іменем України
Справа № 210/4065/21
Провадження № 1-кс/210/1822/21
"29" липня 2021 р. м. Кривий Ріг
Слідчий суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 підозрюваного ОСОБА_4 , захисника-адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділення поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні №12021041710000374 від 24 липня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, а саме, останній раз: 30.11.2020 року Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.2 ст.185 КК України, до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі ч.4 ст.70 КК України визначено остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із застосуванням до ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком з іспитовим строком терміном на 3 роки, 01.07.2021 року Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.2 ст.185 КК України, до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі ч.4 ст.70 КК України визначено остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із застосуванням до ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком з іспитовим строком терміном на 3 роки,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України, -
До Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся слідчий СВ відділення поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції ОСОБА_6 , з вказаним клопотанням, яке погоджене прокурором Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Клопотання мотивоване тим, що проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 будучи раніше неодноразово судимим, останній раз 01.07.2021 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу за ст. 185 ч.2 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України від відбуття покарання звільнено з іспитовим терміном 3 роки та маючи не відбуті, не погашені та не зняті в установленому законом порядку судимості на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив нове умисне корисливе кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 23.07.2021 приблизно о 21:20 годині, ОСОБА_4 , проходив біля магазину "Гастроном", розташованого по вулиці Криворіжсталі, 54 в Металургійному районі м. Кривого Рогу, де побачив, поряд з магазином залишений без нагляду велосипед марки «Pride», чорного кольору з смугами блакитного та жовтого кольору, який належить потерпілому ОСОБА_7 та цей час у ОСОБА_4 виник злочинний намір направлений на таємне викрадення чужого майна.
Після чого, ОСОБА_4 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна і обернення його на свою користь, діючи повторно, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, впевнившись, що його дії носять таємний характер, скориставшись відсутністю потерпілого ОСОБА_7 , а також відсутністю інших свідків та очевидців, таємно, шляхом вільного доступу викрав належний потерпілому ОСОБА_7 велосипед марки «Pride XC-29V- «L», заводський номер НОМЕР_1 , чорного кольору з смугами блакитного та жовтого кольору, вартість становить 5933,33 грн.
Після чого, ОСОБА_4 з місця вчинення злочину з викраденим майном зник, обернувши його на свою користь, тим самим завдавши потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 5933,33 грн.
Таким чином, встановлена достатність доказів для підозри ОСОБА_4 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
У вчиненні даного кримінального правопорушення обґрунтовано підозрюється: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, українець, громадянин України, не працює, одружений, проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 24.04.2000 Великолепетиським районним судом Херсонської області за ст. 140 ч.2, 140 ч.3 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 2 роки, штраф 680 грн.;
- 01.04.2003 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ст.186 ч.2, 229-6 ч.1, 70 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбутий строк по вироку суду Херсонської області від 24.04.2000 року і до відбуття - 3 роки 6 місяців позбавлення волі;
- 26.04.2007 Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ст. 187 ч.2, 69 КК України до 5 років позбавлення волі. Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.11.2009 року невідбутий строк 2 роки 3 місяці 25 днів замінено на обмеження волі. Звільнився 16.02.2012 року по відбуттю строку покарання;
- 10.06.2008 Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ст. 15 ч.2, 185 ч.2 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч.4 КК України покарання поглинуте покаранням по вироку суду Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 26.04.2007 року, і до відбуття 5 років позбавлення волі;
- 06.11.2012 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ст. 289 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнився 13.10.2017 року по відбуттю строку покарання;
- 30.11.2020 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу за ст. 15 ч.3, 186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75, 76 КК України від відбуття покарання звільнити з іспитовим терміном 3 роки. Вирок вступив в закону силу 31.12.2020 року;
- 01.07.2021 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу за ст. 185 ч. 2 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України від відбуття покарання звільнено з іспитовим терміном 3 роки;
- 29.07.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було повідомлено про підозру на підставі зібраних доказів у кримінальному провадженні № 12021041710000374.
Діяння ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, за яке передбачено законом покарання у вигляді арешту на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.
В ході проведення досудового розслідування зібрано сукупність належних і достатніх доказів, які підтверджують вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, що є підставою для обґрунтованої підозри, а саме: огляд місця події від 23.07.2021, речові докази та документи, огляд місця події від 24.07.2021, показання потерпілого ОСОБА_7 від 26.07.2021, огляд оптичного диску та файлів збережених на ньому від 26.07.2021, висновок експерта №2921 від 27.07.2021.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому, судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Досудовим розслідуванням встановлена наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України. Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
В обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного є запобігання спробам підозрюваного ОСОБА_4 :
- переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Даний ризик підтверджується тим, що підозрюваний не одружений, на утримані неповнолітніх дітей не має, також враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у кримінальних правопорушень, у вчиненні якого він підозрюється, відсутність місця реєстрації та міцних соціальних зв'язків у місці його постійного проживання, які б могли стримати останнього не покидати постійного місця мешкання та не покидати межі м. Кривого Рогу або території України, а також те, що підозрюваний через нетривалий час після його засудження вироками Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг від 30.11.2020 та від 01.07.2020, якими підозрюваного звільнили від відбування покарання з випробуванням не виправдавши довіри суду в період іспитового строку знову притягується до кримінальної відповідальності, розуміючи що на теперішній час може бути засуджений до покарання у виді позбавлення волі, свідчить про можливе виникнення у підозрюваного бажання переховуватися від органів досудового розслідування та суду, тобто наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України;
- незаконно впливати на потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні. Зазначений ризик підтверджується тим, що підозрюваному ОСОБА_4 відомий потерпілий ОСОБА_7 та місце його проживання, а отже в разі обрання до нього менш тяжкого запобіжного заходу, може здійснювати психічний та фізичний тиск на нього з метою ухилення від кримінальної відповідальності. При цьому, слід враховувати, що ОСОБА_7 , що є потерпілим у даному кримінальному провадженні, в судовому засіданні не допитувався, а відповідно до ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду;
- вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначений ризик підтверджується характером вчиненого злочину, а також тим, що підозрюваний через нетривалий час після його засудження вироками Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг від 30.11.2020 та від 01.07.2020, якими підозрюваного звільнили від відбування покарання з випробуванням не виправдавши довіри суду в період іспитового строку знову притягується до кримінальної відповідальності та тим, що підозрюваний ОСОБА_4 не має постійного місця роботи, місця реєстрації, тобто не має засобів для існування, що може стати причиною вчинення інших корисливих кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Беручі до уваги наявність вищевказаних ризиків, є об'єктивні підстави вважати, що для забезпечення підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків у разі внесення застави, необхідно визначити максимальний розмір застави, передбачений п. 1 ч. 5 ст. 182 КПК України для підозрюваних у вчиненні нетяжких злочинів, а саме - двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тому, враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів проти життя та здоров'я особи, а також обставини, характер вчиненого злочину, спосіб його вчинення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, запобігання зазначених вище ризикам, є достатні підстави продовжити застосування до ОСОБА_4 саме такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Обґрунтовуючи недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, слід відмітити правові позиції Європейського суду з прав людини, викладеними за розглянутими справами: «Шалімов проти України», «Боротюк проти України», «Харченко проти України», в яких зазначено, що:
- тривале утримання під вартою може бути виправданим по тій чи іншій справі лише при наявності специфічних ознак того, що цього вимагають справжні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, мають перевагу над правилом поваги до особистої свободи;
- судові органи мають дослідити всі факти «за» і «проти» існування реального суспільного інтересу, який, при належному обліку принципу презумпції невинності, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи.
Таким чином, виходячи з принципу презумпції невинуватості особи, приймаючи до уваги наявність існування обґрунтованих ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зважуючи всі факти «за» і «проти» існування реального суспільного інтересу та публічний інтерес щодо обставин кримінальних правопорушень, зокрема, що ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, враховуючи їх в сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що лише при наявності специфічних ознак того, що цього вимагають справжні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, мають перевагу над правилом поваги до особистої свободи, а також існування реального суспільного інтересу, який, при належному обліку принципу презумпції невинності, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, тому застосування саме виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 є обґрунтованим, а запобігти встановленим ризикам, шляхом застосуванням більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою - неможливо. А саме застосування такого запобіжного заходу як домашній арешт не є доцільним оскільки ОСОБА_4 не зареєстрований та не має постійного місця проживання, особиста порука в цьому випадку не може бути застосована у зв'язку з тим, що не має осіб, які б заслуговували на довіру, особисте зобов'язання не може бути застосоване так, як такий запобіжний захід не забезпечить виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та незаконно впливати на потерпілого.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та зазначив, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованим, і відповідає меті такого заходу, враховуючи те, що підозрюваний був засуджений, вчинив злочин в період іспитового строку, тому просив суд його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні вину визнав в повному обсязі, зазначив, що сам ходить відмічатися до органу пробації, просив суд обрати відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_5 , просив суд обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки підозрюваний має постійне місце проживання, працює та перебуває на програмі "Метадон", не переховується від слідства.
Слідчий суддя, заслухавши доводи прокурора, підозрюваного та його захисника (кожного окремо), дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали кримінального провадження, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантується кожному право на свободу та особисту недоторканість.
Згідно ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також зокрема запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави судовому судді, вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.
Згідно з ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, кримінального правопорушення; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; тощо, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовується відповідні обставини.
В силу положень ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Судом досліджено матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12021041710000374 від «24» липня 2021 року, які додано до клопотання, з яких вбачається, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007р., п. 48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, про що 29 липня 2021 року вручено повідомлення про підозру останньому.
Враховуючи обставини передбачені ст.178 КПК України, зокрема особу підозрюваного, який вину визнав в повному обсязі, має постійне місце проживання та реєстрації. При цьому, слідчому судді не надано доказів того, що ОСОБА_4 може ухилятись від явки до органу досудового розслідування та суду, раніше ухилявся від слідства, суду чи виконання судових рішень, оскільки, на момент виклику останнього до органу поліції для дачі пояснень від 29.07.2021 року та для пред'явлення повідомлення про підозру, явився самостійно за викликом слідчого і від явки не ухилявся.
Відповідно п.3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року № 4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки. В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз'яснено, що обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.
Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Згідно ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якшого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 р. у справі «Хайредінов проти України»).
Відповідно до п. «с» ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
В даному випадку слідчий у клопотанні та прокурор у судовому засіданні не довели, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою ст. 177 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам, оскільки безпосередньо не надані докази того, що підозрюваний може переховуватися від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні, вчиняти інше кримінальне правопорушення. Наявність тяжкості вчиненого злочину не є беззаперечною підставою до обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Проте враховуючи, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 185 КК України і існує обґрунтована підозра причетності даної особи до вчинення даного кримінального правопорушення та те, що триває досудове розслідування по даному кримінальному провадженню, оцінивши в сукупності тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 за інкримінованою статтею, проаналізувавши обставини вчинення правопорушення, соціальні зв'язки останнього, особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку, що запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 .
Згідно ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підозра ОСОБА_4 у вчиненні даного кримінального правопорушення, за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Разом з тим, у відповідності до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про практику Суду як джерело права. У ч.5, ст.9 КПК України зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому рішення Європейського суду з прав людини містять положення відносно того, що посилання на тяжкість обвинувачень як головний чинник при оцінці ймовірності того, що підозрюваний переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини - є недостатнім.
Оскільки, слідчим у клопотанні не були доведені обставини, зазначені у п.3 ч.1 ст.194 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно відмовити та обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Зазначене вище на думку слідчого судді, дає підстави для часткового задоволення зазначеного клопотання, а саме, відмовити у обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та вважає за необхідне обрати менш суворий запобіжний захід, у вигляді нічного домашнього арешту, з покладанням на підозрюваного обов'язків передбачених п.п. 1-4, 8 ч.5 ст.194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 193, 194, 196, 197, 309, ч. 2 ст. 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ відділення поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні №12021041710000374 від 24 липня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України - запобіжний захід у виді домашнього арешту, заборонивши останньому з 22.00 години вечора поточного дня до 07.00 годину ранку наступного дня, покидати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 26 вересня 2021 року.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні обов'язки:
- не покидати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.00 години вечора поточного дня до 07.00 годину ранку наступного дня;
- прибувати за першою вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора або суду за межі м. Кривого Рогу;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання або місце роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Встановити строк домашнього арешту ОСОБА_4 - з 29 липня 2021 року по 26 вересня 2021 року включно.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання вказаних обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід.
Роз'яснити підозрюваному, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
З метою перевірки та контролю за поведінкою підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на ДОП СП відділення поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області обов'язки щодо контролю та проведення перевірок за місцем мешкання останнього.
В іншій частині клопотання - відмовити.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ознайомити та вручити підозрюваному ОСОБА_4 під розпис, копію ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали суду складено 30 липня 2021 року.
Слідчий суддя: ОСОБА_1