Справа № 619/910/20 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1130/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.162, ч.1 ст.125 КК України
22 липня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова кримінальне провадження за апеляційними скаргами заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_8 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09 листопада 2020 року відносно ОСОБА_7 ,-
Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 09.11.2020 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чернещина Зачепилівського району Харківської області, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, маючого доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого, однак офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.;
- за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом повного складання призначених покарань, визначено остаточне покарання у виді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550,00 грн.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 09.06.2018 року приблизно 01 годині ночі, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння прибув до домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , у якому мешкає ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - мати та діти його колишньої співмешканки, для з'ясування особистих стосунків, у цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на незаконне проникнення до будинку за вищевказаною адресою.
ОСОБА_7 реалізовуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи, що він не вправі проникати до іншого володіння особи, без згоди особи, що зареєстрована та фактично проживає у зазначеному будинку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у порушення конституційного права недоторканості житла (ст. 30 Конституції України), маючи умисел на незаконне проникнення до указаного вище житлового будинку, який перебуває у володінні ОСОБА_9 , всупереч її волі, не переслідуючи умисел на заволодіння чужим майном, скориставшись тим, що вхідна хвіртка до подвір'я будинку була відчинена, під приводом з'ясування обставин конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_15 незаконно, проти волі законного власника, проник на територію двору домоволодіння, тобто земельну ділянку, яка огороджена по периметру парканом, та на праві користування належить ОСОБА_9 .
У цей час дії ОСОБА_7 були помічені потерпілою ОСОБА_9 , яка почала виходити з будинку та зробила йому зауваження щодо припинення протиправних дій.
Після чого ОСОБА_7 почав іти в бік входу до будинку, де знаходилася ОСОБА_9 , погрожуючи останній та її рідним заподіянням тілесних ушкоджень, відштовхнувши ОСОБА_9 самовільно зайшов через незачинені двері до вітальні будинку, який є останньої, тим самим незаконно, проти волі законного власника, проник на територію домоволодіння ОСОБА_9 , де вільно пересувався територією упродовж нетривалого періоду часу, тим самим свідомо та умисно порушив право потерпілої на недоторканість житла.
У результаті зазначених протиправних дій, ОСОБА_7 порушив вимоги ст. 30 Конституції України, відповідно до якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду, ст. 12 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла, ст. 17 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, відповідно до якого ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного посягання на недоторканність його житла, ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого житла, тобто незаконно проникла до житла особи, порушивши недоторканість житла ОСОБА_9 .
Тоді ж, 09.06.2018 приблизно о 01 год 30 хв ОСОБА_7 , перебуваючи у вітальні будинку почав сваритися з онуком ОСОБА_9 - ОСОБА_15 , побачивши вказану ситуацію ОСОБА_9 вирішила втрутитися, тим самим почавши руками виштовхувати ОСОБА_7 за межі свого будинку та домоволодіння, що обурило останнього.
У цей момент ОСОБА_7 , діючи на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з ОСОБА_9 , маючи умисел на спричинення останній тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки та бажаючи їх настання, стоячи позаду ОСОБА_9 , охопив останню правою рукою за тулуб, а саме бокову частину праворуч та стиснув його, внаслідок чого ОСОБА_9 відчула сильний фізичний біль, після чого остання попрямувала в бік вхідних дверей.
У послідуючому ОСОБА_7 розуміючи, що ОСОБА_9 намагається забігти в будинок та викликати поліцію, наніс один удар кулаком правої руки в потиличну частину голови, спричинивши своїми діями потерпілій ОСОБА_9 згідно висновку експерта №09-2626/2018 тілесні ушкодження у вигляді синця на голові, садна на тлі синця тулубу, що утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, за механізмом удар-стиснення, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, після чого онук ОСОБА_13 , накинувся на ОСОБА_7 , тим самим надавши можливість потерпілій забігти в будинок та зачинитись в ньому.
Не погодившись з рішенням районного суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 та захисник ОСОБА_8 подали на нього апеляційні скарги.
В своїх апеляційних скаргах:
- заступник керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 просить скасувати вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09.11.2020 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.
Постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_7 за:
- ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.;
- ч.1 ст.162 КК України у виді 1 року обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, остаточне покарання ОСОБА_7 визначити за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 1 року обмеження волі.
Обґрунтовуючи свою апеляційну прокурор зазначає, що розмір призначеного судом ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України перевищує максимальний розмір покарання у виді штрафу, передбачений санкціями ч.1 ст.162 та ч.1 ст.125 КК України, що інкримінуються обвинуваченому, що є неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність.
Крім того, прокурор вказує на те, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.162 КК України є занадто м'яким, оскільки останній офіційно не працевлаштований, розлучений інкримінований злочин він вчинив у стані алкогольного сп'яніння, своєї провини не визнав, повністю заперечив позовні вимоги потерпілих, будь-яких реальних кроків щодо відшкодування шкоди, завданої потерпілій, а саме витрат на лікування підсудний не вжив;
- захисник ОСОБА_8 , який до початку апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення змінив свої апеляційні доводи та вимогу, просить скасувати вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09.11.2020 року, закрити кримінальне провадження у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, звільнивши ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125 та ч.1 ст.162 КК України.
В обґрунтування своєї апеляційної вимоги захисник зазначає, що строки для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, сплинули через два роки з дня вчинення даного правопорушення, тобто 09.06.2020 року, а за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, - через три роки з дня його вчинення, отже 09.06.2021 року.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту в редакції змінених апеляційних доводів; доводи прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора в редакції змінених доводів та вважала необхідним звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.49 КК України; думку потерпілої та його представника, які залишили вирішення цього питання на розсуд суду; перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу прокурора належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
На підставі ч.1 ст.417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Згідно з п.п.1,2 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених ч.1 ст.49 КК України, за наявності відповідного клопотання та згоди обвинуваченого на звільнення на підставі спливу строків давності.
Санкцією ч.1 ст.125 КК України передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року.
Крім того, санкція ч.1 ст.162 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні санкція на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років
Як вбачається з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив злочини за ч.1 ст.162, ч.1 ст.125 КК України 09.06.2018 року, тобто з дня вчинення ОСОБА_7 злочинів і до дня апеляційного розгляду пройшло більше 3 років.
Матеріали судового провадження не містять відомостей про те, що обвинувачений протягом цього строку вчинив новий злочин та ухилявся від слідства або суду. Відповідних даних також не надано прокурором і під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
В своїй апеляційній скарзі, в редакції змінених апеляційних доводів та вимоги, а також в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 просив звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності і закрити кримінальне провадження.
При цьому обвинуваченому ОСОБА_7 роз'яснено, що застосування до нього положень статті 49 КК України не є реабілітуючою підставою звільнення його від кримінальної відповідальності.
З огляду на викладене та з урахуванням вимог ч.1 ст.417, п.1 ч.2 ст. 284, ч.3 ст.288 КПК України, належить скасувати оскаржуваний вирок та звільнити ОСОБА_7 від кримінальності відповідальності за ч.1 ст.162, ч.1 ст.125 КК України на підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника, в редакції змінених апеляційних доводів, задовольняється в повному обсязі, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а решту апеляційних доводів сторони обвинувачення колегія суддів не перевіряє.
Крім того, колегія суддів роз'яснює потерпілій ОСОБА_9 , що вона не позбавлена процесуальної можливості звернутися до місцевого суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в редакції змінених доводів задовольнити.
Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 09 листопада 2020 року відносно ОСОБА_7 скасувати.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 162 КК України закрити, звільнивши його від кримінальної відповідальності на підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.49 КК України в зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді -