Ухвала
Іменем України
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 369/1400/21
провадження № 61-11339ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаною заявою, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння загальною площею 550,1 кв. м, житловою 182,3 кв. м, та земельну ділянку площею 0,1202, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, розташовані по АДРЕСА_1 із забороною відчуження вказаного нерухомого майна та з внесенням у відповідний реєстр відомостей про накладення арешту.
Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з 2004 року вона і ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 24 квітня 2009 року між нею і ОСОБА_4 було укладено шлюб. За час спільного проживання однією сім'єю та перебування у шлюбі спільними зусиллями та за спільні кошти сторонами було набуто домоволодіння загальною площею 550,1 кв. м, житловою 182,3 кв. м, та земельна ділянка площею 0,1202, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, розташовані по АДРЕСА_1 . З січня 2019 року вона припинила проживати з ОСОБА_4 однією сім'єю та розпочався процес розлучення. Спірне нерухоме майно було зареєстроване на ОСОБА_4 , який 02 квітня 2019 року продав його своєму дядьку ОСОБА_6 . Вона як співвласник не давала згоди на відчуження спірного майна. 11 вересня 2020 року ОСОБА_6 продав спірне майно ОСОБА_1 . Вона має намір пред'явити позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу. Враховуючи наведені обставини, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання ймовірного рішення суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено частково. В порядку забезпечення позову накладено арешт на домоволодіння загальною площею 550,1 кв. м, житловою 182,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,1202 га, кадастровий номер 3222481600:02:005:0155, розташовані по АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірних об'єктів нерухомого майна, що у випадку задоволення позову ОСОБА_2 унеможливить ефективне відновлення її прав. Також суди вказали, що обраний ОСОБА_2 захід забезпечення позову у виді арешту спірного майна є співмірним з вимогами позову, який вона має намір подати до суду. При цьому немає необхідності додатково встановлювати заборону вчиняти будь-які дії щодо спірного нерухомого майна.
07 липня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що заява ОСОБА_2 не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення. Суди повинні були перевірити, чи має ОСОБА_2 майно, розташоване на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків, які можуть бути спричинені забезпечення позову. Однак всупереч нормам процесуального права питання про зустрічне забезпечення судами не вирішувалося. Крім того, вжиті судами заходи забезпечення позову є неспівмірними з вимогами позовів ОСОБА_2 : про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна подружжя (справа № 369/11120/20); про визнання договорів купівлі-продажу майна недійсними (справа № 369/2974/21).
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Судами встановлено, що 24 квітня 2009 року між ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено актовий запис № 385.
Право власності на домоволодіння загальною площею 550,1 кв. м, житловою 182,3 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором 27 червня 2014 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 02 квітня 2019 року ОСОБА_4 продав спірне домоволодіння ОСОБА_6 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т. М. та зареєстровано в реєстрі за № 636.
За договором купівлі-продажу від 11 вересня 2020 року ОСОБА_6 продав спірне домоволодіння ОСОБА_1 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Хоменко Т. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 605.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову в цій справі, ОСОБА_2 вказала, що спірне домоволодіння було набуте за час спільного її проживання та ведення спільного господарства з ОСОБА_4 до укладення шлюбу. Право власності на це домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_4 через три роки після реєстрації шлюбу. Вона як співвласник не давала згоди на відчуження спірного домоволодіння, у зв'язку з чим це майно вибуло зі спільної власності подружжя без згоди одного з подружжя. Спірне нерухоме майно вже неодноразово відчужувалося третім особам, тому невжиття заходів забезпечення позову унеможливить захист її майнових прав.
Суди попередніх інстанцій пересвідчилися, що між сторонами дійсно виник спір щодо права власності на домоволодіння та щодо підстав для його відчуження. ОСОБА_2 вважає спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, яке незаконно було відчужене ОСОБА_4 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Врахувавши доводи заяви про забезпечення позову та характер спору, суди дійшли правильного висновку про те, щоневжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, оскільки відчуження спірного нерухомого майна дійсно може призвести до ускладнення або ж взагалі неможливості виконання рішення суду (у разі задоволення позову). При невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи, що свідчить про наявність спору між сторонами.
Вжитий місцевим судом захід забезпечення позову, до його подачі, є співмірним з вимогами щодо захисту прав заявника.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника.
Тобто ОСОБА_1 лише тимчасово позбавлений можливості відчуження спірного нерухомого майна, при цьому він не обмежений в реалізації своїх прав як власника на володіння і користування цим майном.
З огляду на наведене висновки судів попередніх інстанцій щодо співмірності застосованого заходу забезпечення позову узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Аргументи заявника про те, що в порушення вимог процесуального закону суди не вирішили питання зустрічного забезпечення, також не заслуговують на увагу, так як згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Обставини, за яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, визначені частиною третьою статті 154 ЦПК. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається встановлення судами таких обставин. Відповідно до частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про зустрічне забезпечення, обґрунтувавши наявність відповідних обставин.
Посилаючись на необхідність забезпечення відшкодування йому збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, ОСОБА_1 не вказав, яких саме збитків завдає йому вжитий місцевим судом захід забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову і не свідчать про порушення судами норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко