Справа № 367/5656/21
Провадження №2-з/367/324/2021
Іменем України
про повернення
02 серпня 2021 року суддя Ірпінського міського суду Київської області Саранюк Л.П. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищевказана заява.
Подана заява викладена не державною мовою, якою є українська мова, а іншою (російською).
Розглянувши заяву, суд приходить до наступного висновку.
Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Крім того, згідно частини першої статті 6 Закону України "Про засади державної мовної політики" державною мовою України є українська мова. Відповідно до частини третьої статті 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" сторони, які беруть участь у справі, подають письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. Відповідно сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.
За частиною другою статті 10 Конституції України українська мова має виконувати відповідну державотворчу, на відміну від інших мов, функцію, а отже, бути в постійній дії і максимально працювати у всіх сферах суспільного життя, відіграючи певну роль. Зазначене вказує на підстави для виокремлення української мови із сукупності інших національних мов, якими громадяни України можуть користуватися у повсякденному житті, і для набуття нею обов'язкового загальновживаного статусу. Таке твердження не є приниженням або ігноруванням положень частини другої статті 10 Конституції України про гарантування вільного розвитку, використання й захисту російської, інших мов національних меншин України, оскільки, в частинах першій, другій, третій цієї статті закладено різні завдання і призначення, які не можна змішувати, а отже, й помилково протиставляти одну одній або шукати прояви запрограмованого конфлікту.
Аналогічного висновку прийшов і Верховний Суд в ухвалі від 20.10.2020 по справі № 623/1204/20.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні "Менцен проти Латвії (заява № 71074/01) зазначив: "... що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
Водночас, більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповіднихконституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов'язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов'язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб'єктивних прав для носіїв цієї мови".
Враховуючи викладене, відмова у доступі до суду з підстав невиконання вимог закону щодо дотримання української мови при подачі позовної заяви, заяви, не є такою, що несумісна з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, слід вважати неподаною та повернути заявнику, оскільки, з огляду на зазначене вище та імперативність положень частини першої статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо визначення мови діловодства при здійсненні судочинства заява про забезпечення позову має бути викладена державною (українською) мовою.
За таких умов, коли заява не відповідає вимогам ст.151 ЦПК України, вона підлягає поверненню заявнику.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 151-153, 247 ЦПК України,-
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - повернути заявнику.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Л.П. Саранюк