Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1558/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм
про стягнення 17585087,67 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Радигін Є.С., дов. від 01.01.2020 року
Позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм в якому просить стягнути з відповідача 17585087,67 грн. основного боргу за договором постачання природного газу № 1381/18-ТЗ-32 від 03 жовтня 2018 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 26 травня 2021 року на 11:20 годин.
17 травня 2021 року через канцелярію суду, Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж подано відзив (вхідний № 11065) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
24 травня 2021 року через канцелярію суду, Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано відповідь (вхідний № 11999) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
25 травня 2021 року електронною поштою, Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж подано клопотання (вхідний № 12160) про відкладення підготовчого засідання, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 26 травня 2021 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовчого засідання на 23 червня 2021 року на 11:20 годин.
Протокольною ухвалою суду від 23 червня 2021 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 липня 2021 року на 12 годин.
Протокольною ухвалою суду від 06 липня 2021 року, на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 19 липня 2021 року до 11:20 годин.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у відповіді на відзив підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву просить суд надати відстрочку виконання рішення строком до 01 лютого 2022 року та наводить обґрунтування заявленого клопотання.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вислухавши пояснення повноважного представника відповідача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
03 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальником, позивачем) та Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж (споживачем, відповідачем) було укладено договір постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32.
22 жовтня 2018 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
27 жовтня 2018 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 2 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
01 листопада 2018 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 3 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
23 листопада 2018 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
13 березня 2019 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 5 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
20 березня 2019 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 6 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
29 березня 2019 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 7 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
19 квітня 2019 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 8 до договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 від 03 жовтня 2018 року.
Згідно пункту 1.1. договору та додаткової угоди № 4 постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 1.2. договору та додаткової угоди № 4 природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Фактичні обсяги, що передаються за цим договором зазначаються щомісячно в актах приймання-передачі природного газу.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ (пункт 3.1 договору).
На виконання умов договору, позивач передав у власність Ізюмського комунального підприємства теплових мереж природний газ на загальну суму 50902959,48 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу: від 31 жовтня 2018 року, від 30 листопада 2018 року, від 31 грудня 2018 року, від 31 січня 2019 року, від 28 лютого 2019 року, від 31 березня 2019 року, від 30 квітня 2019 року.
Згідно пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Матеріали справи свідчать про те, що оплату за переданий газ Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж здійснювало несвоєчасно та не виконало зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема пункту 6.1. договору.
Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" складає 17585087,67 грн.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк І термін).
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання І неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
З матеріалів справи вбачається і відповідачем не оспорюється, що ним порушено умови договору постачання природного газу № 1381/18-ТЕ-32 щодо здійснення повної та своєчасної оплати вартості отриманого природного газу та допущено порушення строків розрахунків.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу на суму 17585087,67 грн., а позовні вимоги в частині стягнення цієї суми заборгованості суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачем заявлено клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду до 01 лютого 2022 року.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідач вказує на те що, основною метою діяльності Ізюмського комунального підприємства теплових мереж є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу відповідача. Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання", теплопостачальна організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста. Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж є основним джерелом теплопостачання у м. Ізюм та обслуговує понад 8 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 21 об'єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 12 шкільних закладів та 15 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01 травня 2021 року становить 46112,6 тис. грн, з них заборгованість населення 46112,6 тис. грн, оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж. Викладена обставина підтверджується поданим звітом про оплату населенням житлово-комунальних послуг станом на квітень 2021 року. У свою чергу Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж належним чином захищає свої інтереси. Станом на 01 квітня 2021 року у Міжрайонному відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться 705 виконавчих проваджень про стягнення заборгованості на користь відповідача, що підтверджує відповідь № 14852 від 01 квітня 2021 року. Окрім того, відповідач вказує на те, що відповідач визнає наявність обов'язку виконання рішення по даній справі, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання, однак на даний час підприємство знаходиться у скрутному фінансовому стані, оскільки наявний дефіцит коштів пов'язаний із систематичними неплатежами з боку населення за спожиті послуги, а субвенції, які надаються державою, не мають постійного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію. Відповідач вказує на те, що викладені у клопотанні обставини та подані на їх підтвердження докази свідчать про стійку збитковість відповідача та підтверджують відсутність можливості виконання на даний час рішення суду в цій справі без виникнення значного погіршення фінансового стану підприємства та загрози його банкрутства. Крім того негайне виконання рішення може привести до збільшення суми боргу (добавиться 10 % виконавчого збору та витрати на примусове виконання) та не можливості Ізюмського комунального підприємства теплових мереж підтримувати технологічний процес по наданню якісного теплопостачання аж до зупинки діяльності відповідача, яку у подальшому не можна бути відновити без залучення додаткових значних грошових сум. В кінцевому результаті таке викликає соціальну напруженість серед споживачів, яких обслуговує відповідач. Крім того надання відстрочки враховує й інтереси відповідача, тому як примусове стягнення з відповідача суми боргу за цією справою не приведе до належного виконання рішення суду, тому як відповідач не зможе надавати якісне теплопостачання споживачам, а ті у свою чергу зовсім перестануть розраховуватися за отримане теплопостачання, що у подальшому позначиться на розрахунком з позивачем.
Позивач проти задоволення клопотання відповідача заперечує та вказує на те, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки не порушує принцип розумності та справедливості. Умовами договору постачання природного газу визначено чіткі строки та порядок проведення розрахунків між сторонами. Уклавши договір постачання природного газу, сторони досягли усіх істотних умов договору та відповідно взяли на себе зобов'язання, визначені умовами договору. З боку позивача умови договору були виконані у повному обсязі, що підтверджується укладеними актами приймання-передачі природного газу. Проте з боку відповідача умови договору виконуються із порушенням строків, визначених умовами договору. Умови договору не містять жодної відкладальної обставини щодо проведення розрахунків з позивачем в інші строки, ніж визначені договором.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17 травня 2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.
Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).
В силу наведених приписів процесуального законодавства, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто відстрочення виконання судового рішення пов'язано з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.
Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
В силу приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними (статті 76-78 Господарського процесуального кодексу України).
Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо відповідальності, встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення грошових зобов'язань.
У той же час суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста. Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж є основним джерелом теплопостачання у м. Ізюм та обслуговує понад 8 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 21 об'єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 12 шкільних закладів та 15 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію.
Позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання або погіршення матеріального стану Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору.
Строк відстрочення, який просить надати відповідач, не є значним і не перебільшує визначений частиною 5 статті 334 Господарського процесуального кодексу України річний термін з дня ухвалення рішення.
Дійсно, на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чижов проти України", заява N 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 07 жовтня 2003 року).
На переконання суду, строк відстрочення виконання рішення у цій справі, який просить надати відповідач, не може бути визнаний надмірним і не розглядається як такий, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції.
З огляду на матеріали справи, аргументи сторін та подані ними докази, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання судового рішення до 01 лютого 2022 року.
Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 263776,32 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр-т. Незалежності, буд. 33, код ЄДРПОУ 32284148) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 17585087,67 грн. основного боргу та 263776,32 грн. судового збору.
Надати Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, пр-т. Незалежності, буд. 33, код ЄДРПОУ 32284148) відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області від 19 липня 2021 року по справі №922/1558/21 до 01 лютого 2022 року.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "29" липня 2021 р.
Суддя П.В. Хотенець