Справа № 369/2214/21
Провадження № 2/369/3068/21
07.07.2021 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Ковальчук Л.М.,
за участю: секретаря судового засідання Новіцької М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського РВ ДРАЦС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з нерухомого майна, -
18.02.2021 до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, в якій остання просить скасувати арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 . 22 січня 2020 року ОСОБА_2 придбала нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач мала намір отримати спадок, який залишився після смерті доньки, а також здійснити реєстрацію права власності на житло, однак, позивачу стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт. При зверненні позивача до нотаріуса задля отримання спадщини останній стало відомо, що на підставі постанови 2-700 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на квартиру за адресою зазначеного вище накладено арешт, у відповідності до виконавчого листа № 2-1570, який виданий 05.11.1999 Києво-Святошинським районним судом Київської області. Згідно з рішенням суду виконавчий лист № 2-1570 був виданий громадянину ОСОБА_3 про стягнення заборгованості на його користь з ОСОБА_4 у розмірі 1 468 грн. 50 коп. На момент придбання донькою позивача ОСОБА_2 зазначеною квартирою володів громадянин ОСОБА_5 та на момент проведення угоди купівлі-продажу будь-яких заборон на відчуження нотаріусом не було виявлено. 15 січня 2021 року позивач звернулась із заявою про зняття арешту до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 15 лютого 2021 року Відповідачем був надісланий лист № 7862, відповідно до якого останній повідомив, що відомостей про виконавчі провадження на підставі яких накладено арешт на майно ОСОБА_4 відсутні, а тому неможливо вчинити виконавчі дії зі звільнення з-під арешту квартири. Позивач повідомляє, що вона не може надати до суду в якості доказів постанови Києво-Святошинського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження, про завершення виконавчого провадження. Також, позивач акцентує увагу, що боржник ОСОБА_4 є сторонньою особою та будь-якого відношення до їхньої сім'ї не мав.
Ухвалою від 23.02.2021 відкрито позовне провадження та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача подав до суду 07.07.2021 заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують, та просять задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи на заперечують.
Відповідач належним чином повідомлений в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі.
Враховуючи те, що судом були використані передбачені чинним законодавством способи для повідомлення відповідача про розгляд справи, та приймаючи до уваги той факт, що наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, суд зі згоди позивача у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 17.06.1977 серії НОМЕР_1 .
22 січня 2020 року ОСОБА_2 придбала нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 22.10.2020 АВІ № 680194.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач мала намір отримати спадок, який залишився після смерті доньки, а також здійснити реєстрацію права власності на житло, однак, позивачу стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт.
При зверненні позивача до нотаріуса задля отримання спадщини останній стало відомо, що на підставі постанови 2-700 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на квартиру за адресою зазначеного вище накладено арешт, у відповідності до виконавчого листа № 2-1570, який виданий 05.11.1999 Києво-Святошинським районним судом Київської області.
Виконавчий лист № 2-1570 був виданий громадянину ОСОБА_3 про стягнення заборгованості на його користь з ОСОБА_4 у розмірі 1 468 грн. 50 коп.
На момент придбання донькою позивача ОСОБА_2 зазначеною квартирою володів громадянин ОСОБА_5 та на момент проведення угоди купівлі-продажу будь-яких заборон на відчуження нотаріусом не було виявлено.
15 січня 2021 року позивач звернулась із заявою про зняття арешту до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
15 лютого 2021 року Відповідачем був надісланий лист № 7862, відповідно до якого останній повідомив, що відомостей про виконавчі провадження на підставі яких накладено арешт на майно ОСОБА_4 відсутні, а тому неможливо вчинити виконавчі дії зі звільнення з-під арешту квартири.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Як зазначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадкової маси можуть переходити тільки ті права і обов'язки, носієм яких був спадкодавець і на момент відкриття спадщини вони не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1222, ст. 1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Положеннями ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ст. ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
На підставі фактичних обставин справи, судом встановлено, що наявність арешту (обтяження), накладеного на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири (зазначений договір є дійсним та у суду відсутні дані щодо його оспорювання), являє собою перешкоду позивачу в оформленні у нотаріальному порядку своїх спадкових прав, беручи до уваги, що скасування арешту даного майна не порушить права інших осіб, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 4, 7, 10, 12, 81, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Києво-Святошинського РВ ДРАЦС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з нерухомого майна про скасування арешту майна - задовольнити.
Зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 на підставі постанови 2-700 від 20.10.2000.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.М. Ковальчук