м. Вінниця
30 липня 2021 р. Справа № 120/4767/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Тульчинської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що звернувшись із клопотанням до Тульчинської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель комунальної власності на території Тульчинської ТГ за межами с. Бортники.
Однак, відповідач за наслідками розгляду клопотання, листом від 09.04.2021 року № 02-16-Г-345 повідомив, що на момент розгляду клопотання позивача на території Тульчинської міської ради відсутні вільні земельні ділянки, які можна отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою суду від 25.05.2021 року відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на адміністративний позов.
Відповідач правом надання відзиву не скористався, що з урахуванням вимог ст.ст. 159, 162 КАС України є підставою для вирішення даної справи за наявними матеріалами справи та в межах заявлених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що 11.03.2021 року ОСОБА_1 звернулась із клопотанням до Тульчинської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель комунальної власності на території Тульчинської ТГ за межами с. Бортники.
За результатами розгляду вказаного клопотання, відповідач листом від 09.04.2021 року № 02-16-Г-345 повідомив, що заява позивача розглянута на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин Тульчинської міської ради 07.04.2021 року, та на момент розгляду клопотання позивача на території Тульчинської міської ради відсутні вільні земельні ділянки, які можна отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Разом із тим, не погоджуючись із такою відмовою та її формою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
За приписами пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. А відтак, відповідач, розглядаючи клопотання позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до вимог ст.118 ЗК України або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач має керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у Земельному кодексі України.
Аналогічного висновку дійшов і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі за № 806/2208/17, 24.04.2018 у справі за №802/1534/17-а, 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 (провадження за №К/9901/67463/18), постанові КАС ВС від 10.01.2019 у справі за №820/4555/17 (адміністративне провадження №К/9901/3349/18), постанові КАС ВС від 29.01.2019 у справі №824/332/17-а (адміністративне провадження за №К/9901/946/18), постанові КАС ВС від 31.01.2019 у справі за №815/2488/17 (адміністративне провадження за №К/9901/2409/18), постанові КАС ВС від 04.02.2019 у справі за №823/1121/16 (адміністративне провадження за №К/9901/13808/18), та постанові КАС ВС від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 (провадження за №К/9901/67463/18).
Чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Надаючи оцінку підставам відмови позивачеві у наданні дозволу розроблення проекту землеустрою суд виходив з такого.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель комунальної власності на території Тульчинської ТГ за межами с. Бортники. Відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу з тих підстав, що з на момент розгляду клопотання позивача на території Тульчинської міської ради відсутні вільні земельні ділянки, які можна отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Суд зазначає, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.
Відмова не передбачена вичерпним переліком, визначеним статтею 118 Земельного Кодексу України, відповідно така відмова є незаконною.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Відповідачем у оскаржуваному листі від 09.04.2021 року № 02-16-Г-345 не наведено жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України, за яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для відведення земельної ділянки у власність. Зазначена відповідь відповідача не містять ані мотивованої відмови, як того вимагає законодавство, ані погодження у надані дозволу та носить інформаційний характер. Окрім того, не оформлена розпорядчим документом.
Відносно аргументів позивача про порушення відповідачем вимог закону при оформлені відмови в наданні дозволу листом, то суд оцінюючи їх керується такими мотивами.
Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).
Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ряди вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесії ряди проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації (частина 17 статі 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні ).
Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (частина 1 статті 47 України Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до частини 4 статі 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (частина 10 статі 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради (частина 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Крім того, приписами частини 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Пунктами 2, 12 частини 1 статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно - правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно - правові засади діяльності, а також іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.
Отже, приписами Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації" передбачено обов'язок розпорядників інформації, до яких належить і Тульчинська міська рада Вінницької області, оприлюднювати інформацію про свою діяльність, а саме: результати поіменного голосування; висновки і рекомендації постійних комісій, протоколи засідань постійних комісій; акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також проекти актів органів місцевого самоврядування (крім деяких виключень).
З вищевикладеного встановлено, що постійні комісії уповноважені на розгляд питань, що виносять на сесію, проте не приймають остаточних рішення, а лише надають висновки та рекомендації для сесії відповідної ради.
Тульчинська міська рада, при надходженні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність протягом місяця повинна була розглянути його та пленарному засіданні ради прийняти рішення про надання такого дозволу або про відмову у його наданні.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися відповідним управлінським рішенням, в той час, як відповідач протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Відсутність належним чином оформленого рішення сесії органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення. Натомість, як встановлено у цій справі, результат розгляду клопотання відповідач оформив листом від 09.04.2021 №02-16-Г-345, що є недопустимим адже вказує на те, що відповідач розглядаючи клопотання діяв не у спосіб визначений законом.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оформлення відмови у формі листа від 09.04.2021 №02-16-Г-345 є протиправною дією відповідача, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення в порядку, встановленому щодо надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель комунальної власності на території Тульчинської ТГ за межами с. Бортники, суд зазначає про наступне.
Кожна особа, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржувана позивачем відмова не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, та оформлена не у відповідності з вимогами чинного законодавства. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність відмови, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами статті 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для нього дозволу.
Виходячи із обставин цієї справи суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель комунальної власності на території Тульчинської ТГ за межами с. Бортники та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із статтею 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2019 по справі №810/3806/18, від 19.09.2019 по справі №826/8890/18, яка в контексті положень ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при розгляді даної справи.
Як встановлено з поданих документів, 26.04.2021 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Кравець В.А" укладено договір про надання професійної правничої допомоги №2.
За умовами цього договору Пунктом 1.2 передбачено, що бюро приймає доручення клієнта щодо представництва захисту його інтересів у Вінницькому окружному адміністративному суді з питань визнання дій Тульчинської міської ради щодо відмови надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Пунктом 3.1 визначено фіксовану суму гонорару адвоката - 6000 грн. за надання професійної правничої допомоги.
Як встановлено що на підтвердження витрат про надання правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 26.04.2021 рік № 2 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 46 від 27.04.2021 на суму 6000 грн.
Отже доказом понесення позивачем витрат на правничу допомогу є квитанція до прибуткового касового ордера № 47 від 27.04.2021 на суму 6000 грн.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з тим, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Отже, витрати позивача у розмірі 6000 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
Однак, з урахуванням того, що даний позов задоволено судом частково, суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу підлягає зменшенню відповідно до пропорційності задоволених позовних вимог, тобто до 3000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Тульчинської міської ради (вул. М. Леонтовича, 1, м. Тульчин, Вінницька область ЄДРПОУ 04051141) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Тульчинської міської ради, оформлену листом від 09.04.2021 року № 02-16-Г-345.
Зобов'язати Тульчинську міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, за рахунок земель комунальної власності на території Тульчинської ТГ за межами с. Бортники та прийняти мотивоване рішення із урахуванням правових висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) 454 грн. судових витрат пов'язаних із сплатою судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинської міської ради (вул. М. Леонтовича, 1, м. Тульчин, Вінницька область ЄДРПОУ 04051141).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович