Провадження № 22-ц/803/839/21 Справа № 203/3778/14-ц Головуючий у першій інстанції: Католікян М.О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
21 липня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Догоновій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Перша дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, про визнання заповітів недійсними, -
У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_7 . За життя 23.11.2001 року останній склав заповіт на все майно на користь позивачки. При зверненні до нотаріуса позивачка дізналася про наявність ще двох заповітів батька, складених на ім'я відповідачки, від 03.09.2010 року та від 11.12.2013 року (за кілька днів до смерті). На час складання заповіту батькові було 84 роки. В останні роки у нього розвинусвя атеросклероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, що супроводжувалося розладом особистості, поведінки та галюцинаціями. Деякі події сприймались ним неадекватно. З цих причин ще за три роки до смерті він перебував на обстеженні у невропатолога та психіатра, однак спроби поліпшити його психічний стан позитивного результату не мали. З лютого 2010 року батько почав відвідування та лікування у психіатра; перебував на обліку в Дніпропетровській міській лікарні по АДРЕСА_1 та отримував останні роки перед смертю медикаментозне лікування розладу психіки. В березні 2010 року за даними медичної картки, батьку був поставлений діагноз розлад особистості, судинний генез (церебросклероз, виражений психоорганічний синдром). Таким чином, батько позивача склав останні два заповіти, не усвідомлюючи значення своїх дій. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 03.09.2010 року, посвідчений Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 10-1620 на ім'я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 11.12.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А. за реєстровим номером 1631 на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 23-238 т.3).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 11 грудня 2013 року на ім'я ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим Олегом Анатолійовичем (реєстраційний номер - 1631). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 105-107 т. 4).
Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2018 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 243,60 грн. (а.с. 149 т.4).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині залишених без задоволення позовних вимог з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі (а.с.120-126 т.4).
Також із апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалення у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову (а.с. 140-142 т.4).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 і залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , часткового скасування рішення місцевого суду з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що позивачка ОСОБА_9 доводиться дочкою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 40 т.1).
23 листопада 2001 року ОСОБА_7 склав заповіт, що посвідчений Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований у реєстрі за №6-7363, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_3 (а.с. 15, 42 зворот т.1).
03 вересня 2010 року ОСОБА_7 склав заповіт, що посвідчений Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований у реєстрі за №10-1620, яким заповів усе належне йому майно у рівних частках ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (а.с. 166 т.1).
11 грудня 2013 року ОСОБА_7 склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А. і зареєстрований у реєстрі за №1631, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_6 (а.с. 78 т.1). У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 не міг самостійно прочитати текст вказаного вище заповіту, заповіт був посвідчений у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та підписаний особисто ОСОБА_7 .
Через 12 днів після складення останнього заповіту, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, про що складено відповідний актовий запис №8828, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ 26.12.2013 року (а.с. 45 зворот т.1).
Згідно копії спадкової справи №3/2014, заведеної 09.01.2014 року П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_7 , шо помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулись 09 січня 2014 року ОСОБА_3 (а.с. 37 зворот т.1), 18 січня 2014 року ОСОБА_6 (а.с. 45 т.1), 19 червня 2014 року ОСОБА_5 (а.с. 49-зворот т.1).
Судом також встановлено, що ОСОБА_7 проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_2 з 23.03.1965 року по час смерті, що підтверджується копією його паспорту серії НОМЕР_2 та довідкою на а.с. 31 у т. 1. З 14 лютого 2011 року по цей час позивачка ОСОБА_3 зареєстрована у якості такої, що проживає у вказаній вище квартирі по АДРЕСА_2 (а.с. 6 т.1).
Також встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 . Доказів прийняття спадщини відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , шо помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , суду не надано; клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 січня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі №203/4630/17 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини. Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 червня 2018 року зупинено провадження у вказаній вище цивільній справі №203/4630/17; рішення по суті позовних вимог, станом на цей час не ухвалено, відповідно до інформації Єдиного державного реєстру судових рішень, що також визнається сторонами справи.
Судом також встановлено, що у травні 2011 року позивачка зверталась до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська із заявою про визнання ОСОБА_7 недієздатним, обґрунтувавши її тим, що останній страждає на хронічний психічний розлад та не здатний усвідомлювати значення своїх дій (цивільна справа №2о-63/2011).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року, у справі №2о-63/2011 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_7 недієздатним та призначення опікуна.
Судом апеляційної інстанції оглянуто вказану вище цивільну справу, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року не оскаржувалась та набрала законної сили (62, 63-65, 81-85 т.1).
11 грудня 2014 року КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради було складено акт судово-психіатричного експерта №45, згідно з яким ОСОБА_7 на час складання заповітів від 03.09.2010 року та 11.12.2013 року, виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі судинної деменції; за своїм психічним станом у вказаний період часу ОСОБА_7 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними (а.с. 3-6 т.2).
Також, згідно висновку судово-психіатричного експерта №31 від 20 вересня 2016 року, складеного Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, виходячи з наявних даних, визначити психічний стан ОСОБА_7 та вирішити питання щодо його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту 03.09.2010 року не є можливим; ОСОБА_7 на момент складання заповіту 11.12.2013 року виявляв тяжкий психічний розлад у формі судинної деменції і за своїм психічним станом був нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 175 - 205 т.3).
Крім того, висновком судово-психіатричного експерта №5 від 20.03.2021 року, складеного Державною установою «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України» в іншому складі, ОСОБА_7 на момент складання заповіту 03 вересня 2010 року виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і маячними включеннями, внаслідок чого за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; на момент складання заповіту 11 грудня 2013 року ОСОБА_7 виявляв тяжкий психічний розлад у формі судинної деменції і за своїм психічним станом був нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 180-209 т. 6).
В установчій частині вказаного вище висновку експерта №5 від 20.03.2021 року, зазначено, зокрема, що ОСОБА_7 особисто брав участь у судовому засіданні 05.12.2011 року у цивільній справі про визнання його недієздатним; при цьому в судовому засіданні він назвав дату свого народження і місце проживання (додавши, що він зараз «у бігах»); в цілому по суті відповідав на запитання головуючого, говорив уповільненою мовою; пояснив, що заперечує проти накладання арешту на майно; при цьому ОСОБА_7 , очевидно, не повністю розумів деякі поставлені йому питання, іноді давав відповіді не зовсім по суті питань (так, на питання суду щодо необхідності накладання арешту на автомобіль почав пояснювати, що машина його, але їздити він не може); пояснив, що продавати свій будинок не бажає, довіреності на реалізацію свого майна нікому не давав (фонограма судового засідання 05.12.2011 року) (а.с. 199 т.6).
Також вказаним висновком експерта №5 від 20.03.2021 року встановлено, що у судовому засіданні 05.11.2012 під час розгляду цивільної справи про усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_7 відповідав на питання тихим, ледь розбірливим голосом, помітно уповільненою мовою; при цьому назвав свої паспортні дані, а також адресу фактичного проживання - АДРЕСА_4 (фонограма судового засідання 05.11.2012).
Судово-психіатричним експертом у своєму висновку №5 від 20.03.2021 року також зазначено, що в засіданні суду 05.02.2013 (цивільна справа про визнання особи недієздатною) ОСОБА_7 давав пояснення, при цьому повідомив дату народження (місяць народження назвав після підказки), місце реєстрації, повідомив, що зараз «ніде не проживає»; відповіді були не завжди по суті поставленого питання, мова - уповільнена, із персевераціями, застряганням на неістотних деталях, часто із незакінченими фразами; «вона з'являється... а в мене будинок особливий, в мене всередині є вікна, вона... тільки я запалю світло, я сам готую собі їсти, ну один раз на добу я їв, більше не дають... я готую, а вони спостерігають, вони приходять, в неї ж молодий чоловік - чеченець»; при цьому також повідомив, що складав на дочку заповіт і не відкликав його, «на ній тільки машина» (фонограма судового засідання 05.02.2013) (а.с. 199-200 т.6).
Згідно установчої частини висновку експерта №5 від 20.03.2021 року, зокрема, в судовому засіданні 07.06.2013 ОСОБА_7 відповідав на питання, його мова при цьому була помітно уповільнена, змазана, із помітними аграматизмами; очевидно, ОСОБА_7 не розумів деякі поставлені йому питання; головуючий у засіданні був змушений постійно ставити уточнюючі запитання, пересвідчуватися, чи зрозумів ОСОБА_7 . Питання; деякі питання ОСОБА_7 залишав без відповіді; часом його мова втрачала граматичну послідовність, набувала характеру монологу, він вставляв репліки під час пояснень інших осіб; повідомив, серед іншого, що він сам собі готує, варить кашу; в день реєстрації ОСОБА_3 в його будинку він перебував у 4-й лікарні; звертався до квартального, щоб вона ( ОСОБА_3 ) не прописалася; комунальні послуги платив сам, і дотепер ходить платити (фонограма судового засідання 07.06.2013 у справі про усунення перешкод у користуванні власністю).
Крім того, ОСОБА_7 брав участь у судовому засіданні 26.06.2013 року; ОСОБА_7 впізнавав свідків та своїх родичів; при цьому демонстрував негативне ставлення до свідків зі сторони відповідача ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ), допускав образливі висловлювання щодо них, ставав злобним, афективно напруженим; під час засідання вставляв репліки без дозволу, не коригуючись навіть після зауважень головуючого (фонограма судового засідання 26.06.2013 у справі про усунення перешкод у користуванні власністю), що також було встановлено висновком експерта.
З висновку судово-психіатричного експерта №5 від 20.03.2021 року вбачається, що експертом було ретельно вивчено медичну документацію, яка була надана в його розпорядження судом, та яка відповідає періоду складення оспорюваних заповітів від 03 вересня 2010 року та від 11 грудня 2013 року (а.с. 200-206 т.6).
Зокрема, експерт констатував наступні факти:
за життя ОСОБА_7 тривалий час хворів рядом соматичних захворювань таких як гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця;
до 2010 року до лікарів психіатрів не звертався; однак у 1983 році мав скарги на поганий сон, дратівливість, емоційну лабільність; психічний стан погіршився після стресу, отримував амбулаторне лікування з діагнозом: «Неврастенія»;
у 2007 році внаслідок церебрального атеросклерозу (неврологічна і патологія як наслідок тривалого органічного ураження головного мозку судинного ґенезу) ОСОБА_7 був визнаний непридатним до робіт на висоті і переведений на іншу посаду, без особливих вимог до психічного стану;
у лютому 2009 року під час стаціонарного лікування в Українському державному НДІ медико-соціальних проблем інвалідності невропатологом було виявлено психічні розлади внаслідок органічного ураження головного мозку судинного ґенезу у вигляді зниження когнітивних функцій, емоційної лабільності, астенізації; за направленням з цього ж закладу у лютому 2010 року був скерований на консультацію до психіатра;
вперше оглядався психіатром 04.03.2010 року; з опису об'єктивного психічного статусу слідує наявність виражених психічних розладів органічного ґенезу (в'язкість мислення, зниження пам'яті на поточні події, нестійкість настрою, обмеження кола інтересів, емоційна лабільність, тощо), а також психотичних включень у вигляді висловлювань щодо отруєння, обкрадання, відсутності критики; тоді був встановлений діагноз: «Розлад особистості і поведінки судинного ґенезу (ГХ, церебросклероз), виражений психоорганічний синдром, експлозивний варіант з виходом в деменцію»;
у вересні 2010 року під час стаціонарного лікування у Дніпропетровській міській багатопрофільній клінічній лікарні №4 невропатологом теж були констатовані інтелектуально-мнестичні розлади, рекомендована консультація психіатра; разом з тим, при огляді психіатра від 09.09.2010 не було відмічено раніше діагностованих психічних порушень (доступний контакту, орієнтований правильно, астенічний, маячення і галюцинацій не виявляє, функції пам'яті та інтелекту - вікові, критичний; діагноз: астенічний синдром з агрипнічним компонентом на фоні основного захворювання, рекомендовано гідазепам);
у наступному об'єктивному огляді ОСОБА_7 психіатром ПНД від 15.03.2011 року знову зафіксовані наростаючі психічні розлади інтелектуально-мнестичної сфери з маячноподібними висловлюваннями відношення стосовно доньки: «паспортні дані називає вірно, адресу - із сторонньою допомогою, поточну дату назвати не може; млявий, малоініціативний, емоційно маловиразний; негативістичний в адресу дочки; став байдужий до зовнішнього вигляду; правил особистої та загальної гігієни дотримується після наполягання родичів; пасивно налаштований на стацлікування; діагноз: «Органічне ураження головного мозку судинного ґенезу, виражений психоорганічний синдром, експлозивний варіант з переходом у деменцію...»; така ж симптоматика описана в психічному статусі ОСОБА_7 під час судово-психіатричної експертизи 30.08.2011 року, а також при психіатричному огляді 1.09.11: «.. .повідомляє, що вдома «донька над ним знущається». Мова за типом монологу, при розмові про доньку стає плаксивим, «як можна так з рідним батьком?»; емоційно лабільний, плаксивий; увага важко перемикається, загальмована за темпом, з елементами зісковзувань; на питання відповідає не завжди у плані запитуваного; фіксований на конфліктній темі... Діагноз: «Органічне ураження головного мозку судинного ґенезу, психоорганічний синдром?»;
на 2013 рік у ОСОБА_7 мало місце очевидне поглиблення інтелектуально-мнестичної дефіцитарності до ступеню судинної деменції, про що свідчить аналіз мовної продукції підекспертного на наявних фонограмах судових засідань 05.02.2013, 07.06.2013 та 26.06.2013 (формально правильно відповідаючи на прості запитання, ОСОБА_7 демонстрував недостатнє осмислення ситуації, нерозуміння деяких питань, некоригованість поведінки та порушення критики);
тобто, починаючи з 2007 року, медичні записи з різних медичних установ щодо психічно стану ОСОБА_7 (за виключенням запису від 09.09.2010 року), узгоджено відображають прогредієнтний перебіг органічної психічної патології з наростанням у нього інтелектуально-мнестичних розладів до ступеню клінічно вираженого недоумства у 2013 році;
в той же час, судово-психіатричний аналіз висловлювань ОСОБА_7 про загрозу вбивства, отруєння, обкрадання, знущань з боку ОСОБА_14 , у поєднанні з неадекватністю і вибірковістю його поведінки (неодноразові скарги в прокуратуру, міліцію, які не мали об'єктивних підстав і доказів), разом з відсутністю критики і хворобливою стійкістю цих переконань, свідчать про їх маячний характер і маячну обумовленість мотивів укладання правочинів.
В мотивувальній частині судово-психіатричного експерта №5 від 20.03.2021 року, експерт прийшов до висновку, що важкодиференційованість маячного характеру висловлювань щодо вбивства, отруєння, обкрадання, обумовлена малим розмахом маячення з направленням на осіб з найближчого оточення, що характерно для маячних ідей в осіб літнього віку на фоні наростаючих інтелектуально-мнестичних порушень. Таким чином, результати вищенаведеного аналізу матеріалів цивільної справи, медичної документації, співставлення отриманих даних з діагностичними стандартами та діючою в Україні міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду, свідчать про те, що у ОСОБА_7 на момент укладання заповіту 03 вересня 2010 року були наявні органічні психічні розлади судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і маячними включеннями, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та можливості керувати ними. На момент складання заповіту 11 грудня 2013 року ОСОБА_7 виявляв тяжкий психічний розлад у формі судинної деменції і за своїм психічним станом був нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 209 т.6).
Згідно копії характеристики ОСОБА_7 від 05.09.2011 року за місцем проживання, підписаної головою квартального комітету ОСОБА_15 , ОСОБА_7 був замкненою і неконтактною людиною; за останні декілька років він сильно змінився, з'явилася невпевнена хода, загальмована незв'язна мова; він був похмурий, чимось незадоволений або роздратований; раніше ніколи від нього не було чутно нецензурної лайки, він не був агресивним; тепер він може виходити на вулицю, стати на дорозі і кричати незрозумілі за змістом слова та нецензурну лайку, розмахувати руками, а проходячи по вулиці сам із собою розмовляти; при зустрічах не вітається, не впізнає, а при спілкуванні каже, що дуже боїться за своє життя, що за ним увесь час стежать і хочуть вбити, отруїти, вдома не годують, псують його майно, хочуть відібрати будинок і тільки онуки бажають йому добра, але живуть далеко; декілька днів тому ОСОБА_7 розгублено стояв на сусідній вулиці, його онуки висадили з машини, а він не знав, куди іти, ОСОБА_15 були вимушена проводити його додому; після спілкування із ОСОБА_7 складається враження, що це хвора людина, яка не розуміє що робить і говорить (а.с. 11 т.1).
З довідки ВО «Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» від 25.01.2013 №151/6-49 вбачається, зокрема, що ОСОБА_7 працював на вказаному підприємстві з 1958 року робочим, асфальтобетонником, покрівельником (до 2007 року включно), з 2007 року - підсобним працівником, звільнений за власним бажанням 18.02.2009 року (а.с. 120 т.1).
У цивільній справі, що розглядається, були допитані у якості свідків наступні особи:
- свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що ОСОБА_3 є його дружиною з якою вони разом проживають з 2000 року; ОСОБА_7 був начитаною людиною, з якою можна було спілкуватись на різні теми (література, політика, тощо); конфліктів з останнім ніколи не було, разом займались по господарству, зокрема, добудовували частину будинку; пізніше почали виникати конфліктні ситуації, у зв'язку з поганим станом здоров'я ОСОБА_7 , який почав нецензурно виражатися, кричати; дідусь став погано себе почувати, не міг самостійно вживати їжу, в чому йому допомагала ОСОБА_3 ; на початку 2000-х років почали звертатись до лікарів; ОСОБА_3 неодноразово возила ОСОБА_7 з 2010 року до лікаря психіатра, купувала ліки, які призначались лікарями за рецептом; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 137, 138-139, 143-145 т. 1);
- свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що вона є сусідкою ОСОБА_3 та знає її з дитинства, їхню сім'ю (матір ОСОБА_18 та батька ОСОБА_19 ) знає давно; це була повноцінна сім'я, яка проживала без скандалів; в останні два-три роки життя ОСОБА_7 не завжди відповідав на вітання; міг говорити, що "німці наступають - потрібно ховатись"; після смерті дружини Тамари міг говорити, що вона дома, а йому потрібно за пенсією сходити; одного разу ОСОБА_7 без попередження пропав з дому; у 2010 році на святкуванні в домоволодінні ОСОБА_17 стався випадок, що ОСОБА_7 прийшов до них на подвір'я і говорить: "Що ви тут святкуєте, ховайтесь, німці ідуть"; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 140, 141-142, 143-145 т. 1; а.с. 39, 40-42 т.4);
- свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона проживає по АДРЕСА_5 , проживає через дорогу від відповідача та знає давно сім'ю ОСОБА_3 ; ОСОБА_7 був замкнутий, ні з ким не спілкувався; останнім часом не вітався з людьми; ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_18 почала часто навідувати батька - ОСОБА_7 , а потім переїхала до нього; ОСОБА_7 завжди був доглянутий та охайний, міг говорити сам із собою; ОСОБА_3 возила батька на лікування зору до м. Києва; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 134, 135-136, 143-145 т. 1);
- свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона не знає сторін по справі; взимку 2013-2014 року, коли була в аптеці навпроти магазину "Варус" на 12 кварталі у м. Дніпро, підійшов нотаріус та попросив бути свідком; у нотаріуса сидів старенький дідусь з паличкою та ще один чоловік; нотаріус сказав, що дідусь погано бачить та попросив зачитати заповіт; вона прочитала заповіт, дідусь поставив підпис і розійшлись; нотаріус задавав діду запитання, а він відповідав; інший чоловік, який сидів у нотаріуса, як розуміє ОСОБА_11 , також був свідком; окрім нотаріуса, дідуся та двох свідків нікого не було; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 125, 126-127, 143-145 т. 1);
- свідок ОСОБА_20 пояснила суду, що проживає по АДРЕСА_6 та є сусідкою ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 є свекром ОСОБА_6 та проживав у неї з 2011 року по 2013 рік включно; ОСОБА_7 завжди вітався; спілкувались за три роки разів чотири; ОСОБА_7 був здоровий, міг гуляти з дитиною в дитячій колясці, ходив у магазин; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (131, 132-133, 143-145 т. 1);
- свідок ОСОБА_21 пояснила суду, що проживає по АДРЕСА_4 , проживає з ОСОБА_6 в одному під'їзді; ОСОБА_7 проживав у ОСОБА_6 років два; дідусь був маленький, худорлявий, приємний у спілкуванні; ходив у магазин, міг гуляти з дитиною в дитячій колясці; самостійно отримував пенсію (на питання де він був, інколи відповідав, що отримував пенсію); диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (128, 129-130, 143-145 т. 1);
- свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що ОСОБА_7 гуляв з її дитиною, яка була в дитячій колясці; ОСОБА_7 лікаря психіатра не відвідував; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 192, 193-194, 197-198 т.1);
- свідок ОСОБА_22 суду пояснила, що вона працює начальником 61-го поштового відділення у м. Дніпро; ОСОБА_7 останні шість місяців 2013 року особисто отримував пенсію, пред'являв паспорт та ставив підпис у відомості; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 195, 196, 197-198 т.1);
- свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_7 та спілкувалась з братом останні роки його життя, коли приїздила два рази на рік у відпустку; спілкування було тісним, часто бувала у брата вдома де також зустрічалась із його донькою; ОСОБА_6 є дружиною племінника свідка, бувала в гостях у ОСОБА_23 в Росії, навіть разом відпочивали. У ОСОБА_7 був дуже поганий настрій від того, що донька вигнала його з домоволодіння; ніякого захворювання у нього не було, до кінця життя ОСОБА_7 був "тверезим" у своїх роздумах та висловлюваннях, любив говорити про політику; диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 222, 223 т. 2);
- свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що вона є далеким родичем ОСОБА_7 (чотириюрідною сестрою) та працює у 4-й міській лікарні м. Дніпра, де проходив лікування ОСОБА_7 ; у вересні-жовтні 2010 році ОСОБА_7 звернувся самостійно за медичною допомогою до матері свідка (яка також працювала лікарем) зі скаргами на підвищену втомлюваність, біль в серці, головну біль, біль в спині, суглобах; після цього ОСОБА_7 проходив лікування у стаціонарному відділенні 4-ї міської лікарні у чотирьохмісній палаті, міг самостійно себе обходити, добре лагодив із сусідами по палаті та медичним персоналом; взагалі ОСОБА_7 лікувався три рази у вказаній лікарні, медичний персонал жодного разу не скаржився на дії ОСОБА_7 ; кожного разу він був у повній свідомості, відповідав за свої дії та добре поводився; ОСОБА_7 повільно розмовляв (інтервали між словами) та повільно ходив, говорив чітко, був розумною та начитаною людиною, полюбляв історію; під час лікування у 2013 році скаржився на болі в серці та болі в спині. Кардинальних змін з 2010 року у поведінці ОСОБА_7 свідок не помітила; ОСОБА_7 вперше у 2010 році звернувся за медичною допомогою, пояснивши що у нього є серйозні домашні проблеми, які провокують біль в області серця. Диск з особистими поясненнями вказаного свідка долучений до матеріалів даної справи (а.с. 114а, 115, 116-117 т.6).
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 статті 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 1, 2 ст. 215 діючого ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Частиною 1 статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Частиною 2 вказаної вище статті визначено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що ОСОБА_7 при складанні 11 грудня 2013 року заповіту на ім'я ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Орловим О.А., не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що встановлено висновками трьох посмертних судово-психіатричних експертиз, а саме №45 від 11 грудня 2014 року КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, №31 від 20 вересня 2016 року Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, №5 від 20.03.2021 року Державної установи «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України», - колегія приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання вказаного заповіту недійсним.
Доводи апелянта ОСОБА_2 про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту від 11.12.2013 року, адже права позивача ОСОБА_3 не порушуються, - є безпідставними.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_7 23 листопада 2001 року склав заповіт, яким заповів усе належне йому майно ОСОБА_3 (а.с. 15, 42 зворот т.1). При цьому, позивач у передбачений ч. 1 ст. 1270 шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після ОСОБА_7 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулась 09 січня 2014 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а.с. 37 зворот т.1).
Отже, ОСОБА_3 є належним позивачем у даній справі, згідно позовних вимог якої оскаржуються два наступні заповіти від 03.09.2010 року та від 11.12.2013 року, складені ОСОБА_7 .
Таким чином, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та наявність підстав для залишення без змін рішення місцевого суду в частині визнання недійсним заповіту від 11 грудня 2013 року.
Разом з тим, встановивши, що ОСОБА_7 при складанні заповіту 03.09.2010 року на ім'я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , який посвідчений Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 10-1620, виявляв ознаки органічних психічних розладів та не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що встановлено висновками двох посмертних судово-психіатричних експертиз, а саме №45 від 11 грудня 2014 року КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради та №5 від 20.03.2021 року Державної установи «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України», - колегія приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним вказаного заповіту від 03.09.2010 року.
Колегія звертає також увагу, що висновок судово-психіатричного експерта №31 від 20 вересня 2016 року, складений Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я України, не спростовує вказаних вище висновків щодо наявності підстав для визнання недійсним заповіту від 03.09.2010 року, адже у висновку №31 від 20 вересня 2016 року не надано відповіді на питання щодо здатності ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту 03.09.2010 року.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_8 підлягає задоволенню, рішення місцевого суду в частині залишеної без задоволення позовної вимоги підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, яким визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 03.09.2010 року, що посвідчений Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 10-1620.
Покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які не спостерігали ознак жодних психічних захворювань у ОСОБА_7 , в тому числі у 2012-2013 роках до дня смерті та вважали останнього людиною без психічних розладів, спростовуються письмовими доказами, а саме медичними документами, на підставі яких, зокрема, в кінці 2013 року висновками трьох судово-психічних експертиз було однозначно встанолвено, що ОСОБА_7 виявляв тяжкий психічний розлад у формі судинної деменції і за своїм психічним станом був нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
За положеннями частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 вказаної вище статті).
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, з відповідачів у рівних частках по 10019,55 грн. з кожного на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого ОСОБА_3 судового збору при подачі позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 852,60 грн. та сплаченої вартості за виготовлення висновку судової експертизи в сумі 39225,60 грн., а всього 40078,20 грн. Відповідно наявні підстав для скасування додаткового рішення місцевого суду від 25.05.2018 року щодо розподілу судових витрат.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2018 року в частині відмови у визнанні недійсним заповіту, складеного ОСОБА_7 03.09.2010 року на ім'я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 10-1620, та додаткове рішення цього ж суду від 25 травня 2018 року - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 в частині визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_7 03.09.2010 року на ім'я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 10-1620, - задовольнити.
Заповіт, складений ОСОБА_7 03.09.2010 року на ім'я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , посвідчений Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 10-1620, - визнати недійсним.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2018 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати в сумі по 10019 (десять тисяч дев'ятнадцять) грн. 55 коп., з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова