27 липня 2021 р. Справа № 120/5217/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
25.05.2021 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні позивачки з військової служби, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка має дитину віком до 15 років, за 2014-2021 рр., виходячи з розміру з грошового забезпечення станом на день звільнення позивачки з військової служби 02.03.2021, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці таку грошову компенсацію;
- визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за вказаний період, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом начальника Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла від 01.03.221 № 9-РС позивачку звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2021 № 42 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.03.2021. Позивачка зазначає, що як одинока матір, яка має дитину віком до 15 років, вона мала право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. Однак така відпустка під час військової служби їй не надавалась. Відтак позивачка вважає, що у зв'язку зі звільненням з військової служби вона мала отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки протягом 2014-2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Проте відповідач виплату такої компенсації не здійснив.
Крім того, позивачка зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з нею мав бути проведений повний розрахунок за усіма видами забезпечення. Однак відповідач не здійснив виплату індексації грошового забезпечення за 2016-2018 рр.
У березні 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявами, в яких просила здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки протягом 2014-2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, та індексації грошового забезпечення за 2016-2018 рр. Однак листом від 29.04.2021 за № 665/К-13/8 відповідач відмовив у здійсненні таких виплат, посилаючись на відсутність правових підстав для цього.
Позивачка вважає, що оскаржувана бездіяльність відповідача суперечать вимогам чинного законодавства, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 28.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 31.05.2021 позов ОСОБА_1 роз'єднано та вирішено в межах адміністративної справи № 120/5217/21-а розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні позивачки з військової служби, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка має дитину віком до 15 років, за 2014-2021 рр., виходячи з розміру з грошового забезпечення станом на день звільнення позивачки з військової служби 02.03.2021, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці таку грошову компенсацію.
29.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені частинами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідач звертає увагу, що з 2014 року у позивачки виникло право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Проте скористатися цим правом позивачка не могла, оскільки перебувала на військовій службі під час особливого періоду.
Крім того, відповідач вважає, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена лише у разі наявності права на отримання відпустки.
Інших заяв по суті від сторін не надходило.
Частиною другою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
В силу положень ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 06.09.2006.
З 2014 року позивачка виховує доньку самостійно, оскільки чоловік позивачки та батько дитини ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 01.07.2014).
У спірний період (2014-2021 рр.) позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка відділення телекомунікаційних систем центру радіозв'язку, що визнається відповідачем.
Наказом начальника Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла від 01.03.2021 № 9-РС позивачку звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2021 № 42 позивачку виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.03.2021.
Позивачка зазначає, що як одинока матір, яка має дитину віком до 15 років, вона мала право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. Однак така відпустка під час військової служби їй не надавалась.
У березні 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявами, в яких просила здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки протягом 2014-2021 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Листом від 29.04.2021 за № 665/К-13/8 відповідач відмовив у здійсненні таких виплат, посилаючись на припинення надання додаткових відпусток в особливий період.
Позивачка вважає, що невиплата їй при звільненні з військової служби грошової компенсації за усі дні невикористаної додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, а відтак за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15.11.1996 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей" від 19.05.2009 № 1343-V та до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження військової служби.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивачки зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не провів з позивачкою усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні додаткової відпуски як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 15 років, за час військової служби з 2014 по 2021 рр.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у відзиві відповідач вказує лише одну підставу відмови у нарахуванні та виплаті позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері, це - наявність "особливого періоду".
Втім, такі доводи суд оцінює критично, оскільки позивачка набула відповідне право у зв'язку зі звільненням з військової служби.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що військова частина не довела правомірність ненарахування та невиплати позивачці при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки", що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
В силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї позиції, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 15 років, за 2014-2021 рр., виходячи з розміру з грошового забезпечення станом на день звільнення позивачки з військової служби 02.03.2021.
Відтак позов належить задовольнити повністю.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2014-2021 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки", як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 15 років, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби 02.03.2021.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2014-2021 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки", як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 15 років, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби 02.03.2021.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено 27.07.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович