просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
02 серпня 2021 року м. Харків Справа № 913/326/21
Провадження № 14/913/326/21
Господарський суд Луганської області у складі судді Лісовицького Є.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «Підшипникзбут», м. Маріуполь Донецької області
до відповідача Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахтобудівельне управління» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м.Лисичанськ Луганської області
про стягнення 81300,33 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне підприємство «Підшипникзбут» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахтобудівельне управління» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» про стягнення заборгованості за договором поставки від 27.09.2018 № 43 в сумі 81300,33 грн, з яких: 46379,20 грн - сума боргу, 20020,43 грн - інфляційні втрати, 6459,69 грн - 3%, 8441,01 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між позивачем та відповідачем договором поставки від 27.09.2018 № 42 в частині своєчасної оплати поставленої продукції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Лісовицькому Є.А.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/326/21. Суд ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України строк відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
За приписами ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Так, згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
27.09.2018 між Приватним підприємством «Підшипникзбут» (надалі - постачальник) та Відокремленим підрозділом «Шахтобудівельне управління» ПАТ «Лисичанськвугілля» (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 43 (надалі - договір).
В порядку та на умовах договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, зазначену в п. 1.2. договору (надалі іменується «товар») (п. 1.1. договору).
За умовами п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру, загальна кількість і вартість продукції, що підлягає поставці за договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначається специфікацією, що є додатком до договору і його невід'ємною частиною.
Згідно п. 1.3. договору право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за видатковою накладною, але не раніше здійснення остаточного розрахунку із постачальником у відповідності з п. 5 договору.
В пункті 1.4. договору сторони погодили, що сума договору орієнтовно складає 186379,20 грн.
Згідно п. 3.1. договору товар повинен бути поставлений постачальником покупцю в строк, вказаний в специфікації до договору на кожну окрему партію товару.
Товар поставляється на умовах СРТ склад перевізника ТОВ «Нова пошта» м. Лисичанськ, вул. Сосюри, 355 згідно ІНКОТЕРМС 2000 (п. 3.2. договору)
Передача товару від постачальника до покупця здійснюється за видатковою накладною, в якій зазначаються найменування товару, кількість в одиницях вимірювання, ціну одиниці товару та загальну вартість товару (п. 3.4. договору).
Ціна товару, що поставляється за договором, визначається сторонами у специфікації. Загальна вартість товару, що поставляється згідно договору, дорівнює сумі специфікації до договору (п. 4.1. договору).
Згідно п. 5.1. договору розрахунки здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування продовж 7 (семи) робочих днів з моменту підписання специфікації, але не пізніше дня, який передує початку періоду, впродовж якого згідно специфікації повинен бути поставлений товар, на поточний рахунок постачальника 100% передоплати.
Якщо з поважних причин покупець не здійснив передоплату у строк, визначений п. 5.1., або здійснив її не в повному обсязі, він зобов'язаний здійснити оплату впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання товару від постачальника (перевізника) (п. 5.2. договору).
Відповідно до п. 7.1. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо строку поставки або заміни товару за умови належного виконання покупцем п. 5 договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки товару, недопоставленого у відповідний період.
У разі порушення положень п. 5.2. договору щодо оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми неоплати за кожен день затримки оплати (п. 7.2. договору).
За умовами пункту 10.1. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
В пункті 10.2. договору сторони визначили, що строк дії договору по 31.12.2018 р. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не сповістить іншу письмово про намір не продовжувати дію договору, він вважається подовженим на наступний річний термін.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 10.3. договору).
Згідно специфікації до договору № 43 від 23.09.2018 позивач зобов'язався поставити відповідачу, а останній оплатити підшипник 6-176322 Л (QJ322 M P6) у кількості 2 штук на суму 56606,00 грн та підшипник 23952-MB FAG у кількості 2 штук на суму 98710,00 грн. Всього на суму 186379,20 грн (з урахуванням ПДВ 20%).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору та специфікації відповідач поставив відповідачу товар на загальну суму 186379,20 грн, що підтверджується видатковими накладними:
- № 1325 від 27.09.2018 на суму 67927,20 грн;
- № 1329 від 27.09.2018 на суму 118452,00 грн.
Згідно платіжного доручення від 07.06.2019 № 14 відповідачем було сплачено 140000,00 грн.
Отже, з наведеного вбачається, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 46379,20 грн, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 46379,20 грн. Разом з тим, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 20020,43 грн за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, 3% річних в сумі 6459,69 грн за період з 04.10.2018 по 14.05.2021 та пеню в сумі 8441,01 грн за період з 14.11.2020 по 14.05.2021.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно приписів ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем за укладеним договором або спростовували доводи останнього.
Отже, відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов'язання щодо оплати за отриману продукцію. Строк на оплату минув. Тому позовні вимоги про стягнення 46379,20 грн боргу обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що відповідач не здійснював оплату за отриманий товар, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 6459,69 грн за період з 04.10.2018 по 14.05.2021 та інфляційні втрати в сумі 20020,43 грн за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року.
Судом було перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що вони є арифметично правильними, зробленими у відповідності до умов договору та даних первинних документів, з огляду на що вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 6459,69 грн та інфляційних втрат в сумі 20020,43 грн підлягають задоволенню.
З приводу клопотання позивача про зазначення в резолютивній частині рішення про стягнення 3% річних та інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Розглянувши зазначене клопотання позивача, суд зауважує наступне.
Частиною 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України взагалі не передбачено право суду зазначати в рішенні про нарахування інфляційний втрат до моменту його виконання, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача в цій частині.
Також, суд звертає увагу на те, що частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено право, а не обов'язок суду зазначати у рішенні про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.
Слід зазначити, що позивач в разі необхідності має право звернутися з окремим позовом до суду про стягнення з відповідача відповідних штрафних санкцій або компенсаційних платежів згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих у періоди, які не були охоплені під час розгляду даної справи.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України щодо нарахування 3% річних.
За таких підстав, суд відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання позивача.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8441,01 грн.
Згідно п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В пункті 7.2. договору сторони визначили, що у разі порушення положень п. 5.2. договору щодо оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми неоплати за кожен день затримки оплати.
Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8441,01 грн за період з 14.11.2020 по 14.05.2021.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначено період за який нарахована пеня.
Так, згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, виходячи з приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня за прострочення виконання зобов'язання може бути нарахована з дня коли зобов'язання мало бути виконаним і її нарахування припиняється через шість місяців.
З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар 27.09.2018.
За умовами п. 5.2. договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання товару від постачальника.
Таким чином, останнім днем строку оплати товару є 03.10.2018, відтак початок нарахування пені є - 04.10.2018.
Враховуючи викладене, за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором слід нараховувати пеню за період з 04.10.2018 по 04.03.2019. Натомість, позивачем нараховано пеню за період з 14.11.2020 по 14.05.2021, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
З огляду на те, що позивачем не вірно визначено період нарахування пені, вимога про стягнення 8441,01 грн пені не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково.
Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (93100, Луганська обл., місто Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1, ідентифікаційний код 32359108) в особі Відокремленого підрозділу «Шахтобудівельне управління» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (93100, Луганська обл., місто Лисичанськ, вул. Пирогова, буд. 5, ідентифікаційний код ВП 26349160) на користь Приватного підприємства «Підшипникзбут» (87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Італійська, буд. 116 «а», ідентифікаційний код 23602486) борг в сумі 46379,20 грн, інфляційні втрати в сумі 20020,43 грн, 3% річних в сумі 6459,69 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2034,32 грн, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 02.08.2021.
Суддя Є.А. Лісовицький