61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
29.07.2021 Справа № 905/837/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до відповідача: Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь, Донецька область
про стягнення 378 592 314,27грн.
за участю представників:
від позивача (в режимі відеоконференції): Єфременко О.О., довіреність №14-13 від 15.01.2021
від відповідача: не з'явився
Позивач, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості у загальному розмірі 378 592 314,27грн., в тому числі: 344 114 605,63грн. - основний борг, 10 476 105,48грн. - 3% річних, 24 001 603,16грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не належне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №9050/1920-ТЕ-6/8 від 27.09.2019 постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати вартості переданого природного газу відповідно до актів приймання-передачі, внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляційних витрат.
Ухвалою від 17.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.06.2021.
Ухвалою від 09.06.2021 підготовче засідання відкладено на 30.06.2021.
14.06.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач підтверджує, що станом на 31.05.2021 за даними бухгалтерського обліку підприємства сума основного боргу за договором №9050/1920-ТЕ-6/8 від 27.09.2019 складає 344 115 605,63грн. Щодо суми нарахованих інфляційних втрат та 3% річних відповідач посилається на обставини того, що порушення зобов'язань відбулось за відсутності вини ККП “Маріупольтепломережа”, оскільки у неопалювальний сезон обігові грошові кошти на рахунках підприємства майже відсутні, а після початку опалювального сезону усі наявні грошові кошти на рахунках підприємства спрямовуються на забезпечення сталого функціонування опалювального сезону, з огляду на те, що відповідач є єдиним підприємством постачання теплової енергії, послугами якого користуються півмільйона мешканців міста, тому, з урахуванням статті 614 ЦК України, відсутні підстави для стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою від 30.06.2021 за результатами підготовчого засідання закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначений в судовому засіданні на 29.07.2021.
28.07.2021 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладання розгляду справи. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що станом на 29.07.2021 відповідачем не отримано від позивача відповіді на пропозицію щодо укладання мирової угоди.
У засідання суду 29.07.2021 в режимі відео конференції з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Проти клопотання відповідача про відкладання судового засідання заперечував, оскільки сторони не дійшли згоди щодо укладання мирової угоди та зазначив, що наразі перемовини не ведуться.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився; про місце, час та дату слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином.
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Враховуючи заперечення позивача щодо клопотання відповідача про відкладання розгляду справи, суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання відповідача.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд
27.09.2019 між АТ “НАК “Нафтогаз України” (позивач, постачальник) та ККП “Маріупольтепломережа” (відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу №9050/1920-ТЕ-6/8 з додатковими угодами до нього (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до умов пункту 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У пункті 2.1. договору узгоджено, що постачальник передає споживачу у жовтні 2019 - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 77 643,9 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: у жовті 2019 - 1800,5 тис. куб. м., у листопаді 2019 - 13258,8 тис. куб. м., у грудні 2019 - 16224 тис. куб. м., у січні 2020 - 17320 тис. куб. м., у лютому 2020 - 13835,5 тис. куб. м., у березні 2020 - 11723,2 тис. куб. м., у квітні 2020 - 3481,9 тис. куб. м. Всього 77643,9 тис. куб. м.
Згідно з пунктом 3.8. договору приймання - передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання - передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до Реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу. В акті приймання-передачі природного газу, ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору).
Відповідно до пункту 3.9. договору споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:
3.9.1. копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ (для споживачів, об'єкти яких приєднані до газорозподільних мереж);
3.9.2. інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно обсягів природного газу, використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до Реєстру споживачів постачальника (відповідно до пункту 3.8. цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді;
3.9.3. підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно з цим договором і з урахуванням пункту 3.8 цього договору, його фактична ціна та вартість.
Пунктом 3.10 договору визначено, що постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником актів приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.
Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов'язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді (пункт 3.11. договору).
Згідно з умовами пункту 4.2 договору в редакції додаткових угод №1 від 29.10.2019, №2 від 20.11.2019, №3 від 09.12.2019, №5 від 28.01.2020, №6 від 24.02.2020, №7 від 23.03.2020, №8 від 23.04.2020:
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 (включно) за цим договором складає 4 272, 7604 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% усього разом з ПДВ - 5 127,3125грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 429,9504 грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 5315,9405грн. за 1000 куб.м.
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року (включно) за цим договором складає 4899,00грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, всього разом з ПДВ - 5 878,80грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 5 056,19 грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 6 067,43грн. за 1000 куб.м.
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року (включно) за цим договором складає 4 276,6958грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, всього разом з ПДВ - 5 132,035грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 433,8858 грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 5 320,663грн. за 1000 куб.м.
До ціни на природний газ, спожитий за періоди з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 (включно), з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року (включно), з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року (включно) додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018 №2001 - 157,19грн. за 1000 куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 188,63грн. за 1000 куб. м на добу.
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року (включно) за цим договором складає 4650,00грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, всього разом з ПДВ - 5 580,00грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 774,16грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 5728,99грн.
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року (включно) за цим договором складає 3 948,00грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, всього разом з ПДВ - 4 737,60грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 072,16грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 886,59грн.
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року (включно) за цим договором складає 3 396,00грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, всього разом з ПДВ - 4 075,20грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 3 520,16грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 224,19грн.
· Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) за цим договором складає 2 897,00грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%, всього разом з ПДВ - 3 476,40грн.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 3021,16грн. за 1000 куб.м без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3625,39грн.
До ціни на природний газ, спожитий у періоди з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року (включно), у період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року (включно), з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року (включно), з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 - 124,16грн. за 1000 куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 148,99грн. за 1000 куб. м на добу.
Відповідно до пункту 4.4. договору загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 5.1 договору).
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 7.1. договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1. договору).
Договір підписаний представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб.
Доказів розірвання договору, визнання договору чи його окремих положень недійсним, сторонами не надано, отже він є обов'язковим для сторін.
На виконання умов договору у жовтні 2019 року - квітні 2020 року позивачем поставлено відповідачу природний газ в загальному обсязі 68 379,201 тис. куб. м. на суму 353 495 261,46грн., в т.ч.: у жовтні 2019 року в обсязі 1 663,34900 тис. куб. м. на суму 8 842 264,28грн., у листопаді 2019 року - 11 059,29300 тис. куб. м. на суму 67 101 464,02 грн., у грудні 2019 року - 13 370,54800 тис. куб. м. на суму 71 140 179,50 грн., у січні 2020 року - 14 289,47600 тис. куб. м. на суму 81 864 293,69 грн., у лютому 2020 року - 13 679,35700 тис. куб. м. на суму 66 845 436,49 грн., у березні 2020 року - 9 679,76100 тис. куб. м на суму 40 889 168,99грн., у квітні 2020 року - 4 637,41700 тис. куб. м на суму 16 812 454,49грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020. Вказані акти підписані представниками сторін договору, підписи засвідчені печатками підприємств.
Відповідачем вартість поставлено позивачем у жовтні 2019 року - квітні 2020 року природного газу сплачена частково в сумі 8 842 264,28грн. по акту приймання - передачі природного газу від 31.10.2019 та в сумі 538 391,55грн. по акту приймання - передачі природного газу від 30.11.2019 (всього на суму 9 380 655,83грн.) на підтвердження чого позивачем до матеріалів позовної заяви додані, зокрема, сальдова відомість, довідка по операціям за договором, копії банківських виписок та листів ККП «Маріупольтепломережа» від 26.11.2019, від 29.11.2019, від 28.02.2020, від 16.03.2020 щодо зарахування оплати.
Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого у жовтні 2019 року - квітні 2020 року природного газу, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 344 114 605,63грн. - основний борг, 10 476 105,48грн. - 3% річних, 24 001 603,16грн. - інфляційні втрати.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:
Внаслідок укладення договору постачання природного газу №9050/1920-ТЕ-6/8 від 27.09.2019 між сторонами договору виникли правовідносини, пов'язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України «Про ринок природного газу», Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.
Як установлено частиною 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбаченому договором.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга стаття 712 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Водночас, частинами четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
В свою чергу, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. В той же час, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом та зазначено вище, на виконання умов договору постачання природного газу №9050/1920-ТЕ-6/8 від 27.09.2019 у період жовтень 2019 року - квітень 2020 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в загальному обсязі 68 379,201 тис. куб. м. на суму 353 495 261,46грн., а саме: у жовтні 2019 року на суму 8 842 264,28грн., у листопаді 2019 року на суму 67 101 464,02 грн., у грудні 2019 року на суму 71 140 179,50 грн., у січні 2020 року на суму 81 864 293,69 грн., у лютому 2020 року на суму 66 845 436,49 грн., у березні 2020 року на суму 40 889 168,99грн., у квітні 2020 року на суму 16 812 454,49грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020. Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Представником відповідача акти підписані без зауважень та заперечень.
В актах відображено періоди у яких переданий/прийнятий природний газ, обсяги природного газу та суми (з урахуванням ПДВ), належні до сплати за його споживання.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.
За умовами пункту 5.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 10.3. цього договору, підписання будь-яких договорів (або інших документів) про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах відповідно до механізму, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Суд зазначає, що пунктом 5.3. договору сторони погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.
Отже, сторони спору у договорі визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов'язок відповідача в будь-якому випадку здійснити своєчасний розрахунок.
Враховуючи викладене, а також погоджений сторонами у пункті 5.1 договору порядок розрахунків за договором, строк оплати природного газу відповідачем настав: за зобов'язаннями жовтня 2019 року - 25.11.2019, за зобов'язаннями листопада 2019 року - 26.12.2019 (враховуючи, що 25.12.2019 є вихідним днем), за зобов'язаннями грудня 2019 року - 27.01.2020 (враховуючи, що 25 та 26 січня 2020 року вихідні дні), за зобов'язаннями січня 2020 року - 25.02.2020, за зобов'язаннями лютого 2020 року - 25.03.2020, за зобов'язаннями березня 2020 року - 27.04.2020 (враховуючи, що 25 та 26 квітня 2020 року вихідні дні), за зобов'язаннями квітня 2020 року - 25.05.2020.
Вище встановлені обставини справи свідчать про те, що оплату отриманого відповідачем у жовтні 2019 року природного газу здійснено у повному обсязі в сумі 8 842 264,28грн. та отриманого у листопаді 2019 року - частково в сумі 538 391,55грн., однак при цьому відповідач порушив встановлені договором строки для оплати. Оплату отриманого відповідачем у грудні 2019 року - квітні 2020 року природного газу не здійснено.
Отже, відповідач взяті на себе зобов'язання виконав неналежним чином, вартість поставленого природного газу сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 344 114 605,63грн.
Відповідач підтверджує, що станом на 31.05.2021 за даними бухгалтерського обліку підприємства сума основного боргу за договором №9050/1920-ТЕ-6/8 від 27.09.2019 складає 344 114 605,63грн., про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
Докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за природний газ відповідно до умов договору у сумі 344 114 605,63грн. суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
Відтак, оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов'язання зі сплати вартості поставленого природного газу, що останнім не заперечується, у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача простроченого грошового зобов'язання.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ відповідно до договору №9050/1920-ТЕ-6/8 від 27.09.2019 обґрунтовані та належним чином доведені, отже підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 344 114 605,63грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з наданим розрахунком позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 10 476 105,48грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні 2019 року - квітні 2020 року. Нарахування 3% річних здійснено позивачем по кожному зобов'язанню окремо та з урахуванням проведених відповідачем оплат за зобов'язаннями жовтень - листопад 2019 року.
Судом перевірено розрахунок заявлених 3% річних та встановлено, що позивачем вірно визначені періоди таких нарахувань по кожному зобов'язанню окремо та він відповідає фактичним обставинам справи щодо прострочення відповідача. Однак за перерахунком суду розмір 3% річних складає 10 476 105,80грн. Враховуючи, що згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у заявленій позивачем сумі 10 476 105,48грн.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 10 476 105,48грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
За приписами частини 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.
Разом з цим, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Згідно з наданим розрахунком інфляційних втрат позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати у загальному розмірі 24 001 601,16грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, спожитого у листопаді 2019 року - квітні 2020 року.
Вказані нарахування здійснено позивачем окремо по кожному із зобов'язань листопад 2019 року - квітень 2020 року та з урахуванням проведених відповідачем оплат за зобов'язаннями листопад 2019 року.
Судом перевірено розрахунок заявлених інфляційних втрат та встановлено, що позивачем вірно визначені періоди таких нарахувань по кожному зобов'язанню окремо та він відповідає фактичним обставинам справи щодо прострочення відповідача. Однак за перерахунком суду розмір інфляційних втрат складає 24 006 685,57грн. Враховуючи, що згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у заявленій позивачем сумі 24 001 603,16грн.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 24 001 603,16грн.
Суд зазначає, що розглядаючи вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат судом не застосовувалась формула визначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №905/21/19 від 26.06.2020 з огляду на наступне.
У пункті 28 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що визначений у цій постанові спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Таким чином, сторони у справі та суд який розглядає спір не позбавлені права до застосування інших математичних підходів щодо способів розрахунку інфляції в тому числі і передбачених постановою пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013.
Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат судом було здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.
Посилання відповідача на те, що 3% річних та інфляційні втрати нарахуванню не підлягають, внаслідок порушення зобов'язання за відсутності його вини через скрутний фінансовий стан, збитковість та обмеженість матеріальних ресурсів, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.
За приписами статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Норми статей 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами статті 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 617 ЦК України встановлює загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми частини 1 статті 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Виходячи із наведених норм діючого законодавства суд зазначає, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати природного газу є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а відсутність вини у порушенні такого зобов'язання не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Враховуючи вищенаведене, судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача, у зв'язку з їх юридичною неспроможністю та безпідставністю.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З огляду на вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність повернення позивачу на підставі статті 130 ГПК України 50% судового збору у зв'язку із визнанням відповідачем позову в частині суми основного боргу, суд зазначає, що частиною 1 статті 130 ГПК України передбачено повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті позову повністю, тоді як відповідачем позов визнано частково у сумі основного боргу, про що зазначено у відзиві.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ, до відповідача Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості у загальному розмірі 378 592 314,27грн., в тому числі: 344 114 605,63грн. - основний борг, 10 476 105,48грн. - 3% річних, 24 001 603,16грн. - інфляційні втрати, задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (87534, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1, код ЄДРПОУ 33760279) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 344 114 605,63грн. основного боргу, 10 476 105,48грн. 3% річних, 24 001 603,16грн. інфляційних втрат та 794 500,00грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області.
У судовому засіданні 29.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2021.
Суддя М.О. Лейба