36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
27.07.2021 Справа № 917/507/21
За позовом Лубенська філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" проспект Володимирський 132,Лубни,Лубенський район, Полтавська область,37500
до Селянське (фермерське) господарство "Надія" вул. Залізнична 13,Червоні пологи,Лубенський район, Полтавська область,37531
про тлумачення змісту Контракту №4 від 07.04.2005 року зі змінами, внесеними двостороннім листом від 03.10.2007 року
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Отюгова О.І.
Представники учасників справи в судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином та завчасно про дату і час розгляду справи ( поштові повідомлення про вручення ухвал суду в мат. справи). Явка учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
Обставини справи: 06.04.2021 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" до відповідача Селянського (фермерського) господарства "Надія" про тлумачення змісту Контракту №4 від 07.04.2005 року зі змінами внесеними двостороннім листом від 03.10.2007 року.
Ухвалою суду від 09.04.2021 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 13.05.2021 року на 11:00 год. Встановлено учасникам справи строки на подачу заяв по суті спору.
05.05.2021 року від позивача надійшла заява, в якій позивач просив суд на підставі ч. 4 ст. 202 ГПК України провести розгляд справи без його участі, в також просив суд допитати в судовому засіданні в якості свідка Гречку А.П., що був представником позивача в судових засіданнях у справі № 917/174/17.
Також 05.05.2021 року від позивача надійшов лист, в якому позивач повідомляв, що направляється в засідання господарського суду претензіоніст ГРЕЧКА АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ в якості представника ТОВ”Магнолія” з повноваженнями по наданню в засідання оригіналу диска звукозапису засідання Харківського апеляційного господарського суду у справі №917/174/17 для прослуховування. Також позивач заявив у листі клопотання про повернення диска після прослуховування представнику Гречка А.П. Позивач вказує, що в разі необхідності на період слухання диск може бути долучений до справи, але повинен бути повернути після завершення розгляду.
13.05.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, до якої додано договір доручення №1 від 08.01.2017 року.
В ухвалі від 13.05.2021 року суд роз'яснив позивачу, що дослідження доказів відбувається на стадії розгляду справи по суті ( ст. 210 ГПК України), а також про положення частин 1, 2 статті 56 ГПК України щодо представництва та самопредставництва, оскільки позивачем не подано доказів, що Гречка А.П. є адвокатом або наділений повноваженнями на самопредставництво у розумінні частини 3 статті 56 ГПК України.
Стосовно допиту свідків, то суд звернув увагу позивача, що згідно ч. 1 ст. 89 свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Позивачем не було подано разом із позовною заявою заяв свідків, як цього вимагає ст. 80 ГПК України. Не було подано таких заяв і після цього.
В судове засідання 13.05.2021 року повноважні представники учасників справи не з'явились, а тому суд відклав підготовче засідання на 01.06.2021 року.
13.05.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, до якої додано договір доручення №1 від 08.01.2017 року.
В судове засідання 01.06.2021 року учасники справи повноважних представників також не направили.
01.06.2021 року через канцелярію суду від позивача надійшли:
1) заява про повернення з матеріалів справи доповнення від 03.10.2007 року до Контракту № 4 від 07.04.2005 року або його посвідчену копію, так як позивач частково втратив матеріали даної справи.
В матеріалах справи № 917/507/21 наявна завірена керівником позивача копія доповнення від 03.10.2007 року до Контракту № 4 від 07.04.2005 року, оригінал позивачем не подавався до суду.
2) заява, в якій позивач просить провести засідання без участі представника товариства.
Суд задовольнив дане клопотання позивача.
3) заява, до якої додано диск звукозапису засідання Харківського апеляційного господарського суду у справі № 917/174/17. Також позивач просив суд після прослуховування диска повернути диск позивачу.
Суд вже роз'яснював позивачу, що дослідження доказів відбувається на стадії розгляду справи по суті ( ст. 210 ГПК України). При розгляді справи по суті суд дослідить усі подані докази, в тому числі і диск.
Інших заяв чи клопотань у підготовчому засіданні від учасників справи до суду не надійшло.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, належним чином повідомлявся судом про розгляд справи (поштові повідомлення про вручення відповідачу ухвал суду в мат. справи).
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд, встановив:
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем укладено Контракт №4 від 07 квітня 2005 року на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції селянським (фермерським) господарством “Надія” із змінами внесеними 03.10.2007 року. В пункті 3.4 Контракту сторони домовились, що кінцеві об'єми поставки сільськогосподарських культур будуть скориговані до 1 липня 2005 року. В подальшому сторони коригування з встановлення строку як суттєвої умову договору не зробили.
За твердженням позивача, на даний час СФГ ”Надія” зобов'язання не виконує посилаючись на те, що зобов'язання припинилося новацію.
Позивач у позові вказує, що Контракт №4 від 07.04.2005р. зі змінами внесеними 03.10.2007 р. допускає різночитання, різне тлумачення а тому і різні висновки і тому має бути згідно статей 637, 213 Цивільного кодексу України витлумачений судом з постановлениям відповідного рішення.
В якості доказів на підтвердження позовних вимог позивачем до позову подано Контракт №4; Лист від 03.10.2007р; 7.Лист від 27.09.2007 СФГ ”Надія”; Лист №157 від 27.09.2007; Постанова Верховного Суду від 25.09.2018; Позовна заява СФГ ”Надія” б/н ; Лист від 03.05.2018; Довіреність 17 від 01.10.2007; 14.Лист від 16.11.2014; Листи від 06.01.20-17,10.11.2016рр.№№07,016. Також позивачем подано диск звукозапису засідання апеляційного суду 23.08.2017р. у справі № 917/174/17.
Як установлено судом та свідчать матеріали справи, 07.04.2005 між ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії - замовником і СФГ "Надія" - господарством укладено контракт на виконання робіт з вирощування сільськогосподарської продукції, згідно з яким предметом цього контракту є розміщення замовлення на виконання робіт із вирощування сільськогосподарської продукції на ф'ючерсній основі, що має відбуватися із проведенням попередньої оплати за майбутній врожай, який вирощуватиме господарство для замовника.
У зв'язку з тим, що ціни на майбутню сільськогосподарську продукцію будуть фіксованими, а між сторонами за цим контрактом налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки, кошти на майбутній врожай надаються на безвідсотковій основі (пункт 1.2 цього контракту).
Відповідно до розділу 3 контракту від 07.04.2005 загальна сума оплати за цим договором становить 200 000 грн.
Згідно з пунктом 5.1 контракту господарство зобов'язано упродовж року повернути замовнику сільськогосподарську продукцію (зерно) за цінами і в кількості, що наведені у таблиці сум попередньої оплати, а саме: гречка - 100 т за ціною 450 грн за 1 т; пшениця - 50 т за ціною 350 грн за 1 т; ячмінь - 30 т за ціною 300 грн за 1 т; горох -70 т за ціною 400 грн за 1 т; просо - 70 т за ціною 200 грн за 1 т; кукурудза - 20 т за ціною 200 грн за 1 т; соняшник - 70 т за ціною 1 200 грн за 1 т.
Сторони домовилися, що кінцеві об'єми поставки сільськогосподарських зернових культур будуть скориговані до 01.07.2005 (пункт 5.4 контракту від 07.04.2005).
У пункті 8.1 цього контракту сторони погодили, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.
Умови контракту мають однакову зобов'язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документа (пункт 12.1 контракту).
03.10.2007 між головою СФГ "Надія" та директором ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії підписано додаток до контракту від 07.04.2005, в якому зазначено, що голова СФГ "Надія" зобов'язується передати філії ТОВ "Магнолія" грошові кошти за врожай соняшника 2007 року в рахунок погашення боргу. Визнаний борг 233 762, 87 грн перераховується протягом 2008-2014 років по 39 000 грн на рік із застосуванням інфляційних. У разі невиконання зобов'язань сплачуються проценти - 2 % від суми за кожний день прострочення із дня виникнення зобов'язання. Сторони визначили, що ця угода (далі - угода від 03.10.2007) за своїм змістом є доповненням до контракту від 07.04.2005.
З наданих позивачем доказів та відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що в провадженні господарських судів перебувало ряд справ між СФГ "Надія" ТОВ "Магнолія" з приводу виконання Контракту №4 від 07 квітня 2005 року із змінами, внесеними 03.10.2007 року, зокрема, справи № 917/2153/17 та 917/174/17.
Так, ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії зверталося до Господарського суду Полтавської області з позовом до СФГ "Надія" та Фермерського господарства "Павільйон флори" про стягнення 26 8521,57 грн заборгованості, з яких: 222 631,30 грн - основний борг, 34 758,70 грн - неотримана вигода, 11 131,57 грн - штрафна неустойка у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань на підставі контракту від 07.04.2005.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 у справі № 917/174/17 у позові відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 у справі № 917/174/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позову до СФГ "Надія"; в цій частині прийнято нове рішення, яким позов до СФГ "Надія" задоволено частково; стягнуто з СФГ "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00 грн заборгованості; в іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалюючи постанову у справі № 917/174/17, суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов висновку, що внаслідок укладення 03.10.2007 між сторонами угоди відбулася заміна первісного зобов'язання з поставки продукції новим грошовим зобов'язанням із щорічної виплати ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00 грн упродовж 2008-2014 років, тому визнав обґрунтованим стягнення з СФГ "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00 грн заборгованості за 2014 рік за не поставлене за контрактом від 07.04.2005 зерно та відмовив у стягненні решти боргу за спливом позовної давності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 917/174/17 задоволено заяву ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії про роз'яснення постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17. Роз'яснено абзац 8 сторінки 4 зазначеної постанови.
Стосовно справі № 917/2153/17, то у грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія " звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Надія" (далі - СФГ "Надія") про стягнення зерна гречки - 84,3 т, пшениці - 41,666 т, ячменю - 30 т, гороху - 70 т, проса - 21,226 т, кукурудзи - 20 т. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції від 07.04.2015 № 4 у частині своєчасної і повної поставки зернових у заявлених у позові об'ємах.
Справа № 917/2153/17 господарськими судами розглядалася неодноразово. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2019 у позові відмовлено. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання з поставки спірної продукції за контрактом від 07.04.2005 припинилося у зв'язку з новацією, про що також зазначено у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17, а отже за змістом статті 75 Господарського процесуального кодексу України цей факт не підлягає повторному доведенню, тому суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у позові.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2019 у справі № 917/2153/17 залишено без змін із тих самих підстав.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.12.2019 року у справі № 917/2153/17 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" залишено без задоволення, Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 і рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2019 у справі № 917/2153/17 залишено без змін.
В ході розгляду справи № 917/2153/17 судами встановлено, що 10.06.2005 між сторонами у справі підписано додаток до контракту від 07.04.2005, за змістом якого замовник додатково вносить 50 000 грн господарству для вирішення питань, пов'язаних із виконанням робіт з вирощування сільськогосподарської продукції; господарство на внесену суму 50 000 грн з вирощеного урожаю додатково відпускає замовникові 42 т насіння соняшника за ціною, наведеною у пункті 5.1 контракту від 07.04.2005. На виконання умов зазначеного контракту позивач перерахував 250 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 07.04.2005 № 185 на суму 80 000 грн, від 07.04.2005 № 184 на суму 120 000 грн, від 08.06.2005 №№ 410-419 на суму 5 000 грн кожне. Відповідач у вересні - жовтні 2005 року поставив позивачеві зерно на суму 27 368,70 грн, а саме: 15,7 т гречки, 8,334 т пшениці, 48,774 т проса, 6,360 т соняшника.
Отже, судами встановлено, що Контракт №4 від 07 квітня 2005 року із змінами, виконувався сторонами.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
За змістом частини 1 статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Відповідно до частини 3 статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина 4 статті 213 ЦК України).
Отже, у частинах 3, 4 статті 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Якщо ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, то застосовуються тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Наведене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/14179/18, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц та ін.
У розумінні наведених положень законодавства тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює наявні умови угоди. Оскільки метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі 915/692/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 28.08.2020 року у справі № 922/2081/19 та ін.).
В даному випадку, як встановлено судом з поданих позивачем доказів та судових рішень у справах 917/2153/17 та № 917/174/17, умови Контракту №4 від 07 квітня 2005 року із змінами, внесеними 03.10.2007 року, виконувались сторонами. Це також підтверджується і звукозаписом засідання Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017р.по справі № 917/174/17, який було заслухано судом при розгляді справи № 917/507/21 по суті.
Крім цього, суд враховує той факт що, Постановою Верховного суду Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.03.2018 у справі № 917/2153/17 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області. У постанові Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що висновок судів попередніх інстанцій є передчасним, оскільки у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17 не відображено, чи в результаті укладення 03.10.2007 між сторонами угоди відбулася зміна первісного зобов'язання з поставки з усіх семи видів зернових, визначених у контракті від 07.04.2005 № 4, чи лише зобов'язання з поставки соняшника. На переконання колегії суддів Верховного Суду, судами першої та апеляційної інстанції не було здійснено тлумачення угоди від 03.10.2007 відповідно до положень статті 213 ЦК України стосовно однакового (буквального) для всього змісту правочину визначення слів і понять для з'ясування змісту цієї угоди. Також, Верховний Суд вказав на те, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи позивача, а також на підставі належних і допустимих доказів встановити шляхом тлумачення угоди від 03.10.2007 (чи інших укладених між сторонами правочинів), чи містить вона (вони) у собі підстави припинення зобов'язань, які є предметом позовних вимог, та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 року у справі № 917/2153/17 колегія суддів здійснила на виконання постанови Верховного Суду тлумачення угоди від 03.10.2007 до контракту № 4.
Аналогічне тлумачення даного правочину також здійснив суд у справі №917/174/17, про що вказано у постанові Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 року у справі № 917/2153/17.
Таким чином, вказаними судовими рішеннями вже було здійснено тлумачення правочину, укладеного між сторонами, при цьому позивачем не вказано що ще є незрозумілим з урахуванням наведених вище постанов суду.
При вирішенні питання щодо тлумачення змісту правочину, суду необхідно встановити наявність між сторонами договору спору, перевірити та встановити в чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач достатніми підставами для застосування ст. 213 ЦК України.
Така правова позиція щодо застосування ст. 213, 637 ЦК України наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 11.09.2019 у справі № 922/3740/18, які в силу ч. 4 ст.236 ГПК України, враховуються судом при вирішенні спору у даній справі.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 910/9525/19 також наголошує, що підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст договору/умов договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз'яснювати вже існуючі умови договору. Таким чином, при вирішенні питання щодо тлумачення умов договору, суду необхідно встановити наявність між сторонами договору спору, перевірити та встановити в чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач достатніми підставами для застосування статті 213 ЦК України.
Крім цього, як вже зазначав суд вище, оскільки метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі 915/692/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 28.08.2020 року у справі № 922/2081/19 та ін.).
Тоді як умови договору, як встановлено судом, вже виконувались. Доказів існування спору на даний час позивачем не подано. В прохальній частині позовної заяви позивач не зазначає, які саме пункти договору останній просить суд розтлумачити.
З урахуванням викладеного, враховуючи коло обставин, які входять у предмет доказування в межах даного спору, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 129,232-233,237-238 ГПК України, суд,-
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Повне рішення складено 02.08.2021 року
Суддя Тимощенко О.М.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.