№2а-3927/09
15 грудня 2009 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі головуючого, судді Уржумової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим про поновлення строку на звернення до суду, визнання дій відповідача протиправними та покладення обов'язків вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим (далі Управління) та просив суд: поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними, зобов'язати відповідача зробити перерахунок недоплаченої з 01.01.2006 по 30.09.2009 року підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у порядку, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та виплатити недоплачене за зазначений час підвищення у розмірі 5186 гривень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, 1942 року народження, відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 року “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року йому повинні виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2009 рр. така допомога виплачувалася у заниженому розмірі. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивач просив врахувати те, що відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме частиною 2 статті 46 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Отже сума невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період із 2006 р. включно по 30 вересня 2009 р. (включно) складає 5186 грн. З вищенаведених підстав, посилаючись на Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, рішення Конституційного Суду України, Конституцію України, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” позивач просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Справа за поданими письмовими клопотаннями позивача та представника відповідача розглядається в порядку письмового провадження, що відповідає вимогам частини 3 статті 122 КАС України.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 15.12.2009 року позов в частині визнання бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим щодо відмови у нарахуванні щомісячної соціальної допомоги дітям війни за грудень 2007 року та з травня до грудня 2008 року ОСОБА_1 протиправною - залишено без розгляду з підстав п. 3 ч. 1 ст. 155 КАС України.
Вивчивши доводи позову та письмові заперечення представника відповідача, проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, що були предметом вивчення суду, виходячи з наступного.
Предметом вивчення та перевірки суду, з урахуванням вищевикладеної ухвали суду про залишення позову без розгляду, є позовні вимоги ОСОБА_1 про протиправність дій відповідача та покладення зобов'язання зробити перерахунок та виплатити недоплачене у період 2006-2008 рр. підвищення до пенсії як дитині війни.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 народився у 1942 році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с. 5), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на щомісячне отримання державної соціальної допомоги до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За довідкою, наданою представником відповідача до письмових заперечень на позовні вимоги позивача, у 2006 році позивачу взагалі не виплачувалося спірне підвищення до пенсії як дитині війни, а у грудні 2008 року - вересні 2009 року виплачувалося у розмірі - 49,80 грн.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла у період 2006 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З оглядом на вищевикладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позову про порушення прав позивача з 01.12.2008 року по 30.09.2009 року - у межах позовних вимог виплатою у заниженому розмірі щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” - є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 року №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету” та пункт 8 постанови КМУ, на який у своїх письмових запереченнях посилається представник відповідача, не підлягають застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечать нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
З наведених підстав, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача щодо законодавчого не визначення порядку виконання положень ст. 6 спеціального Закону, та відсутністю коштів у відділу Пенсійного Фонду України на проведення вказаних виплат у законодавчо визначеному розмірі.
Таким чином, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачу у відповідності з діючою у період з 01.01.2009 р. по 30.09.2009 року (включно) редакцією статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як зазначалося судом вище, повинен був складати: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, розмір мінімальної пенсії за віком, повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб: у січні - вересні 2009 року - 149, 40 грн. (498,00 грн. х 30%). Таким чином за зазначений період позивачеві до виплати підлягало 1494 грн., а, фактично, було виплачено 498 грн., тобто недоплачена сума складає 996 грн. та підлягає до виплати позивачеві.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання незаконним протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням усього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов до висновку, що порушені права позивача у сфері публічно-правових відносин, будуть захищені та відновлені шляхом покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2009 року по 30.09.2009 року (включно) як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 996 грн.
У задоволенні позовних вимог позивачу у частині визнання неправомірними дій відповідача у період з 01 січня 009 по 30.09.2009 року слід відмовити, оскільки відповідач у зазначений час діяв у межах наданих йому повноважень, а також у межах надходжень на зазначе6ні виплати з Державного бюджету України.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені судом, то понесені нею судові витрати у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам - 1 гривня 70 копійок підлягають стягненню на її користь з Державного бюджету України.
На підставі ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46-х народних депутатів України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутату України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 99, 100, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни у за період з 01.01.2009 року по 30.09.2009 року у розмірі 996 (дев'ятсот дев'яносто шість) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 гривня 70 копійок.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя