463/12517/20
1-кс/465/1148/21
21.07.2021 року м. Львів
Слідчий суддя Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність начальника Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення,
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді зі скаргою, поданою на підставі п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, стосовно невнесення органом досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинене кримінальне правопорушення.
Скарга обґрунтована тим, що заявник звернувся в Офіс Генерального прокурора із заявою від 25.11.2020 року про вчинення правоохоронцями та суддями корупційного кримінального правопорушення. В подальшому Офіс Генерального прокурора листом №31/3/1-р від 03.12.2020 року вказану заяву надіслав у Львівську обласну прокуратуру, яка, у свою чергу, листом №31-2-р-20 скерувала таку до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, для розгляду згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства. Однак, Слідче управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, не внесло до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою про кримінальне правопорушення від 25.11.2020 року. Скаржник вважає, що невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань суперечить положенням ст.214 КПК України, а тому, у поданій скарзі просить визнати протиправну бездіяльність начальника Слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, та зобов'язати його внести відомості про корупційне кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Скаржник ОСОБА_3 неодноразово викликався в судові засідання по розгляду його скарги шляхом надсилання судових повісток на адресу, зазначену ним у своїй скарзі, а також на уточнену адресу згідно наданої ним інформації при повідомленні його про час і місце розгляду справи у телефонному режимі відповідно до положень ч.1 ст.135 КПК України з оформленням відповідних телефонограм. Незважаючи на це, у судові засідання, призначені на 26.05.2021 року, 11.06.2021 року, 30.06.2021 року, 21.07.2021 року ОСОБА_3 не прибув, про поважні причини неявки суду не повідомив.
Уповноважена особа (слідчий) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, та прокурор для розгляду скарги не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи.
При вирішенні питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які неодноразово не з'явилися в судові засідання, слідчий суддя виходить з того, що відповідно до положень ч.3 ст.306 КПК України відсутність слідчого та прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Водночас, що стосується неодноразових неявок скаржника ОСОБА_3 на виклик до суду, то слідчий суддя враховує, що згідно вимог ч.2 ст.306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги. При цьому, відповідно до ч.1 ст.28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. За змістом ч.2 ст.28 КПК України проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Слідчим суддею вживалися усі заходи для належного повідомлення ОСОБА_3 про час і місце розгляду його справи, незважаючи на це, скаржник до суду не прибув, про поважність причин свого неприбуття не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи чи інших не заявляв. Згідно із ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя вважає, що поведінка ОСОБА_3 , яка виражається у неприбутті за викликом до суду, є його волевиявленням щодо небажання використовувати своє право на участь в судовому засіданні та затягуванням розгляду справи на строк, що не може вважатися розумним. Крім цього слідчий суддя приймає до уваги, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Водночас в контексті ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Заборона зловживання правом знайшла своє закріплення у статті 17 Конвенції, згідно якої жодне з положень Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. А тому, з урахуванням наведеного слідчий суддя вважає, що неприбуття в судове засідання скаржника та інших учасників кримінального провадження не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється. Приймаючи до уваги наведене та враховуючи, що усі учасники провадження до суду не прибули, фіксування технічними засобами не здійснювалося.
Вивчивши матеріали скарги та судової справи, слідчий суддя встановив наступне.
28.12.2020 року ОСОБА_3 подав слідчому судді Личаківського районного суду м. Львова скаргу на протиправну бездіяльність Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, про зобов'язання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Як на підставу для подання скарги, ОСОБА_3 послався на те, що відомості за його заявою про вчинення правоохоронцями та суддями корупційного кримінального правопорушення від 25.11.2020 року не внесені Слідчим управлінням Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Внаслідок задоволення заяв усіх слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова про самовідвід ухвалою Львівського апеляційного суду від 24.03.2021 року скаргу ОСОБА_3 передано для розгляду Шевченківському районному суду м. Львова. В подальшому слідчими суддями Шевченківського районного суду м. Львова заявлено самовідводи, які задоволено у визначений процесуальним законом спосіб. З урахуванням наведеного ухвалою Львівського апеляційного суду від 13.05.2021 року справу за скаргою ОСОБА_3 направлено на розгляд Франківського районного суду м. Львова.
Згідно протоколу автоматичного визначення слідчого судді від 24.05.2021 року скаргу ОСОБА_3 передано до провадження слідчого судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , яким 25.05.2021 року відкрито провадження у справі і призначено скаргу до розгляду.
Як вбачається з наявних матеріалів, ОСОБА_3 звернувся до Генерального прокурора України із заявою (повідомленням) від 25.11.2020 року про вчинені кримінальні корупційні правопорушення. Копія такої заяви надана Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Львові, та долучена до справи (а.с.21-38).
Згідно вказаної заяви ОСОБА_3 просив провести розслідування за фактами, пов'язаних із корупцією правопорушень, вчинених в.о. директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_4 та слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_5 ; внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, вчиненого в.о. директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_4 ; внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України, вчиненого слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_5 ; зобов'язати директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, та директора ДБР України щодо вчинення злочинів службовими особами ДПА у Львівській області та суддями: Яворівського районного суду Львівської області, Львівського апеляційного адміністративного суду, Вищого адміністративного суду; визнати ОСОБА_3 потерпілим від кримінальних корупційних правопорушень (а.с.38).
Листом Офісу Генерального прокурора №31/3/1-р від 03.12.2020 року заяву ОСОБА_3 від 25.11.2020 року щодо можливих неправомірних дій правоохоронців та суддів скеровано для розгляду до Львівської обласної прокуратури (а.с.3), якою таку заяву в подальшому передано Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Львові.
Відомості за заявою ОСОБА_3 від 25.11.2020 року про вчинені кримінальні правопорушення ТУ ДБР, розташованим у м. Львові, до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені.
При аналізі змісту заяви (повідомлення) ОСОБА_3 від 25.11.2020 року про вчинені кримінальні корупційні правопорушення встановлено, що заявник стверджує про вчинення виконувачем обов'язків директора ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, та слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_5 - кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України. При цьому, заявник ґрунтує свої доводи на фактичній незгоді з прийнятим слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_5 рішенням від 01.02.2019 року про відмову у задоволені скарги на бездіяльність працівників ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за його скаргами на дії і рішення суддів у справах, що пов'язані із звільненням його 14.11.2005 року з органів податкової міліції ДПА у Львівській області, які розглядалися загальними та адміністративними судами, зокрема, Яворівським районним судом Львівської області, Львівським апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України.
Слідчий суддя враховує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із п. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні, і вказана заява чи повідомлення повинна містити достатні дані про наявність ознак кримінально-караного діяння.
Відповідно до висновку, зробленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18, у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Відповідно до ч.4 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Разом з тим, зміст ч.1 ст. 214 КПК України не передбачає обов'язку слідчого чи прокурора вносити до ЄРДР всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема ті, що не містять у собі відомостей про склад кримінального правопорушення, передбаченого діючим КК України.
Таким чином, аналіз змісту положень ст. 214 КПК України свідчить про обов'язковість вчинення дій лише щодо прийняття та реєстрації заяви, як це передбачено у частині четвертій вказаної статті, і відмова у вчиненні таких дій не допускається. При цьому зміст частини першої зазначеної статті не передбачає імперативного обов'язку слідчого чи прокурора вносити до ЄРДР всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема ті, що не містять у собі відомостей про склад кримінального правопорушення, передбаченого діючим Кримінальним кодексом України.
З огляду на наведене, слід зробити висновок, що КПК України передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень, що містять у собі відомості про склад кримінального правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.
У запереченні на скаргу щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29.12.2020 року представником Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, зазначено про те, що відомості за заявою ОСОБА_3 від 25.11.2020 року не вносилися до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки у такій заяві не викладено конкретних обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, здійснення досудового розслідування якого віднесено до підслідності слідчих ТУ ДБР у м. Львові (а.с.8-9).
На переконання слідчого судді, такий висновок є обґрунтованим. При цьому, враховується, що скаржником ОСОБА_3 у його заяві від 25.11.2020 року не наведено об'єктивних даних та не подано доказів, які свідчили б про ознаки кримінальних правопорушень. Незгода з рішеннями та діями працівників державного органу може бути підставою для оскарження таких дій чи бездіяльності в порядку визначеному процесуальним законодавством, однак, не може слугувати безумовною підставою для внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Що стосується кримінальних правопорушень, які на думку заявника вчинені суддями при прийнятті рішень, з якими він не згідний, то слідчий суддя звертає увагу скаржника на те, що згідно Висновків № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи є неприйнятним притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійснені судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Доповіді стосовно незалежності судової влади, схваленій на 82-му пленарному засіданні, яке відбулось 12-13 березня 2010 року, встановлюючи межі "функційного імунітету суддів", визначила його як імунітет від кримінального переслідування за діяння, вчинені під час виконання своїх функційних обов'язків судді, за винятком умисних злочинів (пункт 61). Отже, суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя чи переслідує нелегітимні цілі (заподіяння шкоди іншим особам або суспільним інтересам тощо), прикриваючись виконанням вимог закону. Аналогічна позиція міститься у рішенні Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року у справі № 1-305/2019(7162/19) за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України.
З урахуванням наведеного слідчий суддя вважає, що уповноваженими службовими особами Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, дотримано вимог чинного законодавства України при перевірці в межах визначеної процесуальним законом підслідності заяви ОСОБА_3 від 25.11.2020 року про вчинення кримінальних правопорушень, адже такою перевіркою встановлено факт відсутності обставин, які б свідчили про вчинення кримінальних правопорушень, зазначених заявником.
З огляду на викладене підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 немає.
Слідчий суддя також звертає увагу скаржника на те, що сформульована ним у скарзі вимога про визнання протиправною бездіяльності начальника Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення суперечить положенням ч.2 ст.307 КПК України, яка не передбачає надання слідчому судді повноважень на прийняття за результатами розгляду скарги ухвали про визнання протиправною бездіяльності органу досудового розслідування.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.376, 214, 303, 304, 306, 307 КПК, слідчий суддя -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність начальника Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 25.11.2020 року - відмовити.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2020 від 17 червня 2020 р. ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня оголошення ухвали слідчого судді.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1