Провадження № 2/641/1307/2021 Справа № 641/1149/21
м. Харків
29 липня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Богдан М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Архипової А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в якому просить стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом у розмірі 210 000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона з 01.07.1977 року працювала на заводі ім. Малишева машиністом крану на гарячій дільниці робіт в цеху 510. В подальшому, працювала: 01.07.1977-16.01.1979 машиніст крану цех 510; 11.09.1980-23.08.1982 - машиніст крану цех 550; 28.08.1984-22.01.1992-машиніст крану цех 530; 05.04.1996 - 01.05.1998 - прибиральниця; 01.04.1999 - 06.09.2000 - машиніст крану цех 210; 17.10.2000 - 10.10.2002 - машиніст крана цех 580; 10.10.2002 - 18.10.2004 - диспетчер цех 140. У 2002 році під час медичного огляду у позивача була виявлена підозра на професійне захворювання та встановлено професійне захворювання: «Хронічний обструктивний бронхіт ІІ стадії токсичної етіології у фазі нестійкої ремісії, трахеобронхіальна дискинезія ІІ ст. емфізема легень І ст. ДКII ст. За висновком МСЕК від 18.09.2002 року ОСОБА_1 визначено 25% стійкої втрати професійної працездатності на строк до 01.10.2003 року.
21.03.2003 року під час виконання трудових обов'язків із позивачем стався нещасний випадок на виробництві. Внаслідок чого ОСОБА_1 висновком МСЕК встановлено 35% втрати професійної працездатності, з яких 25 % професійне захворювання, 10 % травма на виробництві, та встановлено 3-групу інвалідності. У 2010 розі позивачу безстроково встановлено сумарно 60% втрати працездатності, з них: 50% професійне захворювання та 10% травма на виробництві. У 2019 році, у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, ОСОБА_1 встановлено II гр. інвалідності з 13.02.2019 року - 80% втрати працездатності, з них - 70% професійне захворювання та 10 травма на виробництві - безстроково.
ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи за категорією «трудове каліцтво» внаслідок професійного захворювання та травми на виробництві, з огляду на викладене, позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.02.2021 року відкрито провадження по справі.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що позивач звернувся до суду 16.02.2021 року з позовом про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з травмами на виробництві. На правовідносини, що виникли, поширює свою дію Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-ХІV, в редакції, яка чинна з 01 січня 2015 року. Відповідно до ч.8 ст.36 зазначеного Закону в редакції чинній з 01.01.2015 року відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку. На час звернення позивача до суду закон покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачає можливості такого відшкодування фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди. Крім того, вказав, що позивачем заявлено необґрунтовано великого розміру сума моральної шкоди.
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 зазначила, що дана позиція відповідача є хибною і такою, що суперечить ст. 58 Конституції України, оскільки до вказаних правовідносин має бути застосовано Закон у тій редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Правовідносини виникли з дати встановлення стійкої втрати професійної працездатності, а саме: за висновком МСЕК від 18.09.2002 року позивачу визначено 25% стійкої втрати професійної працездатності, і застосовувати слід те законодавство, що було чинним на той момент.
У судове засідання позивач не з'явилася, до суду надала заяву, в якій позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, до суду надав заяву, в якій позовні вимоги не визнав, просив розглядати справу за його відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши у сукупності докази, подані в обґрунтування позову, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 01.07.1977 року працювала на ДП «Завод ім. В.О. Малишева» машиністом крану на гарячій дільниці робіт в цеху 510. В подальшому, працювала: 01.07.1977-16.01.1979 машиніст крану цех 510; 11.09.1980-23.08.1982 - машиніст крану цех 550; 28.08.1984-22.01.1992-машиніст крану цех 530; 05.04.1996 - 01.05.1998 - прибиральниця; 01.04.1999 - 06.09.2000 - машиніст крану цех 210; 17.10.2000 - 10.10.2002 - машиніст крана цех 580; 10.10.2002 - 18.10.2004 - диспетчер цех 140 (а.с.15-19).
Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання від 18 липня 2002 року комісією зроблено висновок про наявність шкідливих умов праці ОСОБА_1 : за даними атестації робочих місць встановлено, що присутній пил кварцезмістовний, марганець, окис алюмінію (а.с.11-12).
Довідкою МСЕК серії 2-18 АВ від 18.09.2002 року ОСОБА_1 визначено 25% втрати працездатності у зв'язку із професійним захворюванням (а.с. 20).
Актом № 10/2003 про нещасний випадок на виробництві від 27.03.2003 року встановлено, що ОСОБА_1 21.03.2003 року отримала травму на виробництві, а саме: забій лівого колінного суглобу та пошкодження зв'язок.
Згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 06.10.2004 року № 000711 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, позивачу встановлена втрата професійної працездатності 35%, з яких: 25% - професійне захворювання, 10% - травма на виробництві. (а.с. 22).
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК від 26.12.2007 року № 001383 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, позивачу встановлена втрата професійної працездатності 35%, з яких: 25% - професійне захворювання, 10% - травма на виробництві, та встановлена ІІІ група інвалідності (а.с. 24).
Випискою з акту огляду МСЕК від 13.02.2019 року № 080034 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, позивачу встановлена втрата професійної працездатності 80 %, з яких: 70 % - професійне захворювання, 10% - травма на виробництві та ІІ група інвалідності безстроково. (а.с. 27).
Ураховуючи наведене, суд вважає, що самим фактом втрати позивачем професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та нещасним випадком на виробництві ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, яка згідно ст. 237-1 КЗпП України має бути відшкодована.
Статтею 3 Конституції Українипередбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІVповинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК втрати професійної працездатності з 18.09.2002 року.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто для позивача таке право виникло з 18.09.2002 року.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІVу редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 18.09.2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІV у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIV визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження№ 14-597цс18).
Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача.
Суд також зазначає, що відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
При цьому, спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. У даному випадку право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 18.09.2002 року, - тобто від дня, коли позивачу первинно встановлено 25 % втрати працездатності.
Згідно з положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд враховує роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", зокрема, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 на теперішній час встановлено втрату професійної працездатності 80 % та ІІ групу інвалідності безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги характер, інтенсивність і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, встановлення ступеню втрати працездатності (80%) та ІІ групи інвалідності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач пережив протягом тривалого часу та які переносить на теперішній час, та відповідатиме судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача в якості відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом у розмірі 100 000,00 грн.
Згідно з ч.1, 2, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені на 47,61%, тому сума судового збору яку належить стягнути на користь держави з Управління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вХарківській області становить 432,29 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 258-259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом - задовольнити частково.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок втрати професійної працездатності у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на користь держави судовий збір в розмірі 432 (чотириста тридцять дві) грн. 29 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, код ЄДРПОУ 41433726, місце знаходження: м. Харків, пр-т Гагаріна, 1.
Суддя: М. В. Богдан