Справа № 463/9798/20 Головуючий у 1 інстанції: Мармаш В.Я.
Провадження № 22-ц/811/1204/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:48
29 липня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року, -
у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 01 серпня 2020 року на проїзній частині дороги по вулиці Пасічній, 84-д в місті Львові відбулося падіння дорожнього знаку 4.7 «Об'їзд перешкоди з правого боку», що призвело до пошкодження автомобіля марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під його керуванням. Зазначає, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником пошкодженого автомобіля марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є його син, ОСОБА_2 , а він, як законний користувач має право на відшкодування матеріального збитку, який відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження № 118 від 10 вересня 2020 року складає 53 608,65 грн. Дорожній знак 4.7 «Об'їзд перешкоди з правого боку» встановлено саме на замовлення Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, відтак саме відповідач зобов'язаний забезпечити належне утримання дорожнього знаку та нести відповідальність у разі неналежного виконання ним покладених на нього обов'язків з утримання належного йому майна. Крім відшкодування майнової шкоди, має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням майна. У зв'язку з необхідністю захисту свого порушеного права та зверненням до суду змушений був звернутися за правничою допомогою, на яку поніс витрати в розмірі 8000 грн., а також сплатив 3000 грн. за проведення експертного автотоварознавчого дослідження. З наведених підстав просить стягнути з Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 53 608,65 грн. матеріальної шкоди, 10 000 грн. моральної шкоди, 8000 грн. витрат на правову допомогу, 3000 грн. витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та 840,80 грн. судового збору.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 53608,65 грн. на відшкодування майнової шкоди та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 10165,33 грн. понесених судових витрат.
Рішення суду оскаржила Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що відсутня його вина у спричиненні майнової шкоди ОСОБА_1 , оскільки постановою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано постанову Личаківського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2020 року у справі № 463/8805/20 про притягнення до адміністративної відповідальності начальника комунального відділу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_3 . Зазначає, що відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна майну фізичної особи, яка є власником майна, однак документи, які б підтверджували право власності ОСОБА_1 на автомобіль марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в матеріалах справи відсутні,відтак позивач не має права на відшкодування завданої шкоди. Вказує, що висновок автотоварознавчого дослідження № 118 від 10 вересня 2020 року відображає лише розмір відновлювального ремонту транспортного засобу без врахування коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрат товарної вартості, відтак вартість матеріального збитку буде значно меншою від суми зазначеної в позовній заяві. Звертає увагу, що у висновку експертного дослідження не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між досліджуваними пошкодженнями автомобіля та дорожньо-транспортною пригодою. Крім того виявлено, що в автомобілі встановлені запасні частини, зокрема, тоноване вітрове скло, яке є значно дорожчим, ніж звичайне. Вважає, що позивачем не доведено розмір спричиненої йому моральної шкоди, оскільки для визначення такого, на думку апелянта, необхідні спеціальні знання, а тому розмір моральної шкоди має встановлюватися висновком судової психологічної експертизи. Звертає увагу, що витрати на правову допомогу входять до предмету доказування, однак в супереч вимогам ЦПК України позивачем не надано договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, детальний опис наданих послуг та доказів оплати гонорару адвоката. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2020 року у Личаківському районі м. Львова на проїзній частині дороги на вул. Пасічній біля будинку № 84-Д відбулося падіння дорожнього знаку 4.7. (Об'їзд перешкоди з правого боку), що призвело до пошкодження транспортного засобу марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль отримав механічні ушкодження, які зафіксовані працівниками Управління патрульної поліції у Львівській області в схемі ДТП від 01.08.2020 року, акті обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 01.08.2020 року та в довідці про ДТП № 3020217352343773 від 04.09.2020 року.
Із даних висновку № 118 від 10.09.2020 року судової автотоварознавчої експертизи, складеного судовим експертом Галамаєм Я.І., вартість матеріального збитку з технічної точки зору завданого власнику автомобіля марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 53 608 грн 65 коп.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 , який є сином позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що автомобільна дорога це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів. Цієї ж статтею визначено, що технічні засоби це спеціальні технічні засоби, призначені для організації та регулювання дорожнього руху (дорожні знаки, інформаційні табло, дорожня розмітка, сигнальні стовпчики, транспортні та пішохідні огородження різних типів, світлофорне обладнання тощо).
Згідно із частиною першою статті 18 цього Закону складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.
Відповідно до частини третьої статті 14, частини першої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про дорожній рух» власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
За змістом статті 17 Закону України «Про автомобільні дороги» управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.
Одним із основних обов'язків органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, правилами та нормами (пункт 2 частини першої статті 19 Закону України «Про автомобільні дороги»).
Відповідальність органів місцевого самоврядування за функціонування та розвиток вулиць і доріг міст та інших населених пунктів визначена статтею 21 цього Закону.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить: компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов; вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях; термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
За приписами пунктів 2, 5 розділу І «Загальні положення» Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 (тут і далі - в редакції, чинній на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, далі - Правила утримання), ремонт і утримання дорожніх об'єктів, що перебувають у комунальній власності, здійснюється відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями. Власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації, користувачі дорожніх об'єктів та спеціалізовані служби організації дорожнього руху зобов'язані забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об'єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об'єктів, забрудненню навколишнього середовища.
У розділі ІІ «Обов'язки і права власників дорожніх об'єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій» Правил утримання визначено обов'язки і права власників дорожніх об'єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій, зокрема зазначено, що власники дорожніх об'єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об'єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів.
Згідно з положеннями підпункту «г» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, території загального користування, зокрема, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.
Згідно з положеннями статті 17 цього Закону громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право, зокрема, звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.
Відповідно до положень статті 20 цього Закону організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Згідно з пунктами 1 та 5 частини першої статті 21 вказаного Закону, елементами (частинами) об'єктів благоустрою є покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів, технічні засоби регулювання дорожнього руху.
Пунктом 2.3.5 Ухвали Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 року «Про Правила благоустрою м. Львова» передбачено, що елементами благоустрою, зокрема є технічні засоби регулювання дорожнього руху.
Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З матеріалів справи вбачається, що її розгляд здійснено у порядку спрощеного позовного провадження, відповідач, будучу належним чином повідомлений про це, шляхом надіслання ухвали про відкриття провадження у справі від 19.10.2020 року, протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення (13.01.2021 року) йому такої не скористався правом подачі відзиву.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина восьма статті 178 ЦПК України).
Аналіз змісту поданої апеляційної скарги свідчить, що Личаківська районна адміністрація не оспорює факту здійснення нею утримання дороги, на якій мала місце ДТП 01.08.2020 року за участю автомобіля марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і що дорожній знак, який внаслідок падіння пошкодив зазначений автомобіль встановлений на її замовлення.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради є належним відповідачем у даній справі.
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 ЦПК України. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідач скористався своїми процесуальними правами на власний розсуд та не надав суду доказів, що настання дорожньо-транспортної пригоди зумовлено саме протиправними діями водія транспортного засобу, зокрема, внаслідок наїзду ним на знак, а не його самовільного падіння на транспортний засіб.
Обов'язок доказування власної правової позиції у справі не може полягати лише у спростуванні протилежною стороною доводів іншої сторони, а насамперед полягає у доведенні стороною власної правової позиції.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що поза увагою місцевого суду залишилося питання з'ясування вини відповідача у заподіяння шкоди, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції, настання дорожньо-транспортної пригоди зумовлено неналежним утриманням відповідачем автомобільної дороги. Місцевим судом не встановлено, що у настанні ДТП наявна вина водія автомобіля, зокрема, порушення ним правил дорожнього руху. Враховуючи наявність прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідача та спричинення шкоди автомобілю, що потрапив в результаті неналежного утримання дороги, на відповідача покладається обов'язок з відшкодування такої. У вказаних відносинах наявність вини презюмується, до моменту її спростовування заподіювачем шкоди.
Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача з посиланням на постанову Львівського апеляційного суду від 17.11,2020 року, якою скасовано постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 23.10.2020 року у справі №463/8805/20 про притягнення до адміністративної відповідальності начальника комунального відділу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 140 КУпАП, та закрито провадження на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, вказаних висновків суду не спростовують, адже не спростовують факту винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Будь-яких інших доказів, які б спростували вину відповідача у заподіяння ним шкоди позивача, до суду першої інстанції не надано.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц (провадження № 61-37571св18) висловлено такий висновок: «спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14».
Встановивши, що ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди, тобто бути позивачем у даній справі.
Наведене повністю спростовує доводи апеляційної скарги щодо наявності обов'язкової згоди власника транспортного засобу на відшкодування шкоди, спричиненої такому майну, за позовом користувача, як обов'язкової передумови пред'явлення позову останнім.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неналежності висновку судової авто товарознавчої експертизи, з огляду на таке.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) викладено такий висновок: «Якщо експерт не обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, складений ним висновок не є належним та допустимим доказом по справі».
З матеріалів справи убачається, що висновок № 118 від 10.09.2020 року судової автотоварознавчої експертизи, складений судовим експертом Галамаєм Я.І. на замовлення позивача, містить підпис експерта, яким засвідчується обізнаність про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, а також у ньому зазначено, що такий підготовлено для подання до суду згідно ч. 5 ст. 106 ЦПК України.
Доказів на спростування цього висновку, а також клопотань про призначення по справі відповідної експертизи, відповідачем в суді першої інстанції, не подано.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованих висновків щодо належного до відшкодування розміру моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі, характер майнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у їхньому житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.
Питання витрат на професійну правничу допомогу врегульованого нормами статті 137 ЦПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Заяв про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог цієї норми процесуального закону від Личаківської районної адміністрації до суду першої інстанції не надходило.
Оскільки позов задоволено частково, суд першої інстанції вірно вирішив питання розподілу судових витрат.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 29.07.2021 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.