36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
29.07.2021 р. Справа № 917/831/21
Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК ПЛЮС", вул. Жмеренська, 11/1, м. Київ, 03148, код ЄДРПОУ 40728354
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс", вул. Шведська, 2, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 35467548
про стягнення грошових коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБК ПЛЮС" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою № 01 від 20.05.2021 року (вх. № 881/21 від 27.05.2021 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс" про стягнення 178 144,40 грн., які були сплачені помилково.
Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2021 року даний позов був переданий на розгляд судді Білоусову С.М.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 31.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвала суду від 31.05.2021 року направлялась відповідачу за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві та відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (вул. Шведська, 2, м. Полтава, 36000) та повернулась до суду із відміткою поштового працівника "адресат відсутній" (а.с. 70-72).
Крім того, зазначена ухвала була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Суд зазначає, що згідно ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі № 910/177797/17.
За даних обставин, суд дійшов висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою"", є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Відповідач відзив на позов не надав. Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК ПЛЮС" (позивач) господарських операцій з купівлі-продажу балок не відбувалось.
За твердженнями позивача, 05.11.2020 року відповідачем було виставлено рахунок № 3117 на оплату за товар на суму 178 144,40 грн.
05.11.2020 року позивачем платіжним доручення № 4539 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 178 144,40 грн. (а.с. 17).
19.04.2021 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 01 у якій останній просив повернути безпідставно набуті кошти у розмірі 178 144,40 грн. (а.с. 13).
Відповідачем зазначена претензія залишена без відповіді та без задоволення.
Вище викладене й стало підставою звернення позивача, із відповідним позовом до суду про стягнення із відповідача суми безпідставно набутих коштів у розмірі 178 144,40 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як зазначає позивач, між сторонами жодних господарських операцій не відбувалося, однак відповідачем було виставлено рахунок № 3117 на оплату за товар на суму 178 144,40 грн.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 924/1473/15, п. 52 постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин і застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідно до підпунктів 1.23, 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних на те підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідного статті 1212 Цивільного кодексу України, набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач належних доказів повернення спірної суми до суду не надав.
Враховуючи вище наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача 178 144,40 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується, а тому підлягає задоволенню.
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання розподілення між сторонами судових витрат.
Частиною 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 2 762,17 грн. витрат по сплаті судового збору.
Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.
Керуючись ст. ст. 126, 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс" (вул. Шведська, 2, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 35467548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК ПЛЮС" (вул. Жмеренська, 11/1, м. Київ, 03148, код ЄДРПОУ 40728354) - 178 144,40 грн. заборгованості та 2 672,17 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Білоусов С. М.