Справа № 450/967/17 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.
Провадження № 22-ц/811/1649/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
22 липня 2021 року м.Львів
Справа №450/967/17
Провадження № 22ц/811/1649/21
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене у м.Пустомити 25 листопада 2020 року у складі судді Даниліва Є.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відшкодування шкоди,-
встановив:
5 квітня 2017 року позивач звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він звернувся до Відділу у Пустомитівському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області із заявою про реєстрацію земельної ділянки кадастровим реєстратором. Йому (позивачу) відмовлено у такій реєстрації за його заявою. Надалі відповідач не виконував численні рішення судів щодо реєстрації земельної ділянки. Такими діями відповідача йому завдано майнову шкоду (збитки), яку він оцінив з урахуванням статистичної інформації щодо отриманих фермерськими господарствами Львівської області доходів від реалізації продукції. Моральну шкоду у розмірі 300 000 грн., яку він визначив, виходячи з мінімального розміру заробітної плати станом на час ухвалення судом рішення, її множення на кількість місяців прострочки виконання рішення судів та невиконання рішень судів щодо реєстрації земельної ділянки. Просить позов задовольнити.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області в користь ОСОБА_1 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У стягненні 237 661 грн. майнової шкоди відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржили сторони.
Позивач вважає рішення незаконним та необґрунтованим в частині відмови у задоволенні його вимог, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні майнової шкоди та в цій частині постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви.
Відповідач просить скасувати рішення суду в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди та судових витрат, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що позивач у 2013-2017 роках звертався із заявами про державну реєстрацію земельної ділянки площею 2 га, яка розташована на території Винничківської сільської ради. За результатами перевірки документів, які додані до цих заяв позивача, Державними кадастровими реєстраторами відмовлено позивачу у внесенні відомостей до земельного кадастру. Зазначає, що проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки не відповідає вимогам ЗК України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру». Стверджує, що позивач подавав один і той же проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає вимогам чинного законодавства, без жодних виправлень, зауважень описаних у вищезазначених рішеннях кадастрового реєстратора. Даний факт підтверджується постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року у якій зазначено, що порівняльний аналіз оскаржуваного рішення відповідача № РВ- 4600270062016 від 11 листопада 2016 року з попередніми рішеннями (№ РВ- 46000017612013 від 12 вересня 2013 року, № РВ-4600027032014 від 30 квітня 2014 року, № РВ- 4600056562015 від 14 липня 2015 року та №РВ-4600093862015 від 5 листопада 2015 року) свідчить про те, що такі приймалися фактично з тих самих підстав. Даний факт підтверджується рішеннями кадастрового реєстратора. Моральна шкода є надуманою, необґрунтованою судом та такою, що не відповідає обставинам справи. Позивач не навів аргументів та не надавдоказів у вигляді довідок чи листків тимчасової непрацездатності.Наявність посилання позивача можливої моральної шкоди без доказів не є підставою для її стягнення.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області - залишити без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що розпорядженням голови Пустомитівської РДА від 22 липня 2011 року № 724 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Винничківської сільської ради за межами населеного пункту.
Відповідно до розпорядження № 724 від 22 липня 2011 року розроблено проект землеустрою.
З листа Відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівській області від 19 серпня 2013 року №01-156/1699 вбачається, що погоджено проект землеустрою земельної ділянки.
Для проведення державної реєстрації цієї земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся до Відділу Держгеокадастру району за місцем розташування цієї земельної ділянки.
Відповідно до статей 79, 79-1 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Статтями 193,196 і 204 цього Кодексу передбачено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Склад відомостей Державного земельного кадастру визначається законом. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до закону.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор є державним службовцем. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру врегульовано статтею 21 цього Закону.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з дня отримання відповідних документів, якщо цим Законом не встановлено інший строк для здійснення цих дій.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства, за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Згідно із статтею 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру.
Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять Державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр». Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей. Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора і власну печатку, форми та опис яких визначаються Мінагрополітики. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.
У Порядку ведення Державного земельного кадастру визначені повноваження державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів, до яких серед іншого належать: здійснення реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання; присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам; проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства.
Відповідно до пунктів 69-74 Порядку внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою згідно з додатком 12 замовника документації із землеустрою та оцінки земель або її розробника від імені замовника, якщо це передбачено договором на виконання відповідних робіт. Заява разом з документацією із землеустрою або оцінки земель, електронним документом та іншими документами, зазначеними у пунктах 91 - 137 цього Порядку, подається заявником Державному кадастровому реєстраторові особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; розташування об'єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
У разі звернення за внесенням відповідних відомостей (змін до них) неналежної особи (особи, яка не може бути заявником відповідно до цього Порядку), подання заявником не повного пакета документів та/або розташування об'єкта Державного земельного кадастру на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора, Державний кадастровий реєстратор відмовляє такій особі, заявникові у прийнятті заяви безпосередньо у момент її подання або у день надходження рекомендованим листом зазначених документів за формою згідно з додатком 13 із зазначенням рекомендацій щодо усунення причин, що є підставою для такої відмови, зокрема найменування та місцезнаходження органу, до повноважень якого належить внесення відомостей (змін до них) про об'єкт Державного земельного кадастру.
У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.
Заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру обліковуються шляхом їх реєстрації у Державному земельному кадастрі з присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати їх реєстрації та створенням їх електронних копій за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Заяви реєструються в день їх надходження в порядку черговості. Дата реєстрації заяви у Державному земельному кадастрі є датою їх прийняття.
Під час прийняття заяв відповідно до пункту 70 цього Порядку до Державного земельного кадастру вносяться такі дані: реєстраційний номер заяви; дата реєстрації заяви; відомості про особу, яка звернулася із заявою: для фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності); податковий номер (крім фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті) або номер та серія паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті); реквізити документа, що посвідчує особу (номер та серія документа, дата його видачі, відомості про суб'єкта, що його видав, тощо); кадастровий номер (за наявності) та місце розташування земельної ділянки або дані про інший об'єкт Державного земельного кадастру, щодо якого вносяться відомості згідно з відповідною заявою; стислий зміст заяви; відомості про Державного кадастрового реєстратора, який прийняв заяву.
Державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку. За результатами перевірки вносить відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей з підстав, зазначених у пунктах 91-137 цього Порядку, за формою згідно з додатком 14.
Державний кадастровий реєстратор не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові таке рішення.
Державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів), вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1 даним документації із землеустрою та оцінки земель.
Відповідно до пункту 77 Порядку №1051 у разі невідповідності електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор складає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру протокол проведення перевірки електронного документа за формою згідно з додатком 16; повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель без позначки, зазначеної у пункті 75 цього Порядку, разом з електронним документом, протоколом його перевірки та іншими документами для виправлення зазначених у протоколі проведення перевірки електронного документа помилок та подання документів разом з цим протоколом для проведення повторної перевірки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 надав відповідачу передбачений частиною 4 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» повний пакет документів, достатній для здійснення державної реєстрації земельної ділянки.
Поданий позивачем проект землеустрою погоджено Управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області.
Судовими рішеннями від 1 квітня 2014 року у справі № 813/558/14, від 9 червня 2015 року у справі № 876/898/15, від 13 жовтня 2015 року у справі № 813/4524/15, від 16 травня 2016 року у справі № 813/6307/15, від 14 лютого 2017 року у справі № 813/122/17, від 14 вересня 2017 року у справі № 813/2532/17, які набрали законної сили, встановлено протиправність рішень відповідача від 12 вересня 2013 року № РВ-46000017612013, від 30 квітня 2014 року № РВ-4600027032014, від 14 липня 2015 року № РВ-4600056562015, від 5 листопада 2015 року № РВ-4600093862015, від 11 листопада 2016 року № РВ-4600270062016 та від 11 листопада 2016 року № РВ-4600270062016 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та скасовано такі.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Рішеннями адміністративного суду встановлено порушення прав позивача, які підлягають судовому захисту, та задоволено вимоги позивача на відновлення його прав. Однак, ці рішення суду не виконанні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Рішення судів ухвалюються Іменем України та є обов'язковими до виконання.
У рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що внаслідок порушення прав позивача на протязі тривалого періоду (з 2012 року) йому завдано втрати немайнового характеру (моральну шкоду.
Згідно із статтею 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв'язку з неодноразовим тривалим невиконанням рішень судів відповідачем, позивачеві заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, втраті звичайного життєвого ритму внаслідок участі у численних судових засідання, неодноразових зверненнях рішення судів до виконання, розчарування в судовій системі внаслідок невиконання рішень, які набрали законної сили.
Суд першої інстанції на підставі встановлених обставин, які відповідають матеріалам справи, прийшов до вірного висновку про задоволення вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції посилався на таке.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що майнова шкода полягає в збитках (упущеній вигоді), яких позивач зазнав внаслідок неможливості використання ним земельної ділянки за призначенням, тобто при функціонуванні фермерського господарства за звичайних умов.
Суд у цій частині своє рішення мотивував тим, що позивач не отримував у власність чи законне користування земельну ділянку. Якщо припустити, що Державний кадастровий реєстратор сформував би земельну ділянку, про яку вказує позивач, та вніс її в Поземельну книгу, Державний земельний кадастр, то у позивача не виникнуло б права власності на земельну ділянку чи права постійного користування такою.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 4, частиною 2 статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення майнової шкоди зазначеним вимогам не відповідає.
Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови № 11 «Про судове рішення у цивільній справі» 18 грудня 2009 року роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зазначеній вище постанові Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Збитки є об'єктивним зменшенням будь-яких майнових благ та полягають в тому числі у неодержаних доходах, які особа могла одержати за умови відсутності порушення її прав.
На підставі аналізу наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів прийшла до висновку, що позивач довів наявність збитків, протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків та наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями і збитками. Позивач довів, що очікувані доходи не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані за умови виконання відповідачем своїх повноважень та виконання судових рішень.
Згідно із статтею 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями, підлягає відшкодуванню в повному об'ємі особою, яка її завдала.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачем допущено порушення прав позивача, які підлягають судовому захисту. Судом прийнято рішення про стягнення моральної шкоди, але ухвалено протилежне рішення щодо стягнення майнової шкоди у виді збитків (упущеної вигоди). Відтак, суд прийшов до взаємовиключних висновків.
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача майнової шкоди та задоволення позову у цій частині.
Керуючись ст. 367, п. 1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2020 року в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача майнової шкоди, - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, м. Львів, вул. В Чорновола, 4, ЄДРПОУ: 39769942) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) 237 661 (двісті тридцять сім тисяч шістсот шістдесят одну ) грн. майнової шкоди.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 27 липня 2021 року.
Головуючий
Судді