної заяви ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.
23 липня 2019 року представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» по справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором направив до суду письмові пояснення на відзив відповідачів, в яких зазначив, що строк на припинення поруки у зв'язку з пропуском строку позовної давності до поручителя передбачено ч. 4 ст. 559 Цивільного Кодексу України. Разом з тим, 03 липня 2018 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», що набрав чинності 04 листопада 2018 року. Вказаним законом було внесено зміни до Цивільного кодексу України, зокрема частину четверту статті 559 викладено в такій редакції: «порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання».
Представник банку вказує, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію. Тобто даним Законом, передбачена його зворотна дія в часі, що підпадає під винятки встановлені чинним законодавством.
Таким чином, оскільки на момент розгляду справи судом, даний Закон уже набрав законної сили, відтак з огляду на зміни в чинному законодавстві та збільшення строку позовної давності до поручителя, можна зробити висновок, що строк позовної давності до позичальника та поручителя складає 3 роки.
Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом 3-х років від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Сторонами не оспорюється, що боржник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як поручитель згідно договору поруки, відповідає по зобов'язаннях за вищезазначеним договором з кінцевим терміном виконання зобов'язання - 23 грудня 2037 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.
Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через три роки після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу трирічного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Таким чином, з огляду на те, що останній платіж на погашення заборгованості позичальником ОСОБА_1 було здійснено 27 грудня 2016 року, а з позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся у вересні 2017 року, представник ПАТ «УкрСиббанк» вважає, що строк позовної давності ним не пропущено, навіть за умови відсутності факту отримання вимоги позичальником, про що зазначають відповідачі.
Крім того, представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки, 23 червня 2020 року подав до суду письмову заяву про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , посилаючись на те, що спірний договір іпотеки було укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 24 грудня 2017 року, тоді як останній звернувся до суду із позовом про визнання вказаного договору іпотеки недійсним з підстав невідповідності закону більш ніж через вісім років з часу його укладення, сплачуючи протягом цього часу платежі за кредитним договором. Крім того, позичальник не користувався правом на відкликання згоди на укладення договору надання споживчого кредиту, передбаченого положенням ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не заявляв про необхідність внесення змін або роз'яснень положень оспорюваного договору. Таким чином представник банку вважає, що позовна давність щодо позовних вимог ОСОБА_1 сплила.
Сторони в судове засідання не з'явились, однак представники сторін, а також ОСОБА_1 та третя особа - приватний нотаріус Смілянського районного нотаріального округу - Новіков І.М. подали до суду відповідні заяви про розгляд справи без їх участі.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 21 грудня 2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11275185000 ( Т. 2 а.с. 12-17).
Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) у сумі 21500 доларів США шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов'язався щомісячно повертати кредит та сплачувати проценти у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1(Т.2 а.с. 18-25), але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п. 1.1, 1.2. кредитного договору), що підтверджується випискою з поточного рахунку відповідача ОСОБА_1 , як доказ надання коштів (Т.2 а.с. 51).
За користування кредитними коштами відповідач ОСОБА_1 зобов'язався сплатити проценти у розмірі 12,9% річних (п. 1.3.1 кредитного договору). Сторони домовилися, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу в розмірі подвійної процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку, та сплачуються у порядку, встановленому договором (п. 1.3.3 кредитного договору).
Згідно з п. 4.1. кредитного договору у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань відповідач ОСОБА_1 сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючи з 32 календарного дня.
В подальшому до кредитного договору додатковою угодою №1 від 24 грудня 2007 року були внесені зміни додано новий графік ануїтентних платежів (Додаток 2), додано до договору «Тарифи банку», доповнено договір пунктом 1.3.5 щодо сплати комісії. Так, додатковою угодою №1 від 24 грудня 2007 року змінено графік погашення кредиту та змінено розмір процентної ставки в залежності від періоду погашення кредиту (Т.2 а.с. 26).
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному кредитному договору прийнята порука ОСОБА_3 згідно договору поруки 168500 від 24 грудня 2007 року (Т. 2 а.с. 39-40).
У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 не здійснював своєчасних платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та по процентам в повному обсязі, виникла заборгованість.
Банком рекомендованим поштовим відправленням були направлені відповідачам вимоги про необхідність усунення порушень договору (Т 2 а.с. 52-55). Однак вимоги банку позичальником та поручителем виконані не були.
Станом на 12 вересня 2017 року заборгованість за кредитним договором №11275185000 від 24 грудня 2007 року становить борг по кредиту та процентам в розмірі 16546 доларів США 05 центів, та заборгованість по пені в розмірі 3109 гривень 86 копійок з яких:
- 15049 доларів США 16 центів - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 477 доларів США 84 центи за строк з 27 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року;
- 1496 доларів США 89 центів - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 1325 доларів США 05 центів за строк з 01 січня 2017 року по 30 серпня 2017 року.
- 828 гривень 37 копійок - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року;
- 2281 гривня 49 копійок - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за строк з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року (Т.2 а.с. 44-50).
Даний розрахунок заборгованості суд визнає достовірним та правильним, приймаючи до уваги як належний та допустимий доказ, що відповідає вимогам ст.ст. 57-59 ЦПК України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків . Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові, у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.
Як передбачено до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Судом також встановлено, що під час укладення вказаного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 повністю погоджувався з умовами договору та підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки і значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України.
Факт невиконання зобов'язань за вказаним кредитним договором не заперечується відповідачем ОСОБА_1 , представник останнього у відзиві на позов ПАТ «УкрСиббанк» підтвердив обставину, що останній платіж за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 було внесено у грудні 2016 року, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором.
Не заслуговують на увагу посилання представника відповідача ОСОБА_1 , про те що строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором на момент подачі банком позовної заяви не настав, оскільки вимога банку про дострокове повернення кредиту не була направлена на адресу відповідача згідно поданої ним заяви про зміну адреси листування, оскільки такі доводи є формальними та не можуть бути підставою для припинення виконання взятих ним на себе зобов'язань в цілому.
Окрім того, під час розгляду даної справи в суді відповідач, достовірно знаючи про заявлені позивачем позовні вимоги до нього, правом на сплату кредиту та виконання взятих на себе зобов'язань не скористався, що також спростовує його доводи про те, що заявлені позивачем позовні вимоги є передчасними.
Враховуючи приписи вищезазначених норм ЦК України та положення Договору, які погоджені сторонами, а також ту обставину, що судом встановлено факт порушення відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Договором, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог позивача ПАТ «УкрСиббанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованості за кредитним договором №11275185000 від 24 грудня 2007 року, а саме заборгованість по кредиту та процентам у розмірі 16546 доларів США 05 (п'ять) центів та пені у розмірі 3109 гривень 86 копійок.
Судом також встановлено, що виконання умов зобов'язання забезпечено договором поруки, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 зобов'язалася відповідати перед позивачем за погашення боргу ОСОБА_1 за кредитним договором на засадах солідарного боржника ( п.1.4 договору поруки від 24 грудня 2007 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Окрім того, відповідно до ст.ст. 553, 554 ЦК України, п.п. 1.1.-1.5 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору, в тому числі за повернення суми боргу, відсотків за використання кредитних коштів, штрафних санкцій.
Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Причини невиконання позичальником своїх зобов'язань по кредитному договору ніяким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов'язань по договору поруки.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів не спростований останнім та об'єктивно підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості. Таким чином, позичальник ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором допустив утворення заборгованості.
Разом з тим, умови наведених договорів не свідчать про те, що позовна давність, встановлена законом, була збільшена за домовленістю сторін.
Що стосується умови п. 3.1. договору поруки про встановлення сторонами строку дії договору «до повного припинення всіх зобов'язань Боржника за Основним договором», суд зазначає наступне.
Сторони констатують, що строк закінчення цього договору не вказується банком конкретно, так як він визначається моментом повного погашення заборгованості третьою особою по кредитному договору. Однак, таке формулювання у договорі поруки не свідчить про встановлення строку дії та припинення поруки.
З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (п. 3.1.) про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Під час розгляду вказаної справи представником відповідача ОСОБА_3 заявлено клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог банку, вказуючи, що строк позовної давності на звернення позивача до суду із вказаним позовом внаслідок порушення умов кредитного договору розпочався з часу виникнення заборгованості за черговим платежем, якому передувало здійснення відповідачем ОСОБА_3 останньої виплати по кредиту у грудні 2016 року, тоді як позов пред'явлено лише у вересні 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію вказаного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
З огляду на викладені приписи порука є строковим зобов'язанням, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Строк пред'явлення вимоги до поручителя повинен обраховуватися з дня невиконання позичальником зобов'язання зі сплати чергового платежу.
Як встановлено судом, не заперечується сторонами та підтверджується наданою банком роздруківкою здійснених позичальником ОСОБА_1 платежів, останній не виконував зобов'язання за кредитним договором з 30 грудня 2016 року, тому не зважаючи на те що Банк направив Лист-вимогу поручителю про повне дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором 01 серпня 2017 року за №23-1-2/2078, однак до суду за захистом свого порушеного права про стягнення заборгованості в солідарному порядку із боржника та поручителя звернувся лише у вересні 2017 року, відтак порука за всіма черговими платежами вважається припиненою.
При цьому, суд вважає, що не підлягають застосуванню положення ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції від 04 листопада 2018 року, відповідно до яких порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання. Застосування вказаної норми Закону в новій редакції призведе до суттєвого погіршення положення відповідача ОСОБА_3 , що є неприпустимим.
Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а також у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Враховуючи зміст договору поруки № 168500 від 24 грудня 2007 року, керуючись положеннями ч.ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України чинної на момент укладення вказаного договору, порука ОСОБА_3 є такою, що припинена, що в свою чергу звільняє ОСОБА_3 від виконання зобов'язань третьої особи, а банк - позбавляє права вимоги до ОСОБА_3 . Відтак, в цій частині позовних вимог ПАТ «Укрсиббанк» - слід відмовити.
Окрім того, виходячи з норм чинного законодавства, у разі укладення кредитного договору в іноземній валюті й наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті.
Також відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 «У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що також відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК».
Щодо заявлених ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , позовних вимог до АКІБ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено вищевказаний Договір про надання споживчого кредиту №11275185000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 21 500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день укладання договору еквівалентно 108575 гривень (Т. 2 а.с. 12-17). Кредит надано позичальнику для його особистих потреб, а саме для придбання житла (Т. 2 а.с. 13).
Того ж дня, 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М., зареєстрованого в реєстрі за №9506, придбав за рахунок кредитних коштів квартиру за адресою АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 11).
Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 прийнято Смілянським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 26 грудня 2007 року (Т.1 а.с. 12).
В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між сторонами договору укладено договір іпотеки від 24 грудня 2007 року, згідно умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 9-10).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.4 договору іпотеки предмет іпотеки за цим договором належить іпотекодавцю на праві власності, до часу укладення договору іпотеки жодним чином не відчужений, третім особам в оренду/лізин/довірче управління не переданий, укладенням договору іпотеки не порушені права та інтереси третіх осіб, в тому числі не порушені права дітей.
Таким чином, ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час посвідчення вказаного договору іпотеки приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І.М. 24 грудня 2007 року підтвердив, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в його особистій приватній власності, будь-яких прав щодо неї в інших осіб, у тому числі за договорами найму, немає, права дитини не порушені.
Відповідно до п. 1.6. Договору іпотеки предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекокодавця.
У якості правової підстави для визнання договору іпотеки від 24 грудня 2007 року недійсним, позивач, як законний представник неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилався на відсутність обов'язкової згоди органу опіки та піклування при укладенні зазначеного договору, оскільки на момент його укладення в квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, постійно проживав та мав право користування вказаною квартирою малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнається недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 року, статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05.06.2003 року іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення спірного договору іпотеки, а саме 24 грудня 2007 року, не мав і не має права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки. Він набув лише права користування житлом - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору № 73822 від 24 грудня 2007 року, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2940цс15, якою доповнено правові висновки, викладені в постановах, прийнятих Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України 16 вересня 2015 року в справі №6-392цс15, від 16 грудня 2015 року в справі № 6-214цс15 та від 20 січня 2016 року в справі №6-1560цс15: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203. частіша перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/ або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо ,жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_16 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Верховний Суд України в складі Судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-384цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, в якій сформував правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
Вказане також повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеною в постанові від 26 березня 2018 року в справі № 405/7581/16-ц.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його позовом до АКІБ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки №73822 від 24 грудня 2007 року, укладеного між ним та АКІБ «УкрСиббанк», у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити повністю. При цьому, підстави для відшкодування позивачу ОСОБА_1 понесених судових витрат також відсутні, оскільки суд відмовляє в задоволенні заявлених ним позовних вимог.
Щодо заяви представника відповідача ПАТ «Укрсиббанк» про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійним договору іпотеки, суд зазначає наступне.
Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не задоволено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення у повному обсязі, суд не вбачає підстав для вирішення питання щодо застосування строку позовної давності в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки №73822 від 24 грудня 2007 року, укладеного між ним та АКІБ «УкрСиббанк».
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивачем ПАТ «УкрСиббанк» при подачі позовної заяви до суду був сплачений судовий збір у розмірі 6501 гривня 77 копійок, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 у відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у вищезазначеному розмірі на користь позивача ПАТ «Укрсиббанк».
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 525, 526, 530, 553, 554, 559, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 256, 264, 265, 267, 268, 273 ЦПК України, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, Законом України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 року, постановою Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2940цс15, постановою Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, постановою Верховного Суду від 26 березня 2018 року в справі № 405/7581/16-ц -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Акціонерного Комерційного Іноваційного Банку «УкрСиббанк», треті особи - служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, приватний нотаріус Смілянського районного нотаріального округу - Новіков Ігор Миколайович, про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити у повному обсязі.
Позов Публічного Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (рахунок № НОМЕР_2 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код 09807750, місцезнаходження - м. Харків, проспект Московський, 60) заборгованість за кредитним договором №11275185000 від 24 грудня 2007 року по кредиту та процентам у розмірі 16546 (шістнадцять тисяч п'ятсот сорок шість) доларів США 05 (п'ять) центів, пеню у розмірі 3109 (три тисячі сто дев'ять) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (рахунок № НОМЕР_2 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код 09807750, місцезнаходження - м. Харків, проспект Московський, 60) понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 6501 (шість тисяч п'ятсот одна) гривня 77 (сімдесят сім) копійок.
В іншій частині вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.
Повний текст рішення суду виготовлено 02 серпня 2021 року.
Сторони по справі:
Позивач/відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач/позивач: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» - МФО 351005, код 09807750, місцезнаходження - м. Харків, проспект Московський, 60.
Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа: приватний нотаріус Смілянського районного нотаріального округу - Новіков Ігор Миколайович - місцезнаходження: 20701, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Незалежності, 24.
Третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради - місцезнаходження: 20701, Черкаська область, місто Сміла, вул. Незалежності, будинок 37.
Головуючий О.П.Опалинська