Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2121/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз", місто Харків,
до Пархомівська сільська рада, село Пархомівка,
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Пархомівська сільська рада, про стягнення грошових коштів у розмірі 13 543,06 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2121/21. Розгляд справи № 922/2121/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підтвердження чого в матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 03 червня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, Пархомівської сільською радою підписано заяву-приєднання до умов типового договору розподілу природного газу № 094204В1СМВВ016 від 17 січня 2017 року та, як суб'єкту ринку природного газу, було присвоєно персональний ЕІС-код: 56XТ00004В1СМ00N та тим самим вчинено дії по приєднанню до типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30 вересня 2015 року (далі за текстом - договір), за умовами якого оператор ГРМ (позивач у справі) зобов'язується надати споживачу (відповідачу у справі) послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором. При цьому, пунктом 6.1. договору визначено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська) плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07 жовтня 2019 року внесено зміни до Кодексу ГРМ, згідно яких з 01 січня 2020 року запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік. Пунктом 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою. Газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року (пункт 4 глави 1 розділу 1 Кодексу ГРМ).
Відповідно до пункту 6.1. договору оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 6.4 договору). Пункт 5.6. договору передбачає, що визначення фактичного обсягу використання потужності (протягом календарного року) та замовленої Споживачем річної потужності здійснюється сумарно по всіх об'єктах Споживача, що не є побутовим, що знаходяться в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ, крім випадків, передбачених главою 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем.
29 січня 2020 року та 24 липня 2020 року зобов'язані контрагенти уклали додаткові угоди (№ 1 та № 2) змістом яких є зміна розділу 2 договору в частині обсягів послуг, які надаються споживача та розділу 6 договору в частині тарифу на послуги. 31 грудня 2020 року договір за взаємною згодою учасників припинив свою дію з 31 грудня 2020 року.
При цьому, виконуючи обов'язки оператора ГРМ, позивач розрахував, на дату розірвання договору, розрахунок за 2020 рік величини річної замовленої споживачем потужності, з урахуванням актів приймання - передачі природного газу від 31 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року, а також беручи до уваги акти наданих послуг з 31 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, та встановлено, що сумарно по всіх об'єктах обсяг перевищення річної замовленої потужності складає 9 987,51 кв. м., що в грошовому еквіваленті складає 13 543,06 грн. (розрахунок позивачем проведено на підставі встановленого тарифу на послуги розподілу природного газу).
Позивач звернувся до відповідача із претензіями про погашення заборгованості, яка утворилась внаслідок перевищення обсягів замовленої річної потужності у сумі 13 543,06 грн. з посиланням на ту обставину, що припинення дії договору не звільняє споживача від зобов'язання по оплаті послуг за договором. Враховуючи те, що на момент звернення до суду відповідач не здійснив перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, останній був змушений, з метою ефективного захисту своїх прав і законних інтересів, звернутись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 13 543,06 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Аналізуючи умови укладеного договору, враховуючи предмет договору, суд зазначає, що правовідносини між сторонами врегульовані спеціальними нормативними актами, зокрема, Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року за № 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу".
Закон України "Про ринок природного газу" визначає наступних суб'єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи; оператор газорозподільної системи: оператор газосховища, оператор установки БИО, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
В даному разі акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" є оператором газорозподільної системи, який на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління, а Пархомівська сільська рада має статус споживача природного газу, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Відповідно до п. 1 розділу 3 глави VI Кодексу ГРМ споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (глава І розділ 1 Кодексу ГРМ).
Відповідно до пункту З глави 3 розділ VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633,634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Як вбачається з матеріалів справи, Пархомівської сільською радою підписано заяву - приєднання до умов типового договору розподілу природного газу № 094204В1СМВВ016 від 17 січня 2017 року та, як суб'єкту ринку природного газу, було присвоєно персональний ЕІС-код: 56XТ00004В1СМ00N. Отже, відповідач приєднався до типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30 вересня 2015 року, та відповідно, взяв на себе обов'язки по виконанню господарської операції на користь позивача.
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07 жовтня 2019 року внесено зміни до Кодексу ГРМ (та до договору відповідно), згідно яких з 01 січня 2020 року запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Відповідно до пункту 6.1. договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 6.4 договору).
З наданих позивачем доказів вбачається, що останній взяті на себе зобов'язання щодо розподілу природного газу на користь відповідача виконав належним чином, вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу за 31 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року, а також актами приймання - передачі природного газу за січень - грудень 2020 року, та за період з 31 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року (2 шт. ) актами наданих послуг, які підписані як з боку позивача, так і з боку споживача. Доказів звернення відповідача до позивача з приводу незгоди із обсягами послуг оператора ГРМ з розподілу природного газу або розрахованою сумою, матеріали справи не містять, а отже відповідач, погодився із визначеним даними, та відповідно взяв на себе обов'язки на досягнення мети - спожити послугу у тому об'ємі, який погоджений. Визначення фактичного обсягу використання потужності (протягом календарного року) та замовленої Споживачем річної потужності здійснюється сумарно по всіх об'єктах Споживача, що не є побутовим, що знаходяться в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ, крім випадків, передбачених главою 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем.
Відповідно до пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.
При цьому, за змістом пункту 6 Глави 6 розділу VI передбачено, що якщо на дату розірвання договору розподілу природного газу або вилучення об'єкта споживача із заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу фактичний обсяг споживання сумарно по всіх об'єктах цього споживача або об'єкту, який було вилучено із заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу, буде перевищувати оплачену річну замовлену потужність поточного календарного року з урахуванням місяця, у якому розірваний договір або вилучений об'єкт із заяви-приєднання, споживач зобов'язаний у десятиденний строк з дня виставлення рахунку сплатити Оператору ГРМ різницю між вартістю фактично використаної потужності та вартістю оплаченої річної замовленої потужності. При цьому за наявності двох і більше об'єктів споживача величина оплаченої вартості річної потужності по об'єкту визначається пропорційно розміру річної замовленої потужності такого об'єкта до загального розміру річної замовленої потужності цього споживача.
Виконуючи обов'язкові до виконання приписи законодавства, позивачем проведено розрахунок величини річної замовленої споживачем потужності, з урахуванням актів приймання - передачі природного газу від 31 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року, а також беручи до уваги акти наданих послуг з 31 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, та встановлено, що сумарно по всіх об'єктах споживача у 2020 році перевищено обсяг річної замовленої потужності на 9 987,51 кв. м. що в грошовому еквіваленті складає 13 543,06 грн. (розрахунок проведено на підставі встановленого тарифу на послуги розподілу природного газу, що внормований Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24 грудня 2019 року № 3044).
В свою чергу, відповідачем не виконано зобов'язання за договором в частині оплати вартості величини річної замовленої потужності.
При цьому, суд зауважує, що припинення дії договору на підставі додаткової угоди № 3 від 31 грудня 2020 року, не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань в частині погашення заборгованості за перевищені річної замовленої потужності, оскільки згідно зі статті 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту. Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати заборгованості, яка утворилась внаслідок перевищення річної замовленої потужності у 2020 році, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підтверджені достовірними доказами.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Виконуючи імперативні вимоги статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що через відмову в позову, судові витрати не покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Стягнути з Пархомівської сільської ради (62014, Харківська область, Краснокутський район, село Пархомівка, вулиця Євгена Лисенка, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 04397454) на користь Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (61109, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 03359500) суму заборгованості у розмірі 13 543,06 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмрі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання законої сили рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "02" серпня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/2121/21