вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" серпня 2021 р. Справа№ 910/1012/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021
у справі № 910/1012/21 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М»
до Міністерства оборони України
про стягнення 28 583,14 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення 14 762,10 грн інфляційні втрати за період з 29.01.2020 по 14.01.2021, 8 906,34 грн 3 % річних та судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на тривале порушення відповідачем щодо повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, що встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі №910/17542/19.
В процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач на підставі ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України збільшив розмір позовних вимог та просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь 18 966,48 грн інфляційних втрат за період з 29.01.2020 по 11.02.2021, 9 616,66 грн 3 % річних за період з 29.01.2020 по 11.02.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/1012/21, враховуючи заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом - М» втрати від інфляції у розмірі 18 966,48 грн, 3% річних у розмірі 9 616,66 грн, судовий збір у розмірі 2 270,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
При ухвалені вказаного рішення місцевим господарським судом встановлена наявність преюдиціальних фактів, що встановлені судовими рішеннями у справі №910/12778/18 щодо недійсності та скасування рішення тендерного комітету Міністерства оборони України щодо визнання переможцем ТОВ «Інтерфом-М» та наміру укласти договір за переговорною процедурою щодо закупівлі Меблів для дому (3914) (Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120) за ціною 1027 грн на загальну вартість товару 9 147 420,00 грн. з ПДВ, оформлене протоколом від 03.08.2018 №75/393/10 та у справі №910/17542/19 щодо наявності у відповідача обов'язку з повернення позивачу забезпечення цінової пропозиції у розмірі 308 652,00 грн з дня набрання рішенням суду у справі №910/12778/18 законної сили. У зв'язку із невиконання відповідачем судового рішення у справі №910/17542/19, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат у розмірі 18 966,48 грн, які розраховані за період з 29.01.2020 по 11.02.2021 та 9 616,66 грн 3% річних, які розраховані за період з 29.01.2020 по 11.02.2021 на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Крім того, суд першої інстанції з урахуванням обставин справи та наданих позивачем доказів, керуючись ст.ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), стягнув з відповідача на користь позивача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Міністерство оборони України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/1012/21 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерформ-М» відмовити повністю.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що виконання рішення суду у справі №910/17542/19 щодо стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845). Проте в порушення положень Порядку №845 позивач після отримання наказу на виконання судового рішення у справі №910/17542/19 не вчинив дії передбачені Порядком №845 та не направив відповідний наказ до органів Державної казначейської служби, що було залишено поза увагою суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 апеляційну скаргу Міністерства оборони України у справі №910/1012/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/1012/21 залишено без руху та роз'яснено Міністерству оборони України порядок усунення недоліків.
Після усунення апелянтом недоліків, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.06.2021 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі № 910/1012/21. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Учасникам справи надано право подати відзив, пояснення на апеляційну скаргу до 23.06.2021 та попереджено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач у встановлений апеляційним господарським судом термін, відзив на апеляційну скаргу не надав, про відкриття апеляційного провадження у даній справі повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про отримання на поштовому відправленні №0411634763570.
30.07.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, надісланий засобами поштового зв'язку 27.07.2021, тобто з порушенням встановленого апеляційним судом строку. На обґрунтування пропуску строку, заявник посилається на зайнятість адвоката.
Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, поновлення пропущеного процесуального строку можливе лише за наявності поважних причин такого пропуску, посилання заявника на зайнятість адвоката не є такою причиною, а тому відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19.
Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18 зазначив, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18.
Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 у справі №916/1041/17 вказав, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі № 910/17542/19, яке набрало законної сили 27.05.2020, та у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.02.2019 у справі № 910/12778/18, яке набрало законної сили 23.09.2019, між тим ж сторонами, з тих же правовідносин, що склались між сторонами є преюдиціальними в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України та не потребують потворного доведенні під час розгляду справи №910/1012/21.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, із судових рішень від 15.02.2019 у справі №910/12778/18, від 27.02.2020 у справі №910/17542/19 вбачається, що 11.07.2018 Міністерством оборони України через авторизований електронний майданчик на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (https://prozorro.gov.ua) оприлюднена нова редакція оголошення про проведення процедури закупівлі (переговорна процедура для потреб оборони) щодо предмета закупівлі Меблі для дому (3914) Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120 (ідентифікатор UA-2018-07-02-000582-a).
Згідно п.п. 9.1, 9.3 вказаного оголошення про проведення процедури закупівлі замовником вимагалось внесення учасником забезпечення цінової пропозиції у формі електронної банківської гарантії; розмір забезпечення цінової пропозиції - 308 652,00 грн.
09.07.2018 між позивачем та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» укладено договір-заяву № G0718/9967 про надання гарантії. (а.с. 1920).
Згідно банківської гарантії № G0718/9967 від 09.07.2018 гарант безвідклично та безумовно зобов'язується виплатити Бенефіціару суму, що складає 308 652,00 грн протягом 30 днів після одержання Гарантом письмової вимоги Бенефіціара, в якій Бенефіціар заявляє про те, що Принципал не виконав свої зобов'язання, що передбачаються його пропозицією, у таких випадках: А) відмови або неучасті в переговорах, призначених замовником дату їх проведення та/або Б) не підписання учасником, який став переможцем переговорної процедури закупівлі, договору про закупівлю у визначені замовником терміни та/або В) ненадання учасником документів, що підтверджують відсутність підстав, передбачених ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» та/або Г) ненадання переможцем переговорної процедури закупівлі забезпечення виконання договору про закупівлю після отримання повідомлення про намір укласти договір, якщо надання такого забезпечення вимагалось в оголошенні про проведення відбору.
За результатами розгляду та обговорення цінової пропозиції та інших документів позивача Тендерним комітетом прийнято рішення, оформлене протоколом №75/393/8 від 27.07.2018, провести переговори з позивачем о 14 год. 30 хв. 01.08.2018 щодо закупівлі Меблі для дому (3914) (Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120).
Згідно з протоколом переговорів щодо закупівлі Меблів для дому (3914) (Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120) від 01.08.2018 №75/393/9, за результатами проведення переговорів членами Тендерного комітету запропоновано позивачу у термін до 14-30 02.08.2018 (включно) усунути недоліки у поданих ним документах та рекомендовано надати цінові пропозиції за результатами переговорів.
В подальшому, рішенням Тендерного комітету, оформленим протоколом від 03.08.2018 №75/393/10, прийнято пропозицію позивача щодо закупівлі Меблів для дому (3914) (Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120) за переговорною процедурою закупівлі; визначено переможцем та прийнято рішення про намір укласти договори про закупівлю з позивачем - Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120 - 8 900 шт. за ціною 1 027,80 грн на загальну вартість товару 9 147 420,00 грн з ПДВ.
30.08.2018 тендерним комітетом прийнято рішення згідно з яким, відповідно до п. 2 ч. 15 ст. 3 Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони» у зв'язку з не підписанням учасником, який став переможцем переговорної процедури закупівлі, договору про закупівлю у визначені замовником терміни, а також відповідно до п. 4 ч. 15 ст. 3 Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони» у зв'язку з ненаданням переможцем переговорної процедури закупівлі забезпечення виконання договору про закупівлю, вирішено надіслати до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» вимогу щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М» забезпечення цінової пропозиції.
13.09.2018 вимогу від 31.08.2018 №286/2/4666 Міністерство оборони України надіслано на адресу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК». (а.с. 23, 24).
08.10.2018 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» перерахував з рахунку покриття позивача на рахунок Міністерства оборони України 308 652,00 грн з призначенням платежу: «Платіж по вимозі по гарантії № G0718/9967 від 09.07.2018» (платіжне доручення № ВО5 від 08.10.2018). (а.с. 30).
03.10.2018 Тендерним комітетом прийнято рішення, яким відхилено пропозицію позивача щодо закупівлі Меблів для дому (3914) (Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120) у зв'язку з тим, що переможець відмовився від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації, та прийнято рішенням від 11.10.2018, оформлене протоколом №75/393/13, про відміну процедури закупівлі у зв'язку з відхиленням всіх пропозицій.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного Господарського суду від 23.09.2019 у справі №910/12778/18 визнано недійсним та скасовано рішення тендерного комітету Міністерства оборони України щодо визнання переможцем ТОВ «Інтерфом-М» та наміру укласти договір за переговорною процедурою щодо закупівлі Меблів для дому (3914) (Матрац для ліжка вид 1, розмір 1900х700х120) за ціною 1 027 грн на загальну вартість товару 9 147 420,00 грн з ПДВ, оформлене протоколом від 03.08.2018 №75/393/10.
Позивач звернувся до відповідача з претензією № 443 від 07.10.2019, в якій просив у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду у справі №910/12778/18, повернути грошові кошти у розмірі 308 652,00 грн, які були перераховані 08.10.2018 по гарантії № G0718/9967 від 09.07.2018, оскільки вказані кошти отримані безпідставно. (а.с. 54-56).
У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 15.11.2019 №286/2/7107 зазначив, що у зв'язку з перерахуванням коштів у сумі 308 652,00 грн до Державного бюджету України, Міністерство оборони України не має можливості сплатити їх на користь позивача. (а.с. 57-58).
Господарський суд міста Києва за результатами розгляду справи №910/17542/19 дійшов висновку, що відповідач неправомірно утримав забезпечення цінової пропозиції у розмірі 308 652,00 грн, враховуючи обставини, встановлені судом у справі №910/12778/18, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 308 652,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі № 910/17542/19 стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М» 308 652,00 грн заборгованості, 2 470,13 грн інфляційних втрат та 3 245,25 грн 3% річних за період з 23.09.2019 по 28.01.2020.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі №910/17542/19 рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/17542/19 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 25 308,55 грн та 3% річних в розмірі 8 880,97 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов про стягнення 25 308,55 грн інфляційних втрат та 8 880,97 грн 3% річних задоволено.
В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Резолютивну частину рішення суду викладено у наступній редакції: «Позов задовольнити повністю. Стягнути з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М» 308 652,00 грн заборгованості, 27 778,68 грн інфляційних втрат, 12 126,22 грн 3% річних та 5 228,35 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнути з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М» 7 842,53 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом-М» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.»
Платіжним дорученням № 35 від 12.02.2021 на користь позивача сплачено 371 627,78 грн, платник Міністерство оборони України, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, призначення платежу: «стягнення за наказом Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 по справі №910/17542/19». (а.с. 124).
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму 308 652,00 грн, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 18 966,48 грн за період з 29.01.2020 по 11.02.2021 та 9 616,66 грн 3% річних за період з 29.01.2020 по 11.02.2021.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц дійшла наступних висновків, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів, що між сторонами виникли грошові зобов'язання саме на підставі рішення суду. Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Таким чином, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням суду у справі №910/17542/19 встановлено наявність порушення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем із визначенням розміру такого зобов'язання, а тому застосування приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України та нарахування на суму заборгованості 308 625,00 грн інфляційних втрат у розмірі 18 966,48 грн та 3 % річних у розмірі 9 616,66 грн за період з 29.01.2020 по 11.02.2021 є обґрунтованим.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано те, що позивачем порушено Порядок №845, судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.11.2004 року у справі «Бакалов проти України» та у рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 46 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлені стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету; 2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг; 5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань; 6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом (ст. 47 БК України).
Згідно ч. 1 ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 БК України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.
Крім того, порушення позивачем приписів Порядку №845, оскільки він не звернувся для виконання судового рішення до Державної казначейської служби, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання. Крім того, як встановлено судом під час розгляду даної справи відповідач платіжним дорученням № 35 від 12.02.2021 сплатив на користь позивача 371 627,78 грн, банк платника Держказначейська служба України, м. Київ, призначення платежу: «стягнення за наказом Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 по справі №910/17542/19». Враховуючи приписи ч.1 ст.599 ЦК України, за якою зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, виконання відповідачем грошового зобов'язання 12.02.2021 шляхом здійснення оплати позивачу 371 627,78 грн платіжним дорученням № 35 від 12.02.2021 за наказом Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 по справі №910/17542/19, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 18 966,48 грн за період з 29.01.2020 по 11.02.2021 та 9 616,66 грн 3% річних за період з 29.01.2020 по 11.02.2021 за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму 308 652,00 грн правильно та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт судове рішення в частині стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу не оскаржує, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України не переглядається.
За приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/1012/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Міністерства оборони України задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Міністерство оборони України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі № 910/1012/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №910/1012/21 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Міністерство оборони України.
4. Матеріали справи № 910/1012/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська