Справа № 359/8407/20
Провадження № 2/359/1075/2021
16 липня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Русан А.М.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, -
23 жовтня 2020 року представник позивача - адвокат Білик Г.І. звернувся до суду з позовом, яким просить визнати недійсним з моменту укладання п. 4.2. Договору № 156/1 на виконання робіт від 20 липня 2020 року укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; розірвати договір від 20 липня 2020 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 13 652 грн., 3% річних в сумі 20 478 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн.; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 липня 2019 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 був укладений письмовий договір № 156/1, предметом якого є виконання робіт з виготовлення та встановлення металопластикових виробів із ПВХ конструкцій. Згідно умов договору, загальна вартість становить 17 422 грн., а перший платіж (завдаток) у розмірі 13 652 грн., який позивач сплачує в день підписання договору, загальний строк виконання робіт складає 30 робочих днів з дня підписання договору. На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 13 652 грн. за виготовлення 5 вікон. Залишок коштів позивач зобов'язався сплатити в день підписання сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт. Однак, відповідач у визначений договором строк свої зобов'язання не виконав, грошові кошти позивачу не повернув. У зв'язку з цим, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
28 квітня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість представник позивача подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, розгляд справи просив здійснити у його відсутність.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання до суду не з'явився, про причини неявки не повідомив, заяв, клопотань чи відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року за № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене стороні належним чином.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і позивач.
Суд, дослідивши заяву позивача, матеріали справи та наявні в ній докази вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Згідно ч. 2-4 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники справи, відповідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України, розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Так, враховуються висновки, зазначені у рішенні в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року (серія А, №303А, п.2958), згідно якого Суд повторює, що згідно усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судом встановлено, що 20 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений письмовий договір за № 156/1, предметом якого є виконання робіт з виготовлення та встановлення металопластикових виробів із ПВХ конструкцій (а.с. 6-7).
Згідно положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно п. 2 вказаного договору загальна вартість виробу становить 17 422,00 грн., а перший платіж (завдаток) у розмірі 13 652,00 грн., який позивач сплачує в день підписання договору. Залишок коштів в розмірі 3770,00 грн. позивач зобов'язався сплатити в день підписання сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт.
Відповідно п. 3 договору, строк виконання робіт складає 30 робочих днів з дня підписання договору, а якщо виріб має нестандартну комплектацію строк передачі заказнику виготовлених виробів збільшується до 45 робочих днів.
З огляду на те, що договір між сторонами містить всі істотні умови, характерні для такого типу договорів: предмет договору, обов'язки сторін, відповідальність, тощо, підписаний сторонами та містить печатку ФОП ОСОБА_2 , він почав діяти з моменту укладення - тобто з 20 липня 2020 року.
Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що фактично між позивачем та відповідачем укладено оплатний, двосторонній, консесуальний договір про виконання робіт за винагороду - договір побутового підряду, тому вони регулюються положеннями глави 61 ЦК України «Підряд», Законом України «Про захист прав споживачів», що також відповідає п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».
Відповідно ч. 1 ст. 626, 629 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з копії квитанції до прибуткового касового ордера за № 155/1 від 20 липня 2020 року ФОП ОСОБА_3 прийнято від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 13 652 грн. за 5 вікон (а.с. 8).
Проте, відповідач у визначений договором строк свої зобов'язання не виконав, грошові кошти позивачу не повернув. Доказів протилежного суду сторонами не надано.
Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України визначено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.
Відповідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язує-ться на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частиною 4 ст. 882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Проте, між сторонами, на дату розгляду справи в суді, не підписано акт прийому - передачі виконаних робіт, у зв'язку з чим суд приходить висновку про невиконання відповідачем взятих на себе обов'язків.
Відповідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Частиною 2 ст. 849 ЦК України передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Суд встановив наявність підстав для відмови від договору підряду, передбачених ч. 2 ст. 849 ЦК України, позивач відмовився від договору за наявності підстав встановлених законом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Виходячи із змісту ст. 651, 653 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже, внаслідок відмови позивача від договору підряду та його невиконання відповідачем він вважається розірваним і внаслідок його розірвання зобов'язання сторін за договором припиняються.
Абзацом першим ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Враховуючи вище вказане, а також те, що відповідачем не виконані зобов'язання за договором, суд приходить висновку, що вимоги позову про визнання договору недійсним, розірвання договору та стягнення сплачених позивачем коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно п. 4.1 договору за порушення виконавцем строків виконання зобов'язання, замовник має право стягнути з виконавця пеню у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.
Відповідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Судом встановлено, що відповідач зобов'язаний виконати умови договору протягом 30 робочих днів з дня підписання договору, а якщо виріб має нестандартну комплектацію строк передачі заказнику виготовлених виробів збільшується до 45 робочих днів, тобто до 02 вересня 2020 року.
Станом на момент звернення позивача до суду із позовом, а саме 23 жовтня 2020 року, відповідач умови договору не виконав. Доказів протилежного суду сторонами не надано.
Таким чином, кількість днів прострочення з 02 вересня 2020 року по 21 жовтня 2020 року становить 50 днів; вартість робіт, на які враховується пеня - 13 652, 00 грн., як фактично сплачені грошові кошти відповідачу.
З огляду на вказане, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 % річних від вартості роботи за кожен день прострочення в розмірі 20 478,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства, зокрема ст. 4, 22 Закону «Про захист прав споживачів».
Пункт 5 ч. 1 ст. 4 Закону «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно закону.
Відповідно п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Згідно ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодав-ства.
Статті 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі ст. 16 та 23 ЦК України, ст. 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.
Виходячи із системного аналізу наведених норм закону, ОСОБА_1 , як споживач має право на відшкодування моральної шкоди, що полягає у невиконанні відповідачем умов договору звиготовлення та встановлення металопластикових виробів із ПВХ конструкцій, чим завдано позивачу моральної шкоди, яка виразилася у його душевних стражданнях, переживаннях з приводу невиконання умов договору та неповернення грошових коштів, необхідності звернення до суду за захистом порушених прав.
На підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.
На підставі викладеного та враховуючи вимоги розумності та справедливості суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1000,00 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою , включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
А тому Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустими-ми є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн., стороною позивача надано договір про надання правової допомоги від 23.09.2020 року, квитанцію за № 2027368 від 23 вересня 2020 року та акт про прийняття-передачу наданих послуг правової допомоги від 16.07.2021 року.
Таким чином, враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що дані витрати доведено перед судом достатніми та належними доказами, а тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Оскільки позивач при зверненні до суду з позовом звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2350,88 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 23, 202, 626, 627, 629, 865, 872, 873, 1167 ЦК України, ЗУ «Захист прав споживачів», ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 274-279, 280, 281, 289, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, - задовольнити частково.
Визнати недійсним з моменту укладання п. 4.2. Договору № 156/1 на виконання робіт від 20 липня 2020 року укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Розірвати договір від 20 липня 2020 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 13 652 (тринадцять тисяч шістсот п'ятдесят дві) гривні 00 (нуль) копійок, 3% річних в сумі 20 478 ( двадцять тисяч чотириста сімдесят вісім) гривень 00 (нуль) копійок, моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 (нуль) копійок, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч гривень) 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави Україна судовий збір у розмірі 2350 (дві тисячі триста п'ятдесят) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок.
В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Інформація про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою : АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 виданий 06 вересня 2017 року, орган, що видав 8031, РНОКПП - НОМЕР_2 .
Інформація про відповідача : ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , код ЗКПО - 2049922310.
Копію заочного рішення негайно направити відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 25 липня 2021 року.
Суддя Л.В. Яковлєва