Рішення від 20.07.2021 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м.Харків Справа № 913/266/20(433/241/20)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

до відповідача 1- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

відповідача -2- ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

про стягнення 608824 грн 12 коп.

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство.

Секретар судового засідання Ведькало М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача -1- представник не прибув;

від відповідача -2- представник не прибув.

ВСТАНОВИВ:

12.02.2020 Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" звернулось до Троїцького районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 608824 грн 12 коп.

В обґрунтування поданого позову, зазначено, що 13.07.2016 рішенням загальних зборів акціонерів товариства ПАТ "Укрінбанк" перейменовано на ПАТ "Укрінком", викладено статут в новій редакції, змінено місцезнаходження товариства.

28.03.2017 рішенням загальних зборів акціонерів товариства ПАТ "Укрінком" перейменовано на ПАТ "Українська інноваційна компанія", викладено статут в новій редакції.

За таких обставин, з 28.03.2017 ПАТ "Український інноваційний банк" у зв'язку зі зміною найменування є Публічним акціонерним товариством "Українська інноваційна компанія".

На даний час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридичної особи з назвою "Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" не існує, під ідентифікаційним кодом юридичної особи 05839888 зареєстровано Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія".

12.06.2007 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредиту угоду №1840, відповідно до умов якої банк надав позичальнику кредит в розмірі 350000 доларів США на термін з 12.06.2007 по 11.06.2017 з щомісячною сплатою 12% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою, 12.06.2007 між ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_1 (позичальник) та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено договір поруки, відповідно до умов якого, поручитель зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007.

На виконання умов укладеної кредитної угоди, банк надав позичальнику кредит в розмірі 350000 доларів США, проте відповідач -1 виконав свої зобов'язання щодо повернення кредиту частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 16781,02 доларів США, що еквівалентно 414833 грн 53 коп. (офіційний курс НБУ станом на 29.10.2020).

Також, у зв'язку з тривалим невиконанням позичальником умов кредитної угоди, позивачем відповідно до умов кредитної угоди, ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту за період з 11.02.2017 по 28.01.2020 в сумі 1410,65 доларів США, що еквівалентно 34871 грн 79 коп., та відповідно до ст. 549 ЦК України нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.02.2019 по 28.01.2020 в сумі 5532,19 доларів США, що еквівалентно 136757 грн 93 коп., комісія за обслуговування кредиту за період з 01.02.2017 по 28.01.2020 в сумі 904,55 доларів США, що еквівалентно 22360 грн 87 коп.

Ухвалою Троїцького районного суду Луганської області від 13.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі №433/241/20.

Ухвалою Троїцького районного суду Луганської області від 09.04.2020 цивільну справу №433/241/20 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 608824 грн 12 коп. передано на розгляд Білокуракинському районному суду Луганської області.

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 06.05.2020 прийнято цивільну справу №433/241/20 до свого провадження.

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 30.06.2020 матеріали цивільної справи №433/241/20 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 608824 грн 12 коп. передано у порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства до Господарського суду Луганської області в провадженні якого перебуває справа №913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.08.2020 матеріали справи №913/266/20(433/241/20) передано на розгляд судді Масловському С.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.11.2020; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко Ігоря Валерійовича.

15.05.2020 оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про відкриття провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

01.06.2020 на адресу Господарського суду Луганської області від Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" надійшла апеляційна скарга №548/1В від 28.05.2020 на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 по справі № 913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

03.06.2020 матеріали справи надіслано до Східного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" залишено без руху, з метою усунення недоліків, протягом 10 днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 31530 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Українська інноваційна компанія" у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу повернуто без розгляду.

В той же час, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ЮС-Металл" у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Українська інноваційна компанія".

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ЮС-Металл" у відкритті провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.08.2020 вирішено відкласти питання про прийняття позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 608824 грн 12 коп., до повернення матеріалів справи №913/266/20 до Господарського суду Луганської області.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №913/266/20 скасовано. Справу №913/266/20 направлено на новий апеляційний розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20.

Постановою Луганського апеляційного суду від 16.03.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; ухвалу Білокуракинського районного суду Луганської області від 30.06.2020 залишено без змін.

06.04.2021 матеріали справи №913/266/20(433/241/20) повернулися на адресу Господарського суду Луганської області.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 12.04.2020 справу №913/266/20(433/241/20) прийнято до провадження; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 28.04.2021 о 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 28.04.2021 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 26.05.2021 о 12 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 26.05.2021 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 10.06.2021 о 12 год 20 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 10.06.2021 постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 02.07.2021 о 12 год 40 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 02.07.2021 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.07.2021 о 14 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач -2 - ОСОБА_2 проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позову заяву та зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.12.2019 по справі №925/698/16 зробила висновок, про те, що зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.

Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.

Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

Отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Укрінком» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

Враховуючи правову позицію Великою Палати Верховного Суду викладену в постанові від 10.12.2019 по справі №925/698/16, на думку відповідача -2, Публічне акціонерне товариство "Укрінком" не є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк" та не набуло прав ПАТ "Український інноваційний банк", а тому не вправі вимагати стягнення заборгованості в даній справі.

Відповідачем - 2 зазначено, що 24.12.2015 Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

22.03.2016 Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Укрінбанк" винесено постанову №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк".

На виконання вищезазначених рішень, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Укрінбанк" з 23.03.2016 по 22.03.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговані всі повноваження ліквідатора ПАТ "Укрінбанк".

Однак, рішення Національного банку України та Фонду гарантування вкладів неодноразово оскаржувались в судовому порядку.

Відповідачем -2 зазначено, що незалежно від визнання незаконними та/або скасування рішень про ліквідацію банку Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний продовжити ліквідаційну процедуру, що узгоджується з п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", яким передбачено здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", підстави (індивідуальні акти) для початку тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим законом.

За таких обставин, юридичною особою, яка має право вимагати стягнення заборгованості в даній справі є ПАТ "Український інноваційний банк", який перебуває на стадії ліквідації під управлінням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідачем -2 зазначено, що додана до позову роздруківка видаткового касового ордеру не є належним та допустимим доказом видачі кредитних коштів, оскільки складений не за формою, встановленою наказом Міністерства статистики України №51 від 15.02.1996 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій" (а саме відсутні підписи керівника та головного бухгалтера товариства), а отже і надана виписка по особовому рахунку відповідача -1 не може бути належним та допустимим доказом, оскільки формується на підставі касового ордеру.

Також, відповідачем -2 повідомлено, що відповідно до ст. 559 Цивільного кодексу України порука є припиненою, оскільки відповідач -2 не надавав своєї згоди на збільшення розміру відсотків річних за користування кредитом (з 12% відповідно до п.3.5.1 кредитної угоди до 15% відсотків відповідно до п.3.5.1 кредитної угоди в редакції додаткової угоди №2 від 01.01.2013), тим самим банк змінив умови зобов'язання за кредитною угодою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Відповідачем - 2 зазначено, що порука також є припиненою на підставі ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання (11.06.2017), банк не пред'явив вимоги до поручителя (до 11.01.2018).

Відповідач - 1 відзив на позовну заяву не надав, проти позову не заперечив.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив відповідача -2, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2007 між Акціонерним товариством "Українська інноваційний банк" (банк за договором) та ОСОБА_1 (позичальник за договором) було укладено кредитну угоду №1840, відповідно до умов якої банк надає позичальнику кредит в розмірі 350000 доларів США на термін з 12.06.2007 по 11.06.2017 на придбання будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Позичальник сплачує банку відсотки 12% річних, які нараховуються за період наявності позикової заборгованості по обліку банку. Такі відсотки нараховуються на фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року і підлягають сплаті на дату платежів по відсотках за кредитом, зазначену в статті 1 кредитної угоди (п.3.5.1 кредитної угоди).

У разі порушення строків сплати кредиту, відсотків за кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму несвоєчасно сплачених кредиту, відсотків за кредитом та щомісячної комісії за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п.3.5.2. кредитної угоди).

Процентна ставка за користування кредитом підлягає коригуванню при зміні вартості залучених кредитних ресурсів (п.3.5.3 кредитної угоди).

Забезпеченням виконання зобов'язань позичальника є будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.3.9.1 кредитної угоди).

Щомісячна комісія нараховується за період що розпочинається з дати надання кредиту і закінчується останнім календарним днем поточного місяця, за який вона нараховується. Будь - який наступний період нарахування щомісячної комісії у подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом. Щомісячна комісія нараховується у розмірі 0,15% на фактичну суму заборгованості по кредиту із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування на основі фактичної календарної кількості днів в місяці, за який вона нараховується. Фактично нараховану щомісячну комісію позичальник зобов'язується сплачувати з першого по десятий календарний день кожного місяця, наступного за місяцем, за який вона нараховується, та на дату повного погашення заборгованості за кредитом, шляхом внесення грошових коштів готівкою через касу банку або шляхом безготівкового перерахування (п.4.1.1. кредитної угоди).

Додатковою угодою №1 від 27.01.2009 сторони погодили в додатку 1 до кредитної угоди (графік погашення основної суми кредиту) змінити графік погашення основної суми кредиту. Станом на 31.12.2008 складає 297372,96 доларів США, погашення якої здійснюється за наступним графіком: січень 2009 - червень 2009 - 2000 доларів США щомісячно, липень 2009 - травень 2017- 2973 доларів США щомісячно, до 11.06.2017 - 2937,96 доларів США.

Додатковою угодою №2 від 01.01.2013 сторони погодили викласти п.3.5.1 кредитної угоди в новій редакції: "Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 15% річних, які нараховуються за період наявності позичкової заборгованості по обліку банку, починаючи з 01.01.2013 по 30.04.2013."

12.06.2007 між ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_1 (позичальник) та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007.

Предметом кредитної угоди є надання кредиту на придбання житлового будинку у розмірі 350000 доларів США на термін з 12.06.2007 по 11.06.2017 (п.1.2. договору поруки).

Остаточний термін виконання зобов'язання, забезпеченого договором поруки - 11.06.2017 (п.1.3. договору поруки).

Відповідно до п.3.1. договору поруки поручитель зобов'язується сплатити, за вимогою кредитора, платежі по кредиту, заборгованість по відсотках за користування кредитом, пеню та штраф, передбачені кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 та додатковими угодами до неї, а також відшкодувати збитки понесені кредитором внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Відповідно до п.5.1. договору поруки термін дії договору збігається з терміном дії кредитної угоди 1840 від 12.06.2007, вказаної в п.1.1. договору поруки.

Додатковою угодою №1 від 27.01.2009 сторони погодили викласти пп.1 розділу 1 договору поруки в наступній редакції: "У відповідності до цього договору поручитель зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007, а також додатковою угодою до неї №1 від 27.01.2009."

На виконання умов кредитної угоди, відповідно до видаткового касового ордеру №308 від 12.06.2007 та виписки по особовому рахунку відповідача -1, банк перерахував відповідачу -1 ( ОСОБА_1 ) кредитні кошти в загальному розмірі 350000,00 доларів США, однак відповідач -1 грошове зобов'язання за договором щодо повернення кредиту виконав частково, у зв'язку з чим, на думку позивача, утворилась заборгованість за кредитною угодою в розмірі 16781,02 доларів США, що еквівалентно 414833 грн 53 коп.

У зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем - 1 грошових зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, позивачем відповідно до умов кредитної угоди, ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту за період з 11.02.2017 по 28.01.2020 в сумі 1410,65 доларів США, що еквівалентно 34871 грн 79 коп., та відповідно до ст. 549 ЦК України нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.02.2019 по 28.01.2020 в сумі 5532,19 доларів США, що еквівалентно 136757 грн 93 коп., та щомісячна комісія за обслуговування кредиту за період з 01.02.2017 по 28.01.2020 в сумі 904,55 доларів США, що еквівалентно 22360 грн 87 коп.

З приводу посилання відповідача - 2 на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року, суд зазначає наступне.

В Ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" від 03 червня 2020 року справа №3-88/2020(175/20), Конституційним Судом України зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року не можна вважати остаточним судовим рішенням у справі.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/2144/16 від 25 листопада 2020 року зазначено, що посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду №925/698/16 від 10.12.2019 є безпідставним, оскільки зазначеною постановою справу №925/698/16 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

Також суд звертає увагу, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, обставини встановлені у справі №925/698/16 не мають преюдиційного значення для справи, яка розглядається господарським судом Луганської області з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до п. 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду №48/340 від 02.07.2019 зазначено, що суд не врахував належним чином, що в іншій справі №137/7 суди не визнали за державою права власності на спірне майно. При цьому Господарський суд міста Києва, з рішенням якого погодився Вищий господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що рішення у справі № 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин. По-перше, склад учасників справи № 137/7 та цієї справи не є тотожним. По-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.

В п. 47 постанови Верховного Суду №761/29966/16-ц від 18.12.2019 зазначено, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

За таких обставин суд дійшов висновку, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 є безпідставним, оскільки направлення справи на новий розгляд свідчить про відсутність остаточного рішення та правового висновку, а обставини встановлені у справі не мають преюдиційного значення.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно-правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно з ст. 27, 28 Закону України "Про банки і банківську діяльність" необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від НБУ.

В даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника зі збереженням обсягу правосуб'єктності в порядку правонаступництва.

Згідно з ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

В п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду №914/3587/14 від 24.04.019 зазначено, що з аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ "Львівобленерго" на ПрАТ "Львівобленерго") не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 6 положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22 січня 1996 року інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб'єкта (п. 4), який зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним (п. 6).

Правонаступництво є перехід сукупності прав та обов'язків від одного суб'єкта правовідносин до іншого, в порядку та на умовах встановлених законом. Отже обов'язковою умовою правонаступництва, є наявність декількох окремих суб'єктів, дотримання процедури переходу прав та обов'язків встановленої законом, і як наслідок втрата прав та обов'язків однією особою, та набуття іншою.

В даному випадку відбулась зміна найменування юридичної особи, без зміни організаційно правової форми, що не є її реорганізацією та не є перетворенням. Оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичною особи, яка залишається незмінною протягом усього часу його існування, суд дійшов висновку, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ПАТ "Укрінбанк" є однією юридичною особою. Крім того, відповідно до імперативних приписів статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості внесені до єдиного державного реєстру вважаються достовірними, та можуть бути використанні у спорі з третьою особою.

За таких обставин суд погоджується з твердженням позивача та відповідача -2, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк" оскільки є однією юридичною особою з різними назвами.

У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/8117/17 від 03 серпня 2018 зроблено висновок: 6.11 Ураховуючи зазначені положення законодавства, за установлених судами обставин про здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк", зміни назви на ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", зміни місцезнаходження товариства та видалення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про правонаступництво ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ПАТ "Укрінбанк" без дотримання відповідної процедури є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.

В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/11199/16 від 19.04.2019 зазначено, що з огляду на вищевикладені норми, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що повноваження щодо повного та виняткового управління банком виникає у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та в подальшому - рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

В той же час, станом на дату виникнення спірних правовідносин вказані рішення Правління Національного банку України скасовані в судовому порядку, що, в свою чергу, відновлює повноваження органів управління банку.

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанції щодо наявності у органів управління банку права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції Статуту тощо.

Предметом спору у справі №910/8117/17 було стягнення заборгованості, тоді як у справі №826/11199/16 позов було заявлено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб про скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Суд враховує те, що правовий висновок у справі №826/11199/16 було сформовано пізніше, та враховує те, що саме у зазначеній справі до предмету доказування входили обставини на підтвердження або спростування законності проведення реєстраційних дій, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, та знайшли своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.

Відповідно до статті 91 "Цивільна правоздатність юридичної особи" ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 "Цивільна дієздатність юридичної особи" ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Спеціальна правоздатність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюють окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).

Правосуб'єктність юридичної особи та спеціальна правосуб'єктність, не є тотожними поняттями, а відрізняються умовами та моментом набуття, обсягом юридичних можливостей, та умовами припинення.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню, зокрема, підлягає банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та інша діяльність, ліцензування якої здійснює НБУ відповідно до закону.

Таким чином право на надання банківських або інших фінансових послуг, юридична особа набуває після отримання відповідної ліцензії.

В свою чергу підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України, однією з яких є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено що 12.06.2007 між АТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду №1840, відповідно до якої банк надав позичальнику кредит на придбання будинку у сумі 350000,00 доларів США на термін з 12.06.2007 по 11.06.2017.

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитною угодою, 12.06.2007 між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007.

Постановою Правління Національного Банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку" №180 від 22.03.2016 року було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/5325/16 від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, визнано протиправною та скасовано постанову НБУ № 180 від 22.03.2016.

Станом на момент розгляду справи доказів повернення банківської ліцензії позивачу, та відновлення банківської діяльності - суду надано не було.

Отже станом на момент укладення договорів (12.06.2007) у позивача існувала банківська ліцензія, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Оскільки 22.03.2016 Постановою Правління Національного банку України №180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов'язків юридичної особи змінився, адже саме з цієї дати позивач втратив право здійснювати банківську діяльність.

В свою чергу зобов'язання між позивачем та відповідачами виникли на підставі укладених договорів від 12.06.2007, в той час коли позивач мав статус банківської установи. Втрата банківської ліцензії позбавляє позивача в подальшому здійснювати банківську діяльність, але не припиняє набутих прав та обов'язків. Так само втрата банківської ліцензії позивачем, не звільняє відповідача від обов'язку належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до статті 598 ЦК України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормами чинного законодавства та договору, не передбачено такої підстави припинення існуючих зобов'язань, як відкликання банківської ліцензії, або внесення змін до статуту юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією юридичною особою, зобов'язання які виникли на підставі кредитного договору належним чином виконані не були, та не були припинені, Господарський суд Луганської області дійшов висновку, що саме позивачу належить право вимоги за кредитним договором.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитної угоди №1840 від 12.06.2007 Акціонерне товариство "Український інноваційний банк", яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", перерахувало відповідачу - 1 кредитні кошти в загальному розмірі 350000,00 доларів США, що підтверджується копією видаткового касового ордеру №308 від 12.06.2007 та випискою по особовому рахунку відповідача -1.

Відповідач -1- ОСОБА_1 грошові зобов'язання за договором виконав частково, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 16781,02 доларів США, що еквівалентно 414833 грн 53 коп.

Станом на час розгляду даної справи, відповідачами доказів належного виконання зобов'язань за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 до суду надано не було.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача -1 заборгованості за кредитною угодою №1840 від 12.06.2077 в розмірі 414833 грн 53 коп є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Приписами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись порукою.

Відповідно до ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України).

Приписами ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, якими визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1 -2 ст. 553 ЦК України).

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоч і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, але є самостійним суб'єктом у відносинах з кредитором. Поручитель, зокрема має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч.2 ст. 555 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч.1 ст. 653 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Приписами ч.1 ст. 559 ЦК України (у редакцій, чинній на час розгляду справи) встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення процентної ставки у разі порушення позичальником умов кредитного договору, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього необхідно встановити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідно до п.3.5.1 кредитної угоди №1840 від 12.06.2007, сторони погодили, що позичальник сплачує відсотки у розмірі 12% річних, які нараховуються за період наявності позикової заборгованості по обліку банку. Такі відсотки нараховуються на фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року і підлягають сплаті на дату платежів по відсотках за кредитом, зазначену в ст. 1 кредитної угоди.

З метою забезпечення виконання основного зобов'язання, яке виникло з кредитної угоди №1840 від 12.06.2007, укладеної між АТ "Укрінбанк" та ОСОБА_1 , 12.06.2007 між ОСОБА_2 (поручитель за договором), ОСОБА_1 (позичальник) та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі перед кредитором за виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007, а також додатковою угодою до неї №1 від 27.01.2009.

Також, судом встановлено, додатковою угодою №2 від 01.01.2013, підписаною між ПАТ "Укрінбанк" та ОСОБА_1 , сторони погодили викласти п. 3.5.1 кредитної угоди в наступній редакції: "Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 15% річних, які нараховуються за період наявності позичкової заборгованості по обліку банку, починаючи з 01.01.2013 по 31.04.2013".

Відповідно до п.3.1., п. 3.2 договору поруки поручитель зобов'язався сплатити, за вимогою кредитора, платежі по кредиту, заборгованість по відсотках за користування кредитом, пеню та штраф, передбачені кредитною угодою та додатковими угодами до неї, а також відшкодувати збитки понесені кредитором внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань та відповідає разом з позичальником перед кредитором як солідарні боржники

Зі змісту зазначених положень пунктів договору поруки не вбачається, що його сторони домовились про укладення додаткових угод до кредитного договору, якими збільшується обсяг відповідальності поручителя , без його згоди, а умова договору про те, що поручитель несе з позичальником перед кредитором солідарну відповідальність не свідчить про те, що такі зміни проводяться без їх узгодження з поручителем.

При цьому положення договору поруки не містять інформації про можливість збільшення процентної ставки без повідомлення поручителя.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що кредитною угодою №1840 від 12.06.2007, з умовами якого погодився поручитель, була передбачена процента ставка за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних, а додатковою угодою №2 від 01.01.2013, укладеною без згоди поручителя, встановлено процентну ставку в розмірі 15% річних, тобто відбулась зміна основного зобов'язання, забезпеченого порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

За таких обставин, враховуючи, що зміни до кредитної угоди щодо збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами не були погоджені з поручителем (відповідачем -2), що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 основного боргу за кредитом за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 414833 грн 53 коп., на підставі ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, у зв'язку з тим, що господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача -2 основної заборгованості за тілом кредиту на підставі ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України, у задоволенні похідної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 3% річних, пені та щомісячної комісії за користування кредитом слід відмовити.

Щодо заявленого позивачем розміру пені за прострочення сплати основного боргу за кредитом суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Приписами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 вказаного Закону).

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Умовами договору сторони погодили, що у разі порушення строків сплати кредиту, відсотків за кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позичальник сплачує банку пеню. Пеня нараховується на суму несвоєчасно сплачених кредиту, відсотків за кредитом та щомісячної комісії за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятись лише в національній валюті України (гривні).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення пеню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.02.2019 по 28.01.2020 на суму заборгованості - 16871,02 доларів США в розмірі 5532,19 доларів США, що еквівалентно 136757 грн 93 коп.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок солідарного стягнення з відповідачів пені за несвоєчасне повернення кредиту на суму боргу 16871,02 доларів США за період з 01.02.2019 по 28.01.2020 встановив, що позивачем при розрахунку були допущені помилки, а саме не вірно визначено період нарахування суми пені (без врахування положень ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України).

За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума пені за несвоєчасне повернення кредиту, за період з 01.02.2019 по 31.07.2019 складає 72396 грн 97 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає стягненню з відповідачва-1.

Щодо заявленого позивачем розміру щомісячної комісії за користування кредитом суд зазначає наступне.

Відповідно до 4.1.1 щомісячна комісія нараховується за період, що розпочинається з дати надання кредиту і закінчується останнім календарним днем поточного місяця, за який вона нараховується. Будь який наступний період нарахування щомісячної комісії у подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом. Щомісячна комісія нараховується у розмірі 0,15% на фактичну суму заборгованості по кредиту із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування на основі фактичної календарної кількості днів в місяці, за який вона нараховується. Фактично нараховану щомісячну комісію позичальник зобов'язується сплачувати з першого по десятий календарний день кожного місяця, наступного за місяцем, за який вона нараховується, та на дату повного погашення заборгованості за кредитом.

Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу про стягнення щомісячної комісії за користування кредитом за період з 01.02.2017 по 28.01.2020 в сумі 904,55 доларів США, що еквівалентно 22360 грн 87 коп.

Враховуючи те, що 22.03.2016 Постановою Правління НБУ №180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов'язків позивача змінився, внаслідок чого позивач втратив право на отримання щомісячної комісії після 22.03.2016.

За таких обставин вимога позивача про стягнення щомісячної комісії за користування кредитом за період з 01.02.2017 по 28.01.2020 в сумі 904,55 доларів США, що еквівалентно 22360 грн 87 коп не є законною та обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо заявленого позивачем розміру 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту суд зазначає наступне.

Згідно зі статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши, за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи Законодавство", наданий позивачем розрахунок 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту за період з 11.02.2017 по 28.01.2020 на суму 1410,65 доларів США, що еквівалентно 34871 грн 79 коп, зазначає, що він є арифметично вірним, обґрунтованим, підтвердженим належними та допустимими доказами.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належним та допустимими доказами, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: стягнути з відповідача -1 ОСОБА_1 заборгованість за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 522102 грн 29 коп., в тому числі: суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 414833 грн 53 коп.; 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 34871 грн 79 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 72396 грн 97 коп. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача -2 ОСОБА_2 слід відмовити.

Оскільки господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідача - 2 ОСОБА_2 , витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на відповідача -1.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за кредитною угодою №1840 від 12.06.2007 в розмірі 522102 грн 29 коп., в тому числі: суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 414833 грн 53 коп.; 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 34871 грн 79 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 72396 грн 97 коп., та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7831 грн 53 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний номер 05839888)

Відповідач -1- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач -2- ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2021.

Суддя С.В. Масловський