Номер провадження: 22-ц/813/8534/21
Номер справи місцевого суду: 521/16644/20
Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В.
Доповідач Сегеда С. М.
30.07.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Цюри Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Фомічова Владислава Олеговича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги,
встановив:
01.07.2020 року позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги, та просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 6036,09 грн., а також судові витрати (а.с.1-6).
В обґрунтування позову вказував, що 19.09.2006 року між ПрАТ «МТС Україна» та ОСОБА_1 укладений договір про надання послуг мобільного зв'язку № 295388871008/395391529629 від 02.04.2016 року.
Відповідач послуги мобільного зв'язку відповідно до умов договору не сплатив.
Станом на 30.06.2016 рік заборгованість за договором мобільного зв'язку склала 6036,09 грн.
23.05.2017 року ПрАТ «МТС Україна» змінило назву на ПАТ «ВФ Україна».
Судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеси від 04.01.2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на корить ПрАТ «ВФ Україна» заборгованість за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 6036,09 грн. (а.с.68)
Разом із цим, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.09.2019 року вищевказаний судовий наказ було скасовано (а.с.69).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 у задоволенні позову ПрАТ «МТС Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги було відмовлено (а.с. 141-144).
Крім того, в мотивувальній частині вказаного судового рішення зазначено про необхідність відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «МТС Україна» витрат на професійну правничу допомогу, про що до суду було надано відповідну заяву з додатками до неї (а.с.128-139, 143).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Фомічова В.О., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року, в частині відмови у задоволені заяви адвоката Фомічова В.О. про стягнення судових витрат, та постановлення нового, яким стягнути з ПрАТ «МТС Україна» витрати на професійну правничу допомогу (а.с.147-150).
Відзив на апеляційну скаргу учасники справи до суду не подали.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 30.07.2021 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 30.07.2021 року.
Відмовляючи у задоволені заяви адвоката Фомічова В.О. про стягнення судових витрат суд першої інстанції виходив із того, що представником відповідача надано суду лише звіт про обсяг наданих послуг та використання адвокатом робочого часу на надання правової (правничої) допомоги без акту приймання-здачі наданих послуг, суд позбавлений можливості встановити узгодженість з відповідачем дій його представника, передбаченими положеннями договору, а також відсутності претензій зі сторони Клієнта, в силу п. 3.4. договору, що б слугувало безумовною підставою прийняття відповідачем наданих послуг з професійної правничої допомоги.
Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 зазначила наступне.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Конституційний Суд зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу
При цьому, Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16, роз'яснила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2021 між ОСОБА_1 та АО «Паверлекс» було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (а.с.133-135).
Так, відповідно до п. 5.2. договору, за підготовку документів, складання та подання відзиву на позовну заяву та ведення справи в суді першої інстанції Клієнт сплачує Об'єднанню гонорар у розмірі 5000 гривень, протягом 15 днів з дати набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, та у зв'язку з тим, що відповідача ОСОБА_1 вимушено уклав договір про надання правової (правничої) допомоги, з метою захисту своїх прав, з позивача ПрАТ «МТС Україна» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року - скасуванню, в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь з позивача витрат на правову (правничу) допомогу, з прийняттм в цій частині постанови про стягнення з ПрАТ «ВФ Україна» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.
В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року підлягає залишенню без змін.
Також колегія суддів зазначає, що оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК Українипостанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Фомічова Владислава Олеговича, задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року скасувати, в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь з позивача витрат на правову (правничу) допомогу.
Прийняти в цій частині постанову, якою стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», код ЄДРПОУ:14333937, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч гривень).
В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року підлягає залишенню без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
Т.В. Цюра