Справа № 127/19438/21
Провадження № 3/127/5939/21
"29" липня 2021 р.м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Шлапак Д.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, директора ПП « ОСОБА_2 », проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, 08.06.2021 о 21 год. 00 хв. ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: м. Вінниця вул. Миколаївській вчинив психологічне насильство відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 2009 р.н., який не бажав бачити батька та тікав від нього, який його наздоганяв. Чим вчинив домашнє насильство.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав та пояснив, що жодного правопорушення не вчиняв, тим більше психологічного насильства над дитиною і не мав та не має наміру викрадати дитину. Він побіг за дитиною - ОСОБА_3 тому, що понад 8 років мати дитини - ОСОБА_4 систематично перешкоджає його зустрічам з сином, разом зі своїм чоловіком цькують і залякують дитину, забороняють бачитись з ним,чим порушують права дитини і не дають змоги виконання ним своїх батьківських обов'язків. 08.06.2021 він зайшов в магазин і побачив свого сина біля каси. Він зачекав його біля входу. Але побачивши його син почав тікати, він направився за ним, хотів наздогнати його, щоб поговорити з сином хоча б 1 раз за 8 років, пояснити дитині, що він нічого поганого йому не хоче зробити, що він його любить і хоче спілкуватись та допомагати йому. Але син все рівно втік, забіг в зал і почав кликати на допомогу. Він пояснив людям, які були в залі, що це її син та він заляканий. І щоб не травмувати дитину він вийшов з магазину, зателефонував в поліцію і повідомив про інцидент, залишивши їм свій номер телефону. Пізніше мені зателефонували поліцейські, просили приїхати в цей магазин. Він повернувся і дав пояснення.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов наступних висновків.
Так, частиною 1 ст. 9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 252 КУпАП суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто психологічним насильством визнаються тільки дії або бездіяльність, які викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суд звертає увагу на те, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, завдана умисним вчиненням будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо).
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 07.07.2021, ОСОБА_1 інкримінується вчинення відносно сина ОСОБА_3 насильства психологічного характеру, яке полягало в тому, що син не бажав бачити батька, тікав від нього, а ОСОБА_1 його наздоганяв. Однак, у протоколі про адміністративне правопорушення не вказано, що такі дії ОСОБА_1 викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб та/або спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
ОСОБА_1 в судовому засіданні категорично заперечив факт вчинення психологічного насилля відносно сина. Доказів, які б стверджували вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, окрім письмової заяви ОСОБА_4 - матері ОСОБА_3 , копій звернень до різних інстанцій та протоколу про адміністративне правопорушення, складеного фактично на підставі заяви та пояснень ОСОБА_4 , суду не надано.
Разом з тим, судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 склались напружені стосунки, існує спір щодо участі ОСОБА_1 у вихованні сина - ОСОБА_3 . З цього приводу існує декілька рішень судів та виконавчих органів ВМР.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні достатні та переконливі докази, які б підтверджували вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_1 .
Лише пояснення ОСОБА_4 без сукупності інших належних та допустимих доказів вини особи, не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.
До основних засад правосуддя відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд безпосередньо досліджує докази. Клопотань про виклик та безпосередній допит свідків вчинення правопорушення в поясненнях ОСОБА_4 не вбачається, пояснення самого ж потерпілого ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні. Будь-яких інших доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, на підтвердження вини особи також не надано.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно дост.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2,4,7 та 11 до Конвенції».
Положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
В той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardov.Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП України, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вчинення правопорушення ОСОБА_1 не підтверджене відповідними доказами, тому відсутні правові підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності. Відтак, на підставі п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, 173-2, 245, 247, 251, 283, 284 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити в зв'язку з відсутністю в його діяхскладу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області.
Суддя: