ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.08.2021Справа № 910/8675/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вікант"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Екстра-Інвест"
про стягнення заборгованості в розмірі 96 398,28 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Екстра-Інвест» про стягнення заборгованості в розмірі 96 398,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 10130619ЖТП від 06.11.2019, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 01.06.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 11.06.2021 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 01.06.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
06 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Екстра-Інвест» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 10130619ЖТП (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у встановлений у даному Договорі термін у власність покупця металопродукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов цього Договору.
Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим Договором, визначається у рахунках-фактурах постачальника (далі - рахунки-фактури), та/або у видаткових/залізничних накладних або в інших додатках до цього Договору, які є невід'ємними частинами даного Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору факт поставки товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, або факт оплати рахунку-фактури означає взаємну згоду постачальника і покупця з умовами поставки та умовами оплати товару (якщо вони вказані в рахунку-фактурі постачальника), ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою товару, які зазначені у рахунка-фактурах постачальника та/або у видаткових/залізничних накладних, а також є підтвердженням факту отримання покупцем від постачальника оригіналу рахунку-фактури для оплати товару, який постачальник поставляє/поставив.
Пунктом 1.7 Договору узгоджено, що якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ, ДСТ і ТУ, які вказані у відповідних сертифікатах якості товару.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Договору поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року (далі - Інкотермс»), з врахуванням особливостей, встановлених цим Договором.
Поставка товару здійснюється на умовах EXW (склад постачальника або станція відправлення), за адресою, що вказана у видатковій накладній, якщо інше не вказано в Рахунку-фактурі постачальника або в інших додатках до цього Договору.
Відповідно до п. 2.4 Договору датою поставки товару вважається:
- при поставці залізничним транспортом - дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній;
- при поставці автомобільним транспортом постачальника - дата видаткової накладної постачальника або товарно-транспортної накладної;
- при самовивозі товару зі складу постачальника - дата видаткової накладної постачальника.
За умовами п. 3.6 та п. 3.7 Договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках-фактурах постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні.
Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки.
У відповідності до п. 4.1 Договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту видачі видаткової накладної, а у випадку поставки товару залізничним транспортом - з дати календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній, або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «Інкотермс» по яких поставляється конкретна партія товару, з врахуванням особливостей, встановлених у даному Договорі.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього Договору, він автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 9.1 Договору).
На виконання умов Договору сторонами узгоджено поставку товару вартістю 157 584,00 грн. згідно зі Специфікацією № 1515 від 11.09.2020 та вартістю 1 552,85 грн. згідно зі Специфікацією № 2279 від 11.09.2020 та узгоджено, що покупець сплачує вартість партії товару протягом 3-х банківських днів з моменту відвантаження.
На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № 267019 від 11.09.2020 на суму 159 084,00 грн. та № 269833 від 11.09.2020 на суму 1 552,85 грн.
Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим у ТОВ «Будівельна компанія «Екстра-Інвест» виникла заборгованість перед позивачем в сумі 80 636,85 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, в частині здійснення розрахунків, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 1 138,59 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 805,81 грн., пеню в розмірі 4 785,19 грн. та штраф в розмірі 4 031,84 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
На виконання умов Договору сторонами узгоджено поставку товару вартістю 157 584,00 грн. згідно зі Специфікацією № 1515 від 11.09.2020 та вартістю 1 552,85 грн. згідно зі Специфікацією № 2279 від 11.09.2020.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором згідно видаткових накладних № 267019 від 11.09.2020 на суму 159 084,00 грн. та № 269833 від 11.09.2020 на суму 1 552,85 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 3.6 та п. 3.7 Договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках-фактурах постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні.
Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки.
В свою чергу, згідно Специфікацій № 1515 від 11.09.2020 та № 2279 від 11.09.202,0 сторонами узгоджено, що покупець сплачує вартість партії товару протягом 3-х банківських днів з моменту відвантаження.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, ТОВ «Будівельна компанія «Екстра-Інвест» вартість отриманого товару оплачено частково, на суму 80 000,00 грн., а отже за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 80 636,85 грн.
З наявного в матеріалах справи Акту звірки взаємних розрахунків за період з 10.07.2019 по 19.05.2021 вбачається, що станом на 19.05.2021 за відповідачем на користь постачальника за Договором обліковувалась заборгованість в розмірі 80 636,85 грн.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Таким чином, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів оплати вартості отриманого товару в розмірі 80 636,85 грн., в тому числі в процесі розгляду справи, відповідачем до матеріалів справи не надано, як і не заперечно наявність означеної заборгованості.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 80 636,85 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 1 138,59 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 805,81 грн., пеню в розмірі 4 785,19 грн. та штраф в розмірі 4 031,84 грн.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 5.2 Договору за прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому Договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Якщо заборгованість за поставлений товар становить більше 15 календарних днів, покупець, крім сплати пені за той самий період, сплачує постачальникові штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару в зазначені в даному Договорі та додатках до нього строки.
В свою чергу, у Специфікаціях № 1515 від 11.09.2020 та № 2279 від 11.09.2020 та сторонами узгоджено, що при відвантаженні товару на умовах відстрочки платежу, покупець, в разі порушення прийнятого на себе зобов'язання з оплати поставленого товару на строк більш ніж 5 календарних днів сплачує штраф в розмірі 1% від суми заборгованості, якщо прострочка більш ніж 10 календарних днів - 3%, якщо більше ніж 15 календарних днів - 5%.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що позивачем не вірно визначено період прострочення, не враховано приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, та невірно здійснено розрахунок пені, у зв'язку з чим, розмір пені становить більше заявленої позивачем суми, в зв'язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 4 785,19 грн., у межах заявленої позивачем суми.
В свою чергу, оскільки станом на дату подання позовної заяви до суду, за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 80 636,85 грн. більше ніж 15 календарних днів, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4 031,84 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 1 138,59 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 805,81 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Екстра-Інвест» (04119, м. Київ, вул. Хохлових Сім'ї, буд. 15; ідентифікаційний код: 42628574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант» (01033, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 24/1; ідентифікаційний код: 24942675) заборгованість у розмірі 80 636 (вісімдесят тисяч шістсот тридцять шість) грн. 85 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 805 (п'ять тисяч вісімсот п'ять) грн. 81 коп., 3% річних у розмірі 1 138 (одна тисяча сто тридцять вісім) грн. 59 коп., пеню у розмірі 4 785 (чотири тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн. 19 коп., штраф у розмірі 4 031 (чотири тисячі тридцять одна) грн. 84 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 02.08.2021
Суддя О.А. Грєхова