465/5325/18
2/465/603/21
Іменем України
21.07.2021 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого:судді Марків Ю.С.,
при секретарі судових засідань Чапля В.С.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Іваницький Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, з участю третіх осіб - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання незаконним рішення виконавчого комітету ЛМР, -
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Львівської міської ради, із врахуванням заяви про заміну первісного відповідача належним - виконавчим комітетом Львівської міської ради та заяви про уточнення підстав позовних вимог, за участю третіх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за №1828 від 29.12.2010 року «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 ». В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що є співвласником квартири АДРЕСА_2 . Окрім неї співвласниками даної квартири є: ОСОБА_5 (сестра), ОСОБА_9 (чоловік сестри), ОСОБА_10 (племінниця), ОСОБА_11 (племінниця), ОСОБА_8 (мати), ОСОБА_7 (чоловік), ОСОБА_6 (донька), ОСОБА_13 (донька) на підставі свідоцтва про право власності на квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_14 , який теж був співвласником даної квартири. При житті ним було складено заповіт, посвідчений 14.12.1999 року приватним нотаріусом ЛМНО Красовською А.В. за реєстровим номером 4926, щодо майна яке йому буде належати на час смерті на її користь. Після смерті батька, вона у встановлений законом шестимісячний строк звернулась до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори та відкрила спадщину після смерті батька. 01.11.2012 року оформила свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/10 частку зазначеної квартири. Житловий будинок АДРЕСА_1 складається із трьох квартир та користується (обслуговується) земельною ділянкою, яка передана в оренду для обслуговування будинку та прибудинкової території Львівською міською радою. Даний будинок не виведений із комунальної власності та перебуває на балансі Львівської міської ради. При житті ОСОБА_14 13.06.1972 року отримав рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих №523 про дозвіл переобладнання дерев'яного сараю на цегляний у приміщенні якого обладнати кухню, туалет із ванною. Роботи виконати за власні кошти через ательє житло-експлуатаційної контори №203. На підставі зазначеного рішення, її батько спільно із матір'ю побудували на зазначеному місці невеликий будиночок, проте жодних дій щодо здачі його в експлуатацію не вчиняли. Оскільки даний будинок було збудовано при житті батька та рішення щодо дозволу на виконання робіт отримано ним, позивачка вважала, що має законні підстави для спадкування даного будинку. Із цього приводу вона звернулася до нотаріуса, котра роз'яснила, що даний будинок не перебував у власності батька, а відтак не може бути успадкованим та порадила позивачці звернутись до суду. У травні 2018 року на їхню адресу із Львівської міської ради надійшов лист, адресований ОСОБА_5 , у котрому було вказано, що управлінням земельних ресурсів Львівської міської ради розглянуто звернення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. На звернення позивачки до управління земельних ресурсів міської ради щодо зупинення процедури виділення земельної ділянки ОСОБА_5 така отримала відповідь, де їй було роз'яснено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1828 від 29.12.2010 року та довідкою департаменту містобудування Львівської міської ради №257 від 31.12.2010 року гр. ОСОБА_5 було погоджено прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку на АДРЕСА_1 , однак така не може зареєструвати право власності на житловий будинок у зв'язку із тим, що не оформлені у встановленому порядку документи на землекористування. Всупереч зазначеній у довідці за №257 інформації про те, що ОСОБА_5 зареєстрована та постійно проживає у АДРЕСА_3 та є забудовником указаного будиночку, ОСОБА_5 разом із сім'єю постійно проживає за межами України, у Канаді, періодично приїжджає в Україну, проте жодного разу не повідомляла позивачці про те, що вона вчиняє дії по реєстрації будиночку, який фактично був збудований їхніми батьками та жодним чином не може їй належати. Також позивачка зазначає, що оскаржуване рішення виконавчим комітетом, як убачається із мотивувальної частини такого, було прийнято на підставі звернення ОСОБА_5 та керуючись, зокрема, постановою КМУ «Про затвердження тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт» від 09.09.2009 №1035 та рішення виконкому Львівської міської ради від 05.02.2010 №109 «Про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт». Виходячи із положень указаних нормативних актів вони встановлювали механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених забудовниками - фізичними особами у період із 5 серпня 1992 р. до 1 січня 2008 р. без дозволу на виконання будівельних робіт, на підставі заяви про прийняття в експлуатацію. Тому обов'язковими умовами для надання такого погодження мали бути 2 умови: заяву про прийняття в експлуатацію мав подавати забудовник (особа котра збудувала), або правонаступник чи повірений, і такий будинок мав бути збудований у період із 05.08.1992 р. до 01.01.2008 р. Позивачка наголошує, що вказаний у спірному рішенні будинок Б-1 на АДРЕСА_1 був збудований до 05.08.1992 та іншою, аніж указано в рішенні виконкому, особою. Будинок площею 58,4. м.кв. на АДРЕСА_4 був збудований батьком позивачки ОСОБА_14 на підставі рішення виконкому Ленінської районного ради №523 від 13.06.1972 р. Після його смерті на підставі заповіту все його майно належить позивачці. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачка успадкувала житловий будинок на АДРЕСА_4 . У даному свідоцтві та витязі із ДРРП на нерухоме майно вказано що житловий будинок належав спадкодавцю на підставі вищевказаного рішення №552. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_14 такий помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , себто станом на дату смерті саме померлий був власником будинку та саме він збудував його за свого життя. Факт побудови будинку АДРЕСА_5 до 05.08.1992 р. підтверджується технічною документацією, виготовленою БТІ: технічним паспортом, експлікацією, планом присадибної ділянки, - котрі були виготовлені 10.12.1991 року. Відтак, ураховуючи вищевикладене та покликаючись на норми ст.ст. 15, 16 ЦК України, просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1828 від 29.12.2010 року «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 ».
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали повністю із підстав, викладених у фабулі позовної заяви та просили такий задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з огляду на необґрунтованість та безпідставність такого, також зазначила, що даний спір належить до адміністративної юрисдикції, підсудний Львівському окружному адміністративному суду.
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив щодо позову, просив відмовити в задоволенні такого.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , а також треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , - являються співвласниками квартири АДРЕСА_2 на підставі дублікату Свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 03.08.2012, виданого виконкомом Львівської міської ради; оригінал свідоцтва про право власності виданий згідно з розпорядженням №801 від 05.11.1996 року; зареєстровано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10.10.2012 р., реєстраційний номер: 37842594, та видано витяг про державну реєстрацію прав за №35795709. Загальна площа квартири - 29,4 кв.м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер, про що в книзі реєстрації актів про смерть 05.02.2002 року зроблено запис за №845 та що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим міським відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції 05.02.2002 року.
Згідно заповіту, складеного 14.12.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В. за Р. №4926, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що мало би належати йому на день смерті і на що він за законом повинен би мати право, ОСОБА_14 заповів своїй доньці, ОСОБА_1 .
21.11.2012 року П'ятою Львівською державною нотаріальною конторою було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом за Р. №5-1979, спадкова справа №1175/02, на 1/10 частку квартири АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з двох житлових кімнат та кухні, житловою площею 20,3 кв.м.; загальна площа квартири змінилась з 29,4 кв.м. на 30,8 кв.м. за рахунок самовільного обладнання балкону 3-4/0,6 кв.м. та вбиральні 3-5/0,9 кв.м. 24.12.2012 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» проведено державну реєстрацію прав, про що видано витяг №36930816; реєстраційний номер об'єкта: 37842594.
29.12.2010 року відповідачем виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято оскаржуване рішення за №1828 «Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 », згідно з яким, «розглянувши звернення громадянки ОСОБА_5 від 26.07.2010 (зареєстроване у Львівській міській раді 26.07.2010 за №З-К-15121) і від 22.09.2010 (зареєстроване у Львівській міській раді 22.09.2010 за №З-К-19272) та представлені документи, керуючись Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні“, постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1035 “Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт“, ухвалою міської ради від 19.10.2006 №219 “Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради“ (зі змінами) та рішенням виконавчого комітету від 05.02.2010 №109 “Про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт“, виконавчий комітет вирішив: 1. Погодити прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літерою “Б-1“ на АДРЕСА_1 , який збудувала громадянка ОСОБА_5 . 2. Департаменту містобудування протягом п'яти робочих днів підготувати та видати у встановленому порядку довідку про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу під літерою “Б-1“ на АДРЕСА_1 . 3. Громадянці ОСОБА_5 звернутися в інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області для оформлення і отримання сертифіката відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам приватного житлового будинку садибного типу під літерою “Б-1“ на АДРЕСА_1 ».
30.12.2010 року департаментом містобудування Львівської міської ради було видано відповідну довідку №257 про погодження прийняття об'єкта будівництва до експлуатації.
Із представлених/наданих суду департаментом містобудування документів, на підставі яких було прийнято рішення виконавчого комітету від 29.12.2010 №1828, слідує, що заявницею було долучено: - викопіювання з генплану міста земельної ділянки, на якій розташована приватна будівля, з нанесеними червоними лініями і проектними лініями охоронних зон, погоджене з відділом інженерних мереж, транспорту і геослужби управління архітектури департаменту містобудування; - висновок (погодження) санітарно-епідеміологічної станції Франківського району про відповідність приватної будівлі державним стандартам, будівельним нормам і правилам, нормативним актам від 16.07.2010 №1906/01; - висновок (погодження) Франківського РВ м. Львова ГУ МНС України у Львівській області від 20.07.2010 р. за №8/679; - проект про відповідність приватної будівлі державним стандартам, будівельним нормам і правилам, нормативним актам, опрацьований архітектором ОСОБА_16 ; - технічний паспорт об'єкта, виготовлений Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки“ станом на 15.09.2010 р., - як про те передбачено п.п. 4.1.1.- 4.1.5. Положення про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради за №109 від 05.02.2010 «Про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт».
Однак, у представленому пакеті документів відсутні завірена заявником копія акта-попередження, складеного уповноваженим на те органом при виявленні самочинного будівництва, протоколу про накладення адміністративного стягнення за порушення ст. 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та завірена заявником копія паспорта громадянина України (1, 2, 11 сторінки), - як про те передбачено п.п. 4.1.7.- 4.1.8. зазначеного Положення.
Окрім того, на титульному аркуші наданого технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 зазначено, що такий «виготовлено станом на 15.9.2010 р.»; в розділі «Особливі відмітки» технічного паспорта у графах штампу «збудовано самочинно» зазначено: «житл. будинок Б-1 8,0х8,65+3,20х2,30 14.07.2010 відбудовано станом на 15.10.2006 р». В експлікації приміщень до плану житлового садибного будинку АДРЕСА_4 загальну площу вказано наступним чином: «всього по кв. 3: 58,4 кв.м.».
Разом із тим, із наданої суду Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки“ інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 (квартал 617) вбачається наступне.
Відповідно до наявної у матеріалах інвентаризаційної справи копії рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 13.06.1972 року №523 «Розгляд заяви гр-на ОСОБА_17 », зазначеним рішенням було дозволено гр-ну ОСОБА_17 мешканцю квартири АДРЕСА_2 переобладнати дерев'яний сарай на цегляний в існуючих мережах (очевидно - межах), в частині якого обладнати кухню, туалет з ванною. Роботи виконати за власні кошти через ательє житлово-експлуатаційної контори №20.
На поверховому плані на будівлю літер «А'» по АДРЕСА_1 , складеному Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 04.09.1973 р. (погашеному 12.11.1991 р.), до приміщення під індексом 3-6/14,50 кв.м. зроблено примітку «Переобладнана під житлову Дозволу не представлено».
На плані присадибної ділянки АДРЕСА_1 у графах штампу «збудовано самочинно» зазначено: «Житловий будинок «Б-1» 8,00х8,65+3,20х2,30 10.12.1991», себто даний об'єкт самочинного будівництва - збудований житловий будинок «Б-1» по АДРЕСА_1 був виявлений в установленому порядку ще 10.12.1991 р.
Зазначене слідує також із наявних у матеріалах інвентаризаційної справи: поверхового плану на будівлю літер «Б-1» по АДРЕСА_1 , складеного з натури 05.12.1991 р. та перевіреного 10.12.1991 р. Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, на звороті котрого у графах штампу «збудовано самочинно» зазначено: «Житловий будинок «Б-1» 8,00х8,65+3,20х2,30 10.12.1991»; експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку (форми №6-а) літера «Б-1» по АДРЕСА_1 , у якій зазначено площу «всього по будинку 58, 4 кв.м.»; акту біжучих змін від 05.12.1991 р., згідно з яким «При обстеженні виявлені сл. зміни: а) самовільно побудовано другий житловий будинок «Б-1»…».
Відповідно до п. 1 «Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 №1035, котрим керувався відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, цей Тимчасовий порядок встановлює механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених забудовниками - фізичними особами (далі - забудовник) у період з 5 серпня 1992 р. до 1 січня 2008 р. без дозволу на виконання будівельних робіт (далі - приватні будівлі), на підставі заяви про прийняття в експлуатацію, яку подано до 31 грудня 2010 року.
Згідно із п. 1 «Положення про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт», затвердженого рішенням виконавчого комітету ЛМР від 05.02.2010 №109, на котре покликається відповідач у оскаржуваному рішенні, Положення про порядок погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт (надалі - Положення) регулює механізм та умови погодження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених фізичними особами у період з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року без дозволу на виконання будівельних робіт (надалі - приватні будівлі).
Відтак, з огляду на побудову до 05.08.1992 року спірний об'єкт нерухомого майна не входить до предмета регулювання нормативно-правових актів, зазначених як підставні у оскаржуваному рішенні.
Очевидним вбачається й факт побудови спірного об'єкта ОСОБА_14 , як на те вказують матеріали технічної інвентаризації, а не ОСОБА_5 , котра з огляду на зазначене не змогла представити до пакету документів постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво вказаного об'єкта нерухомості.
Із наведеного слідує можливість спроби безпідставного заволодіння особою майном іншої особи-власника.
З огляду на зазначене, на переконання суду, оскаржуваним рішенням (що допускає можливість виникнення на його підставі та існування фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно) порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси позивачки.
Адже, як убачається із п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), судовий захист є одним із засобів правової охорони. Конституційним Судом України у Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд уважає безпідставними доводи відповідача щодо належності вказаного спору до адміністративної юрисдикції, а викладені ним мотиви неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а.
Як встановлено судом, суть даного спору зводиться до заперечення позивачкою ОСОБА_1 , за котрою зареєстроване речове право на спірне нерухоме майно, права третьої особи ОСОБА_5 на спірний будинок, котре виникає із рішення відповідача Львівської міської ради про прийняття такого, збудованого, згідно позиції відповідача, ОСОБА_5 , до експлуатації, та котрий позивачка вважає таким, що перебуває, зокрема, у неї у власності. В основі даного спору лежить спір про право на майно, тобто цивільний спір, який належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Таким чином, цей позов направлений на поновлення порушеного, на думку позивачки, права на спірний житловий будинок «Б-1» по АДРЕСА_1 , збудований її батьком та успадкований нею.
За правилами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відтак, предмет розгляду в цій справі стосується не стільки правомірності дій відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення, скільки правомірності права на зазначений об'єкт нерухомого майна.
За подібних підстав Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію у постанові від 30 жовтня 2018 року №813/3685/14 та КАС ВС у постанові від 14 серпня 2020 року у справі №1340/5530/18.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 серпня 2018 року у справі №813/1159/17, від 11 вересня 2019 року у справі №826/15172/17, від 18 травня 2018 року у справі №813/3685/14, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Згідно із положеннями ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однією із загальних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 цього Закону, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Аналогічне роз'яснено в листах Міністерства юстиції України від 10.04.2018 року за №13490/2831-32-18/8.3.1 «Щодо можливості вчинення нотаріальної дії без надання документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно» та від 18.06.2018 року за №24342/11942-33-18/8.4.4 «Щодо деяких актуальних питань у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Поряд із наведеним, критично оцінюючи долучений до матеріалів справи стороною позивача витяг із ДРРПНМ №199142344 від 05.02.2020 р. про реєстрацію за померлим ОСОБА_14 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , позначений на плані літ. «Б-1», загальною площею 58,4 кв.м., на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради депутатів трудящих №523 від 13.06.1972, суд уважає за необхідне зазначити наступне.
Аналіз норм Закону України від 1 липня 2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що державна реєстрація речового права - це акт офіційного визнання і підтвердження державою відповідного факту, але в дійсності - запис, фіксація явищ, обставин, фактів, які вже відбулися, з метою надання їм юридичної сили. Відсутність державної реєстрації речового права безпосередньо не впливає на юридичну чинність підстави, за якою воно було набуте особою, хоча й позбавляє таку особу можливості використовувати увесь комплекс відповідних правомочностей власності чи його частину. Законодавство нашої держави свідчить про те, що в Україні не діють принципи реєстрації прав, характерні для «моделі реєстрації прав ОСОБА_18 », оскільки сам по собі факт державної реєстрації речового права не підтверджує абсолютність і цілковиту непорушність зареєстрованого права. Запис про проведену реєстрацію можна визнати дією, похідною від підстави виникнення в особи речового права, тому юридична чинність державної реєстрації не може вважатися безумовною, оскільки залежить від законності підстави, за якою в особи виникло право власності, що зареєстроване. Аналогічну правову позицію висловлено в постанові КГС ВС від 09 лютого 2018 року у справі № 906/538/16, згідно з якою, в силу положень наведеного Закону суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі саме наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів.
Разом із тим, зазначеним рішенням від 13.06.1972 року за №523 ОСОБА_14 дозволялося лише переобладнати дерев'яний сарай у цегляний та влаштувати комунальні вигоди в ньому, згідно вказаного рішення спірний об'єкт продовжував залишатися допоміжним приміщенням квартири/будинку, відповідно до цього рішення зазначений об'єкт не був прийнятий до експлуатації чи виділений як окремий будинок, та зазначене рішення жодним чином не може вважатися правовстановлювальним документом до реєстрації права власності на даний об'єкт нерухомого майна.
Таким чином, з'ясувавши характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), можливості порушення права позивача та його захисту в обраний ним спосіб; чи є відновлення становища, що існувало до можливого порушення права, тим правовим способом, що не лише ефективно захистить цивільний інтерес позивача, а й буде адекватним та пропорційно збалансованим з негативними наслідками для відповідача й інших осіб, з'ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку долученим доказам у їх сукупності,- суд приходить до переконання про підставність пред'явлених позовних вимог, а відтак, про необхідність їх задоволення.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_4 до Львівської міської ради, з участю третіх осіб - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання незаконним рішення виконавчого комітету ЛМР - задоволити повністю.
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1828 від 29.12.2010 року "Про погодження прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1 ".
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 .
Відповідач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 37613477, адреса: м.Львів, пл.Ринок, 1.
Третя особа: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_12 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 .
Третя особа: ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_9 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_10 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_11 , адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлено 30.07.2021 року.
Суддя Марків Ю.С.