м. Вінниця
02 серпня 2021 р. Справа № 120/6389/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо відмови у здісненні перерахунку виплати щорічної грошової допомоги до 05 травня, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою суду від 23.06.2021 вказану позовну заяву залишено без руху, з підстав пропущення останнім строку на звернення до суду. Так, ухвалою встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення, щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску строку.
Ухвалою суду від 06.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік повернути особі, яка її подала.
Ухвалою суду від 06.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), в порядку ст. 263 КАС України.
29.07.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначає, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2021 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань"», якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Акцентував увагу також на тому, що норми Бюджетного кодексу України прямо забороняють розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь - які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що також підтверджується відповідним посвідченням.
Позивачу виплачено грошову допомогу до 5-го травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 3906,00 грн.
Позивач із розміром вказаної виплати не погоджується та вважає, що із урахуванням рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 розмір допомоги слід визначати не на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325, а керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
Відповідач із такими аргументами не погоджується, що й стало причиною виникнення спору який розглядається у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовим відносинам, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, правовий статус ветеранів війни, питання створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них та відносини щодо соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Водночас пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені статтею 13 цього Закону.
Законом України від 25.12.1998 № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам війни I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років, на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, норми та положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження, зокрема, щодо встановлення розміру разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1 -247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 було відновлено дію частини четвертої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня особам з інвалідністю II групи внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Незважаючи на прийняте Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року, Урядом прийнято постанову від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою передбачено, що учасникам бойових дій у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Водночас відповідач, здійснюючи виплату позивачу такої допомоги, керувався нормами постанови Кабінету Міністрів України № 325 від 08.04.2021.
Визначаючись із розміром допомоги, що належить до виплати суд враховує, що цій обставині надано оцінку при розгляді зразкової справи № 440/2722/20-а рішенням Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Розглядаючи зразкову справу, Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 (день прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п'ять мінімальних пенсій за віком.
Велика Палата Верховного Суду з цим висновком погодилася та у пунктах 48-54 постанови від 13.01.2021 зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є саме мінімальний розмір пенсії за віком. При цьому мінімальний розмір пенсії за віком необхідно визначати із урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої зразкової справи № 440/2722/20-а.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання щодо розміру щорічної грошової допомоги до 5 травня, яку відповідач повинен виплатити позивачу у 2021 році, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, враховуючи висновки Верховного Суду, надані під час розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо порушення відповідачем положень ст. 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV, яка передбачала виплату особам з інвалідністю 2 групи внаслідок війни разової грошової допомога до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відтак, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є протиправною, адже розмір допомоги повинен визначатися на підставі ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, а не норм постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325.
Обираючи спосіб захисту порушених прав суд керується такими мотивами.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що наслідком визнання протиправної бездіяльності відповідача є покладення на нього рішенням суду обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є нарахування та виплата недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, а не її стягнення як просить позивач.
Крім того суд враховує правову позицію Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а. У рішенні від 29 вересня 2020 року, Верховний Суд дійшов висновку, що порушене право на спірну соціальну допомогу до 5 травня підлягає захисту у спосіб зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену суму.
При цьому суд не вбачає підстав для зазначення у резолютивній частині рішення суми недоплаченої допомоги, оскільки рішення суду носить зобов'язальний характер, а визначення точної суми до виплати відноситься до завдань відповідача, що виникатимуть на виконання покладеного судом обов'язку.
Отже, із урахуванням встановлених обставин та висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 38782790)
Суддя Комар Павло Анатолійович