"02" серпня 2021 р.
Справа № 642/1379/21
Провадження № 2/642/968/21
30 липня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова
у складі: головуючого судді Вікторова В.В.
за участю секретаря Шнайдер Д.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 09.01.2016 року вона уклала шлюб із відповідачем. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 . Після народження дитини відносини із чоловіком погіршилися. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 березня 2018 року шлюб було розірвано, дитина залишилася проживати разом із нею. На даний час син проживає із нею за адресою: АДРЕСА_1 . Вона та її батьки забезпечують дитину усім необхідним для життя та повноцінного розвитку, відповідач обмежується офіційною сплатою аліментів, ніякої іншої участі у житті сина не приймає. Питання щодо місця проживання ними не врегульоване, у зв'язку із чим вона звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 11 березня 2021 року відкрито провадження у справі, призначений розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
05.04.2021 року надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову (а.с. 60-67). В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що позивачка не надала суду необхідних доказів, які б дозволи визначити місце проживання їх сина разом із нею: не підтвердила наявність у неї доходу для забезпечення дитини, не довела наявність власного житла. Також вказує на аморальний спосіб життя позивачки, який на його думку, не дозволяє визначити місце проживання дитини з матір'ю. Окремо відповідач вказує на те, що спору між ними, батьками дитини, з приводу місця проживання дитини немає, позивачка ніколи не зверталася до нього із цим питанням.
23.04.2021 року позивачка надала відповідь на відзив (а.с. 77-79), у якому звертає увагу суду на те, що вказуючи на відсутність спору, відповідач поряд із цим, заперечує проти позову по суті, що є взаємовиключними правовими позиціями.
До судового засідання 30.07.2021 року позивач та її представник - адвокат Олійник О.М. не з'явилися. Надали суду спільну заяву з проханням розглядати справу за їх відсутності. Наполягають на задоволенні позовних вимог.
Відповідач до судового засідання не з'явився, у відзиві на позов просив розглянути справу за його відсутності.
Представник третьої особи - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до судового засідання також не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Надав суду письмові пояснення, у яких зазначив, що підтримує позовні вимоги та просив розглядати справу без його участі. Надав суду висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 (а.с. 101-103).
Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.01.2016 року по 2018 рік. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07.03.2018 року по справі № 646/3930/17 цей шлюб було розірвано (а.с. 10-14).
Від цього шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Червонозаводським районним у місті Харкові відділом ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області 12.07.2016 року (а.с. 9).
Судом встановлено, що дитина проживає разом із матір'ю у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності матері позивачки - ОСОБА_5 - на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.01.2010 року по справі № 2-851/10.
У відзиві на позов та у клопотанні про закриття провадження у справі від 05.04.2021 року відповідач наполягає на тому, що спір між ним та позивачкою з приводу місця проживання дитини відсутній. Позивачка не зверталася до нього із цим питанням, а тому, на його думку, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Зазначені доводи судом відхиляються з таких підстав.
У п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України міститься правило, за яким у разі, якщо відсутній предмет спору, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі,.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № № 61-13405св18) відзначено: необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Вказуючи на відсутність спору, відповідач поряд із цим заперечує проти позову по суті. Так, у відзиві він вказує на те, що позивачка є негідною матір'ю, зловживає алкоголем, привозила дитину у лікарню у стані алкогольного сп'яніння, веде легковажний спосіб життя. Також у відзиві відповідач ставить під сумнів докази, надані позивачкою в обґрунтування позовних вимог, наполягає на недостатності наданих доказів для визначення місця проживання дитини з матір'ю. У відзиві відповідач просить суд відмовити позивачці у задоволенні позову.
Наведена позиція відповідача свідчить про те, що питання місця проживання сина сторонами не врегульоване і з цього питання наявний спір, який має бути вирішений судом.
Окрім того, суд враховує, що між сторонами склалися украй негативні взаємовідносини, про що свідчать факти, викладені кожною із сторін у заявах по суті справи. Такі взаємовідносини значною мірою ускладнюють вирішення питань щодо дитини у позасудовому порядку.
Так, в судовому порядку вирішувалося питання матеріального забезпечення дитини. Рішенням Червонозаводського районного суду від 07.03.2018 року по справі № 646/3930/17 з відповідача на користь позивачки стягнено аліменти на утримання дитини у розмірі ј частки від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. У цій же справі судом розглядалися вимоги відповідача про оспорювання батьківства, проводилася судова молекулярно-генетична експертиза, якою було встановлено, що відповідач є батьком дитини сторін з ймовірністю 99,99998%. За результатами розгляду справи судом відмовлено у задоволенні зазначених вимог ОСОБА_2 .
Таким чином, сам по собі факт не звернення позивачки до відповідача із проханням вирішити питання місця проживання дитини, не може свідчити про відсутність спору. Водночас, викладена у відзиві позиція відповідача та відсутність у матеріалах справи даних про те, що це питання врегульовано сторонами у позасудовому порядку, вказують на наявність спору.
Вирішуючи цей спір по суті, суд виходить з наступного.
З висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне визначити його місце проживання разом з матір'ю, ОСОБА_1 (а.с. 102-103).
У висновку зазначено, що ОСОБА_2 з сім'єю не проживає, не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його розвитком, не проявляє ніякого бажання спілкуватися з дитиною, не піклується про здоров'я, фізичний та духовний розвиток. Малолітній ОСОБА_3 фактично мешкає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 09.06.2020 року, для дитини створено належні умови для проживання та розвитку.
Позивачка займається підприємницькою діяльністю, має стабільний дохід, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
З наявних у справі характеристик видно, що позивачка тяжіє до здорового способу життя, не палить і не вживає спиртних напоїв. У навчанні та роботі дисциплінована, сумлінна, ерудована, відкрита та чуйна (а.с. 21-24).
З довідки, наданої адміністрацією КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №24» Харківської міської ради, вбачається, що дитину до амбулаторії під час його хвороби, проходження медичних оглядів та проведення профілактичних щеплень батько не супроводжує, станом здоров'я сина не цікавиться, контакт із лікарем не підтримує. Доглядом за станом здоров'я сина займається мати (а.с. 43).
Згідно довідки КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 24 Харківської міської ради» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує групу № 9 дитячого садка з 2918 року по теперішній час. Відповідач у житті дитини участі не приймає, не приводить та не забирає з закладу, з вихователем та адміністрацією контакту не підтримує, не цікавиться успіхами дитини та не відвідує заходи, які відбуваються за участю батьків (а.с. 44).
Наявні у справі квитанції свідчать про те, що син сторін відвідує спортивну школу, навчання в якій сплачує мати.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частина 2 цієї ж статті наголошує, що розірвання шлюбу між батьками проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом положень ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (абз. 1 ч. 1 ст. 161 СК України).
Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За правилами ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, параграф 54, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (МАМСНUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
У ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 року, що 27 вересня 1991 року набула чинності для України, зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Досліджені у справі докази свідчать про те, що позивачка добросовісно виконує батьківські обов'язки щодо малолітнього сина, створює для дитини необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечує сина усім необхідним. Суд констатує відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.
Водночас, викладені відповідачем у відзиві факти щодо асоціальної поведінки позивачки, вживання нею алкоголю і т.ін. не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Доказів на підтвердження цих обставин відповідачем не надано.
Ухвалюючи рішення, суд першочергово враховує інтереси дитини, його малолітній вік, постійне проживання із матір'ю, тісний зв'язок з нею, а також необхідність в цьому віці в постійній материнській ласці та турботі.
На підставі викладеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 19, 141, 160,161 СК України, ст.ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.
Повний текст рішення складений 02 серпня 2021 року.
Суддя В.В. Вікторов